Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 199/5202/17
провадження № 61-8187св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 рокуу складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про виселення.
Позов мотивований тим, що 13 грудня 2016 року АТ КБ «Приватбанк» отримало у власність квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 07 травня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н. Б. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 2576.
Банком направлено на адресу ОСОБА_1 претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, проте відповідач вимогу про добровільне звільнення квартири не виконала. Після отримання права власності на вказану нерухомість банк вчиняв спроби отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у ній ОСОБА_1 .
Просив суд виселити без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 та зняти її з реєстраційного обліку.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа переглядалася судами неодноразово.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2018 року позов задоволено. Виселено без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 та знято її з реєстраційного обліку. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. На підставі зазначеного суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що банком не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Дослідивши умови договору іпотеки, суд вважає, що позовні вимоги про виселення саме у зв`язку з реєстрацією права власності на спірну квартиру за банком не можуть бути задоволені. Банком не надано доказів наявності заборгованості за кредитним договором, належне виконання якого було забезпечене договором іпотеки.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 24 червня 2020 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що сторони договору іпотеки визначили заходи позасудового врегулювання на підставі застереження у договорі іпотеки. На підставі такого іпотечного застереження до банку й перейшло право власності на обтяжену іпотекою квартиру, у зв`язку з чим іпотекодержатель ставить у позові вимогу про виселення ОСОБА_1 . Банк набув спірну квартиру у власність у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, запис про реєстрацію права власності банку на квартиру не скасовано, а тому до вирішення спору про виселення підлягають застосуванню положення частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення із зняттям з реєстраційного обліку відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 з 2008 року є власником спірної квартири та зареєстрована і проживає у ній з 02 жовтня 2009 року, іншого житла у власності чи користуванні не має, тому тривалий час спірна квартира є єдиним житлом відповідача, який вважає його своєю домівкою.
Приймаючи до уваги, що позивачем є юридична особа, а відповідач не має іншого житла, до постановлення оскарженого рішення місцевим судом відповідач звернулась з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про скасування запису про реєстрацію за банком права власності на вказану квартиру, що підтверджується копією ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2018 року у справі № 199/9121/17 про відкриття відповідного провадження, та на час постановлення оскарженого рішення розгляд цивільної справи № 199/9121/17 завершений по суті не був, оскаржене рішення про виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення є втручанням у право особи на повагу до її житла; судом не встановлено, що таке втручання є «необхідним у демократичному суспільстві». Судом не встановлено «нагальної суспільної необхідності» у виселення відповідачки з квартири, такий спосіб захисту інтересів банку не є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Задоволення позову призведе до набуття відповідачкою положення безхатченка, що також є неприйнятним у громадському суспільстві. Натомість банком, зокрема, не наведено обґрунтування щодо неможливості укладення з відповідачкою договору найму (оренди) спірної квартири.
Аргументи учасників справи
У травні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що в постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 від 21 грудня 2016 року у справі
№ 6-1731цс16 роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-ІV та статті 109 ЖК УРСР. Верховним Судом зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.
АТ КБ «ПриватБанк» звертає увагу на те, що відповідно до пункту 8.1 Кредитного договору від 07 травня 2008 року кредитні кошти позивачем були надані відповідачу на придбання нерухомого майна, а тому відповідно до частини другої статті 109 ЖК України виселення громадян можливе без надання іншого жилого приміщення.
На виконання частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» позивачем направлено відповідачу письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак останньою законні вимоги позивача були проігноровані.
Судами було встановлено, що квартира АДРЕСА_2 отримана АТ КБ «ПриватБанк» у власність 13 грудня 2016 року саме шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки від 07 травня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Суслова Н. Б. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 2576.
Частиною другою статті 40 Закону України «Про іпотеку» чітко визначено порядок здійснення виселення мешканців з предмету іпотеки у випадку позасудового врегулювання спору, який було дотримано АТ КБ «ПриватБанк».
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не врахував той факт, що спірна квартира придбана за рахунок кредитних коштів, а тому при виселенні позичальника із предмета іпотеки інше житло не надається. Тому апеляційний суд без достатніх правових підстав скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, чим грубо порушив права АТ КБ «ПриватБанк».
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанціїв оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 15 серпня 2018 року у справі
№ 595/1271/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14).
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 13 грудня 2016 року АТ КБ «Приватбанк» отримало у власність квартиру загальною площею 58,60 кв. м, житловою площею 37,40 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_3 , на підставі іпотечного застереження у договорі іпотеки від 07 травня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н. Б. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 2576.
Банк набув спірну квартиру у власність у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, запис про реєстрацію права власності Банку на квартиру не скасовано.
ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом до Державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М. та ПАТ КБ «ПриватБанк» про скасування запису про реєстрацію права власності на вказану квартиру, що підтверджується копією ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2018 року у справі №199/9121/17 про відкриття відповідного провадження (а. с. 86-87), на час постановлення оскарженого рішення розгляд зазначеної цивільної справи завершений по суті не був. Проте ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2019 року її позов залишено без розгляду у зв`язку із повторною неявкою у судове засідання.
Після отримання права власності на вказану нерухомість, позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодами для вчинення зазначених дій стали реєстрація та проживання відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вказаній квартирі, загальною площею 58,60 кв. м, житловою площею 37,40 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивачем направлено на адресу відповідача претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, проте відповідач вимоги не виконав.
Відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, ВКО №014537, реєстр 2573, 07 травня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н. Б., належить квартира АДРЕСА_2 (а. с.194 - 196).
ОСОБА_1 зареєстрована і проживає у вказаній квартирі з 02 жовтня 2009 року (а. с. 193), іншого житла у власності чи користуванні не має.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.