Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 127/9918/14-ц
провадження № 61-12700св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року у складі судді Прокопчук А. В., постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П., та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В.П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява ПАТ «Родовід Банк» мотивована тим, що 04 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ВАТ «Родовід Банк»), найменування якого з 17 червня 2009 року змінене на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 57/АА-011.08.2, за умовами якого банк відкрив відповідачу відновлювану кредитну лінію на загальну суму 48 440,00 дол. США строком до 03 лютого 2015 року включно. Кредитні кошти були надані відповідачу на придбання транспортного засобу за договором купівлі-продажу автомобіля від 04 лютого 2008 року. Надалі цей транспортний засіб за договором його застави від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2 переданий банку у заставу. Умовами договору визначена процентна ставка за кредитом у розмірі 12,5% річних. 24 вересня 2008 року між сторонами укладена додаткова угода до кредитного договору від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2, за якою процентна ставка за цим договором визначена у розмірі 14,5% річних.
ОСОБА_1 зобов`язався погашати заборгованість за кредитом у наступному порядку: починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитами та нарахованими процентами. За умовами кредитного договору за порушення строків повернення коштів чи сплати процентів, чи плати за проведення розрахунків, позичальник зобов`язався сплачувати банку за кожен день пеню у розмірі подвійної процентної ставки від суми простроченого платежу.
Позичальник не виконував належним чином зобов`язання, внаслідок чого у останнього виникла кредитна заборгованість, яка станом на 12 травня 2014 року становила 36 721,86 дол. США - сума простроченої заборгованості за кредитом та 769 836,31 грн, що складається із: 661 695,62 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 35 802,05 грн - сума пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом; 68 573,51 грн - 3% річних від суми простроченого кредиту; 3 765,12 грн - 3% річних від суми прострочених процентів за кредитом.
З огляду на викладене ПАТ «Родовід Банк» просив суд стягнути на його користь із ОСОБА_1 вказану суму заборгованості.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк».
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № 57/АА-011.08.2 від 04 лютого 2008 року в сумі 36 721,86 дол. США та 769 836,31 грн, яка складається з: 36 721,86 дол. США - суми простроченої заборгованості за кредитом; 661 695,62 грн - суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 35 802,05 грн - суми пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом; 68 573,51 грн - суми 3% від суми простроченого кредиту та 3 765,12 грн - суми 3% річних від суми прострочених процентів за кредитом.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, останній має нести цивільно-правову відповідальність за порушення взятих на себе зобов`язань.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада
2019 року замінено сторону виконавчого провадження з ПАТ «Родовід Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») у виконавчому провадженні з примусового виконання заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Заочне рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал», як правонаступника ПАТ «Родовід Банк», заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2 у сумі 36 721,86 дол. США, що становить суму простроченої заборгованості за кредитом, та 145 687, 41 грн, які складаються з: 101 757,68 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 42 325,14 грн - сума 3 % річних від суми простроченого кредиту; 1 604,59 грн - сума 3 % річних від суми прострочених процентів за кредитом, 1 746,61 грн - судового збору, сплаченого при поданні у суд позовної заяви.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з інформацією про виконавче провадження від 19 серпня 2014 року, вбачається, що виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О. О. від 28 серпня 2009 року № 786 звернуто стягнення на автомобіль, який є предметом застави. За рахунок отриманих від реалізації автомобіля коштів задоволенню підлягали вимоги АТ «Родовід Банк» у розмірі: кредит у сумі, еквівалентній 43 063,79 дол. США, відсотки у сумі, еквівалентній 3 619,22 дол. США, пеня у сумі, еквівалентній 982,02 дол. США, що становить 47 665,03 дол. США та згідно з офіційним курсом НБУ становило 380 795,92 грн. 14 лютого 2013 року вказаний автомобіль реалізований за ціною 95 400,00 грн. За розрахунком стягнутих коштів від 20 лютого 2013 року та актом про витрати виконавчого провадження витрати на проведення виконавчих дій становили 964,64 грн, виконавчий збір - 7 294,43 грн та 72 944,33 грн перераховані на рахунок стягувача у рахунок погашення боргу. З витягу за рахунком боржника вбачається, що 14 березня 2013 року кошти, отримані від примусової реалізації державним виконавцем автомобіля, зараховані в еквіваленті валюти кредиту на погашення основної заборгованості та заборгованості за процентами. Проте цих коштів було недостатньо для того, аби погасити кредитну заборгованість ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника у порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли вирученої від продажу предмета застави суми недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника у порядку черговості, передбаченої законодавством України.
Таким чином у банку на підставі положень статті 591 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу» виникло об`єктивне право на стягнення залишку боргу ОСОБА_1 за кредитним договором.
ПАТ «Родовід Банк» звернулось до суду з позовом 14 травня 2014 року, тобто після продажу предмета застави (лютий 2013 року) та після зарахування коштів на погашення заборгованості (березень 2013 року), оскільки сума, одержана від продажу, не покрила вимоги заставодержателя. До цього часу, не реалізувавши фактично заставний автомобіль, банк не знав і не міг знати, чи буде достатньо коштів, отриманих від реалізації заставного майна, для повного погашення кредитної заборгованості. Тобто до реального виконання виконавчого напису банк не міг пред`явити до суду позов до ОСОБА_1 , оскільки не було доказів того, що кредитна заборгованість непогашена.
За таких обставин ПАТ «Родовід Банк» звернулося до суду з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення з заборгованості за кредитом у межах позовної давності, а тому доводи ОСОБА_1 про пропуск позивачем позовної давності щодо заявлення, зокрема, вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки банк реалізував своє право дострокового повернення кредиту шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом 28 серпня 2009 року та пред`явленням його до виконання, та таким чином змінив умови щодо строку виконання кредитного договору, є необґрунтованими.
Оскільки сплачених боржником та виручених від продажу автомобіля коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості у повному обсязі, то з ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції стягнув на користь банку 36 721,86 дол. США простроченої заборгованості за кредитом.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ПАТ «Родовід Банк», крім стягнення заборгованості за кредитом, просило стягнути пеню за несвоєчасне погашення заборгованості: за кредитом - 661 695,62 грн, за несвоєчасне погашення процентів - 35 802,05 грн.
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, допоки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи у договорі. Але відповідно до пункту першого частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак стягнути неустойку, зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування можна лише у межах спеціальної позовної давності.
На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожний день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожний день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається цей строк у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується, тобто у цьому випадку з 14 березня 2013 року. Таким чином позивач має право на відшкодування пені за період із 14 травня 2013 року до 14 травня 2014 року (день звернення до суду з позовом).
Відповідно до розрахунку заборгованості, зокрема, розрахунку пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, він проведений позивачем за період до 12 травня 2014 року. Суд не вправі виходити за межі позовних вимог банку, тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь банку пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 14 травня 2013 року до 12 травня 2014 року, що становить 101 757,68 грн.
Щодо стягнення пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом, то згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості він просив стягнути з ОСОБА_1 пеню за період до 14 березня 2013 року, тобто поза межами строку позовної давності, а тому у задоволенні цієї частини позовних вимог необхідно відмовити.
Апеляційний суд щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, а саме: 68 573,51 грн - від суми простроченого кредиту, 3 765,12 грн - від суми прострочених процентів, суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки внаслідок невиконання ОСОБА_1 грошового зобов`язання за дійсним правочином у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим порушенням, то право на позов про стягнення, зокрема 3% річних, виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. 3% річних від суми простроченого кредиту та процентів у цій справі повинні бути нараховані за період з 14 травня 2011 року до 14 травня 2014 року. Згідно з розрахунком заборгованості, зокрема, нарахуванням 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, він проведений банком за період до 12 травня 2014 року. Суд не вправі виходити за межі позовних вимог, тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 14 травня 2011 року до 12 травня 2014 року.
Таким чином, за висновками апеляційного суду, з ОСОБА_1 як боржника у кредитних правовідносинах підлягає стягненню на користь позивача заборгованість, яка становить 36 721,86 дол. США - сума простроченої заборгованості за кредитом та 145 687,41 грн, з яких: 101 757,68 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 42 325,14 грн - сума 3% річних від суми простроченого кредиту, 1 604,59 грн - сума 3% річних від суми прострочених процентів по кредиту.
17 листопада 2022 року до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі про відшкодування судових витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 14 грудня
2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто із ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 15 440,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
В іншій частині вимог заяви відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», залишити без задоволення.
У січні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
1. Касаційна скарга щодо оскарження заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року мотивована тим, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо застосування наслідків спливу позовної давності та щодо перебігу позовної давності та підстав її переривання, зокрема, що звернення позивача до нотаріуса про видачу виконавчого напису свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання, але вчинення виконавчого напису не є окремою підставою для переривання перебігу позовної давності та не свідчить про переривання такого строку), викладених у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 530/732/21, від 08 квітня 2020 року у справі № 564/2708/14-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 210/849/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вважає неправильними висновки апеляційного суду про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом в межах строку позовної давності.
2. Касаційна скарга щодо оскарження додаткової постанови Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року обґрунтована тим, що вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 903/781/21, від 25 листопада 2020 року у справі № 754/3571/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, від 04 листопада 2020 року у справі № 463/4901/16, від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18, від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 916/1727/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
На думку заявника, апеляційний суд безпідставно зменшив суму витрат на правничу допомогу.
Провадження у суді касаційної інстанції
03 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2014 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року та витребувано матеріали цивільної справи.
06 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У лютому 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
31 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Доводи відзивів на касаційні скарги
ТОВ «Вердикт Капітал» у відзивах на касаційні скарги вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 лютого 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», найменування якого у 2009 році змінене на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 57/АА-011.08.2, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відновлювану кредитну лінію на загальну суму 48 440,00 дол. США строком до 03 лютого 2015 року на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів зі сплатою відповідачем процентної ставки за користування кредитом в розмірі 12,5% річних.
За пунктом 1.7 вказаного кредитного договору забезпеченням виконання зобов`язань за чинним правочином згідно з відповідним договором від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2 визначена застава автомобіля марки «МІТSUBISHI PAJERO WAGON 3.8 AT», придбаного ОСОБА_1 за кредитні кошти.
За умовами кредитного договору позичальник взяв на себе зобов`язання, починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 576,67 дол. США на вказаний у цьому договорі рахунок, а також сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним.
Відповідно до пункту 3.9 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язався за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів або плати за обслуговування кредиту сплачувати банку за кожний день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, установленої у пункті 1.5 цього договору, від суми простроченого платежу.
24 вересня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2, у якій пункт 1.5 кредитного договору викладений у новій редакції та процентна ставка за дійсним правочином установлена у розмірі 14,5 % річних.
Банк виконав зобов`язання за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 57/АА-011.08.2, надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 48440,00 дол. США, що підтверджується заявкою на видачу готівки від 04 лютого 2008 року.
Позичальник не виконував належним чином зобов`язання, внаслідок чого у останнього виникла кредитна заборгованість, яка станом на 12 травня 2014 року становила 36 721,86 дол. США - сума простроченої заборгованості за кредитом та 769 836,31 грн, що складається з: 661 695,62 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 35 802,05 грн - сума пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом; 68 573,51 грн - 3% річних від суми простроченого кредиту; 3 765,12 грн - 3% річних від суми прострочених процентів за кредитом.
За інформацією про виконавче провадження від 19 серпня 2014 року, вбачається, що виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О. О. від 28 серпня 2009 року № 786 звернуто стягнення на автомобіль, який є предметом застави. За рахунок отриманих від реалізації автомобіля коштів задоволенню підлягали вимоги АТ «Родовід Банк» у розмірі: кредит у сумі, еквівалентній 43 063,79 дол. США, відсотки у сумі, еквівалентній 3 619,22 дол. США, пеня у сумі, еквівалентній 982,02 дол. США, що становить 476 65,03 дол. США та згідно з курсом НБУ становило 380 795,92 грн. 14 лютого 2013 року вказаний автомобіль реалізований за ціною 95 400,00 грн. Згідно з розрахунком стягнутих коштів від 20 лютого 2013 року та актом про витрати виконавчого провадження, витрати на проведення виконавчих дій становили 964,64 грн, виконавчий збір - 7 294,43 грн та 72 944,33 грн перераховані на рахунок стягувача у рахунок погашення боргу. З витягу за рахунком боржника вбачається, що 14 березня 2013 року кошти, отримані від примусової реалізації державним виконавцем автомобіля, зараховані в еквіваленті валюти кредиту на погашення основної заборгованості та заборгованості за процентами.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Розглядаючи спір по суті, місцевий суд дійшов висновку, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, боржник має нести цивільно-правову відповідальність за порушення взятих на себе зобов`язань.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості з позичальника (сума простроченої заборгованості за кредитом), однак вказав про те, що заборгованість за пенею за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом підлягає стягненню за період із 14 травня 2013 року до 12 травня 2014 року, сума 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом має бути стягнута за період із 14 травня 2011 року до 12 травня 2014 року, а вимоги про стягнення пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом задоволенню не підлягають, оскільки пред`явлені поза межами позовної давності.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).
Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.