Постанова
Іменем України
13 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 357/8587/22
провадження № 61-2471св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - Національна академія внутрішніх справ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Національної академії внутрішніх справ на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року у складі судді Цуранова А. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2022 року Національна академія внутрішніх справ (далі - НАВС) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь борг в розмірі 64 337,05 грн, згідно з договором про розстрочення суми відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням відповідача у НАВС.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо пред`явлення відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу НАВС залишено без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спори про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Встановивши, що ОСОБА_1 не виконав свого обов`язку зі сплати коштів, пов`язаних з його утриманням у НАВС, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У лютому 2023 року НАВС подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що предметом позову в цій справі є стягнення боргу у зв`язку з невиконанням відповідачем умов цивільно-правового договору про розстрочення суми відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням у навчальному закладі. При цьому НАВС не є суб`єктом владних повноважень та не здійснює публічно-владних управлінських функцій. Тому ця справа не відноситься до категорії, на яку поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
17 березня 2023 року справа № 357/8587/22 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 7 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 24 жовтня 2018 року між НАВС та ОСОБА_1 було укладено договір про розстрочення суми відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням відповідача у НАВС.
Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору навчальний заклад надає особі розстрочку сплати суми відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, у розмірі 51 156,55 грн, а особа зобов`язується сплатити заборгованість протягом одного року з дня підписання цього договору.
За наданим НАВС розрахунком станом на 23 лютого 2022 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість в розмірі 64 337,05 грн, з яких: 51 156,55 грн - витрати, пов`язані з утриманням відповідача в цьому навчальному закладі; 9 598,14 грн - інфляційні втрати; 3 582,36 грн - три відсотки річних.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.