ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/10892/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 (Котков О.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 (Станік С.Р., Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.) у справі №910/10892/21
за позовом Львівської міської ради до Львівської обласної ради про витребування майна з чужого незаконного володіння
(в судовому засіданні 29.03.2023 оголошувалася перерва в межах розумного строку)
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Львівська міська рада (далі - Позивач) звернулася в Господарський суд міста Києва з позовом до Львівської обласної ради (далі - Відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем безпідставно самовільно проведено розпоряджання спірними об`єктами нерухомого майна, вилучено їх із комунальної власності територіальної громади міста Львова і передано у власність Львівської обласної ради, про що видано відповідні свідоцтва про право власності та проведено державну реєстрацію, тоді як Позивачем рішення про відчуження спірного майна не приймалося; спірне майно вибуло з власності Позивача поза його волею, що є підставою для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння Відповідача.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, позов задоволено повністю.
4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що з врахуванням рішень судів у інших справах №910/3581/17 та №910/13969/18, предметом яких були вимоги Позивача про визнання недійсним рішення обласної ради №477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" від 26.02.2008, встановлено факт розпорядження Відповідачем, як органом місцевого самоврядування, об`єктами комунальної власності територіальної громади міста Львова, оформивши без її згоди право власності на спірні об`єкти, та встановлено, що Позивач є дійсним власником спірних об`єктів. З огляду на встановлені у вказаних справах обставини незаконного вибуття спірних об`єктів нерухомого майна з власності Львівської міської територіальної громади, відсутність волі Львівської міської територіальної громади на вибуття з володіння спірних об`єктів нерухомого майна, суд дійшов висновку, що вимоги Позивача про витребування спірних об`єктів нерухомого майна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Пропуск строку на звернення з позовом суд визнав поважними з огляду на судові спори із оскарження правомірності вибуття майна із власності Позивача, які свідчать про те, що Позивачем протягом часу вибуття майна зі свого фактичного володіння здійснювалися заходи щодо відновлення порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача
5. Відповідач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
6. Судами попередніх інстанцій прийнято оскаржувані судові рішення без урахування висновку щодо застосування частини першої статті 316 ЦК України, частини першої статті 321 ЦК України, статті 387 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №914/970/20.
7. Судами першої та апеляційної інстанцій застосовано частину четверту статті 75 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах №910/13969/18, №914/970/20, №907/323/18.
8. Судами попередніх інстанцій застосовано частину першу статті 261 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах №916/521/18, №908/61/13, №10/Б-743, №6-89цс15, №6-1763цс16, а також застосовано частину п`яту статті 267 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах №910/13969/18, №907/323/18, №911/3681/17, №911/3680/17, №911/3677/17, №706/1272/14-ц, №904/3405/21.
9. Попередніми судовими інстанціями не враховано правовий висновок щодо застосування частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №761/7299/17 щодо неможливості повторного розгляду справи, оскільки Позивач намагається повторно вирішити спір, який був вирішений у справі №910/13696/18, що є порушенням принципу "res judicata".
Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу
10. Позивач подав відзив на касаційну скаргу Відповідача, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.
Інші документи
11. Відповідачем подано клопотання про залучення експерта у галузі права та про залучення висновку експерта у галузі права до матеріалів справи, а також подано пояснення до касаційної скарги, в якому просить врахувати висновок експерта у галузі права Львівського національного університету імені Івана Франка та висновок науково-правової експертизи Західноукраїнського національного університету.
11.1. В силу положень статті 73 ГПК України висновок експерта є одним з видів доказів.
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку (частина п`ята статті 98 ГПК України).
У відповідності до вимог частини першої статті 70 ГПК України рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом.
Згідно зі статтею 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.
Водночас, частиною другою статті 300 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
11.2. З огляду на наведене, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотань про залучення експерта у галузі права, оскільки виклик експерта за заявою учасників справи є правом, а не обов`язком суду, а суд касаційної інстанції не вбачає необхідності отримання додаткових пояснень експерта щодо висновків, що є додатками до клопотань Відповідача. До того ж, зважаючи на положення статті 300 ГПК України, відсутні підстави для прийняття до розгляду і самих висновків експертів у галузі права.
12. Представником Відповідача в судовому засіданні 29.03.2023 заявлено усне клопотання про залишення позову без розгляду з підстав відсутності повноважень у адвоката Коваленко Н.В. на підписання позовної заяви, оскільки до позову було додано лише ордер на надання правничої (правової) допомоги №1125187 від 18.06.2021 та копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю.
12.1. Колегія суддів відхиляє вказане клопотання, оскільки відповідно до приписів частини четвертої статті 60 ГПК України, пункту 2 частини першої статті 20, частини другої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" позовну заяву підписано особою, яка має право її підписувати і повноваження якої підтверджено документально. При цьому, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.04.2021 у справі №766/17492/16-ц, ордер, який видано відповідно до статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.
13. Від представника Відповідача адвоката Колішенко Л.С. до Верховного Суду 28.03.2023 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав перебування вказаної особи у відпустці. До клопотання додано копію роздруківки електронного квитка.
13.1. Суд касаційної інстанції відхиляє клопотання адвоката Колішенко Л.С., оскільки копія квитка не може підтверджувати доводи (перебування у відпустці), на які посилається особа у своєму клопотанні. При цьому, в судовому засіданні 29.03.2023 присутній інший представник Відповідача - адвокат Гасяк Я.В., повноваження якого на представництво інтересів Відповідача перевірено, обмежень на представництво інтересів Відповідача не встановлено.
14. До Верховного Суду 10.04.2023 та 12.04.2023 від Позивача надійшли письмові пояснення.
14.1. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята статті 161 ГПК України).
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (частини перша та друга статті 118 ГПК України).
14.2. Позивач не просив дозволу подати письмові пояснення, а суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним, а тому ці пояснення Верховний Суд залишає без розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
15. Під час розгляду позовних вимог у цій справі, судами попередніх інстанцій в порядку частини четвертої статті 75 ГПК України було покладено в основу рішення та постанови обставини, встановлені рішеннями судів у інших справах №910/13696/18 та №910/3581/17.
15.1. Як зазначили суди попередніх інстанцій, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №910/13969/18 встановлено, що рішенням №477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" вирішено оформити за Відповідачем право спільної власності територіальних громад Львівської області на об`єкти нерухомого майна, які задовольняють потреби територіальних громад Львівської області (пункт 6 рішення), зокрема, на об`єкти закладів охорони здоров`я, в тому числі психоневрологічний диспансер, адреси: м. Львів, вул. Коциловського,30; м. Львів, вул. О. Басараб,2; будівлі: диспансер 706,8 м2, гараж 61,5 м2, стаціонар 617,6м2, пральня 32,2 м2, погріб 6,1 м2, гараж зі складом 89,6 м2. Рішенням Відповідача №883 від 10.03.2009 внесено зміни та доповнено рішення №477 підпунктами 31-36.
Відповідач 08.07.2008 прийняв рішення №669 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я", яким надав згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області наступних лікувальних закладів: Комунальна інфекційна клінічна лікарня - м. Львова вул. Пекарська,54, м. Львів; Львівське комунальне медичне об`єднання "Фтизіопульмонологія" - вул. Лемківська,24, м. Львів; Львівський міський психоневрологічний диспансер - вул.Коциловського,30, м.Львів; Комунальний Львівський шкірно-венерологічний диспансер - вул.Замарстинівська,83, м. Львів; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій - вул. Антоновича,80, м. Львів; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій - вул. Коновальця,116, м.Львів; Комунальний будинок №1 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Комаринця, 2-А, м.Львів; Комунальний будинок №2 м.Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул.Антоновича,117, м.Львів.
Позивач 10.07.2008 ухвалою №1939 погодив передачу у спільну власність Відповідача таких закладів охорони здоров`я: Комунальний будинок дитини №1 м.Львова для дітей з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки; Комунальний будинок дитини №2 м. Львова для дітей з ураженням ЦНС і порушенням психіки; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій м.Львова; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій; Комунальний Львівський міський шкірно-венерологічний диспансер; Львівське міське медичне об`єднання "Фтизіопульмонологія"; Львівський міський психоневрологічний диспансер; Комунальна інфекційна клінічна лікарня.
Відповідно до акту приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008, Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Позивача передало, а Управління майном спільної власності Відповідача прийняло вказані в рішенні №669 від 08.07.2008 та в ухвалі Львівської міської ради №1939 від 10.07.2008 заклади охорони здоров`я.
На підставі рішення №477 за Відповідачем зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме, об`єкти охорони здоров`я за адресами у місті Львові: вул. Коциловського, 15а; вул. О. Басараб, 2; вул. Коциловського, 30; вул.Комаринця, 2а; вул. Антоновича, 117; вул. Житомирська, 8а; вул. Гіпсова, 40б; вул. Антоновича, 80; вул. Є. Коновальця, 116; вул. Є. Коновальця, 114.
15.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 в іншій справі №910/3581/17, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення Відповідача №477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" в частині пункту 6. Судовими рішеннями у вказаній справі встановлено, що Позивач не приймав рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області спірних об`єктів нерухомого майна саме до прийняття Відповідачем рішення №477. Оскільки, приймаючи рішення №477, Відповідач розпорядився майном шляхом прийняття його у спільну власність без встановлених законом підстав, тому рішення №477 не відповідає законодавству, яке регулює відповідні правовідносини щодо підстав і порядку набуття права власності та прийнято поза межами компетенції, визначеної законодавством.
15.3. Приймаючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій, керуючись частиною четвертою статті 75 ГПК України, дійшли висновку, що, оскільки висновки судів у справі №910/13969/18 про не прийняття Позивачем рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області спірних об`єктів нерухомого майна не можуть бути поставлені під сумнів, встановленим є факт, що спірні об`єкти нерухомого майна вибули з власності Львівської міської територіальної громади поза волею власника, яким є Позивач, і встановлення вказаних фактів входило до предмету доказування, а обставини щодо незаконності набуття права власності Відповідачем на спірні об`єкти та прийняття рішення про набуття на них права власності в цілому, відображені в резолютивних частинах судових рішень у інших справах №910/3581/17 та №910/13969/18.
16. Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними, з огляду на таке.
17. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Разом із тим, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
18. Як встановили суди попередніх інстанцій, предметом позовних вимог є витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння Відповідача.
В обґрунтуванням позовних вимог Позивач послався на статті 316, 317, 319 та 387 ЦК України. Отже, Позивачем пред`явлено віндикаційний позов, тобто, позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника.
19. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно з частиною першою статті 317 та частиною першою статті 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
20. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.
Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
При цьому, до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини.