ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С. на ухвалу Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 23 березня 2023 року у справі № 240/14828/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії
1. 16 липня 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач) щодо ненарахування та невиплати їй із 16 січня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 грудня 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII); зобов`язати ГУ ПФУ здійснити їй із 16 січня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
2. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 03 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року, позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 із 16 січня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року; зобов`язав ГУ ПФУ провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 16 січня 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, визначене статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
3. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, позивачка подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з підстави, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На думку позивачки, суд апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи не визнав її типовою та не врахував висновків Великої Палати, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18, щодо визначення розміру щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, який дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 січня 2023 року відкрив касаційне провадження в цій справі; ухвалою від 13 березня 2023 року закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, постановив провести попередній розгляд справи.
Ухвалою від 14 березня 2023 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати на підставі частини четвертої статті 346 КАС України.
5. Велика Палата ухвалою від 23 березня 2023 року прийняла до свого розгляду справу № 240/14828/22 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.
6. З наведеною ухвалою Великої Палати не погоджуємося, тож, керуючись частиною третьою статті 34 КАС України, вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати, керувався положеннями статей 346, 347 КАС України, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, а саме в постанові від 18 березня 2020 року, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18 (Пз/9901/55/18), у якій Велика Палата визначила обставини, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Велика Палата в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла висновку про те, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року (з моменту визнання неконституційними змін до вказаної статті) позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
З метою економного та раціонального використання державних коштів та приведення у відповідність із фінансовими можливостями положень окремих законів України Верховна Рада України 06 грудня 2016 року прийняла Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01 січня 2017 року, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Згідно з висновками, викладеними в постанові від 11 грудня 2019 року у зразковій справі № 240/4946/18, у правовідносинах щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону № 796-XII, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, Велика Палата вказала, що після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Отже, після набрання чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, у тому числі для обчислення підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке в таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796?ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, в частині, яка не змінена Законом України від 04 лютого 2016 року № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду наголосив, що згідно зі статтею 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, зауважив, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в установленому законом порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII). Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.