ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/16046/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Термо Кінг Україна» - Бірюкової О.М.,
Головного управління Національної поліції у м. Києві - Глущенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 (у складі колегії суддів: Зубець Л.П. (головуючий), Гаврилюк О.М., Алданова С.О.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 (суддя Карабань Я.А.)
у справі № 910/16046/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термо Кінг Україна»
до Головного управління Національної поліції у м. Києві
про скасування арешту,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Термо Кінг Україна» (далі - ТОВ «Термо Кінг Україна») звернулося до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві в особі територіального управління Дарницького управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ Національної поліції у м. Києві) про скасування арешту, накладеного постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 в межах кримінальної справи № 52-1888 на адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Вербицького Архітектора, 1.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в межах кримінальної справи № 52-1888 слідчим СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві було накладено арешт на належне позивачу майно - адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1. У подальшому кримінальну справу було закрито, однак слідчим арешт скасовано не було.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022, позов задоволено. Скасовано арешт майна, накладений постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 в межах кримінальної справи № 52-1888 на адміністративну будівлю ТОВ «Термо Кінг Україна», яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1. Стягнуто з ГУ Національної поліції у м. Києві на користь ТОВ «Термо Кінг Україна» витрати зі сплати судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2022 року ГУ Національної поліції у м. Києві подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині стягнення з ГУ Національної поліції у м. Києві судового збору на користь ТОВ «Термо Кінг Україна».
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/16046/21 за касаційною скаргою ГУ Національної поліції у м. Києві з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.03.2023.
01.03.2023 судовий розгляд справи № 910/16046/21 не відбувся, про що постановлено ухвалу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2022 призначено касаційну скаргу у справі № 910/16046/21 до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.03.2023.
ТОВ «Термо Кінг Україна» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні позову, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.11.2021 № 284710480 позивачу на праві приватної власності належить адміністративна будівля, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Вербицького Архітектора, 1, на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі за номером 1330.
Також у цій довідці наявна інформація про те, що 21.09.2007 на адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Вербицького Архітектора, 1, та належить позивачу на праві власності накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 5715658); підставою для накладення арешту зазначено постанову старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007.
Згідно з постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 цей арешт було накладено в межах кримінальної справи № 52-1888.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 04.02.2008 постанову заступника прокурора Дарницького району м. Києва Полежаєва О.М. від 20.09.2007 про порушення кримінальної справи № 52-1888 відносно генерального директора зазначеного товариства ОСОБА_1 скасовано; у порушені кримінальної справи відносно генерального директора Товариства ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 194 Кримінального кодексу України відмовлено.
У листі від 18.08.2020 № 13045/12П118-20 Дарницьке управління поліції ГУНП у м. Києві Національної поліції України на звернення позивача щодо зняття арешту з адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Вербицького Архітектора, 1, повідомило, що з урахуванням змін кримінально-процесуального законодавства України зняття арешту з майна здійснюється виключно за ухвалою суду, а тому запропоновано звернутися з відповідною заявою до суду.
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 11.02.2021 у справі № 753/2844/21 відмовлено у відкритті провадження за клопотанням адвоката Бірюкової О.М. в інтересах ТОВ «Термо Кінг Україна» про скасування арешту зазначеного майна та роз`яснено право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
ТОВ «Термо Кінг Україна» звернулося до суду з позовом до ГУ Національної поліції у м. Києві в особі територіального управління Дарницького управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві про скасування арешту, накладеного постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 в межах кримінальної справи № 52-1888 на адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Вербицького Архітектора, 1, обґрунтовуючи вимоги тим, що арешт на майно накладено відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України, 1960 року, в межах кримінальної справи, яка на цей час закрита; вирішення питання про зняття арешту з майна виходить за межі компетенції слідчого судді; оскільки наявність арешту порушує права позивача як власника майна на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном, позивач просив про задоволення позову.
Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та мотивував таке рішення тим, що вимоги ТОВ «Термо Кінг Україна» про скасування арешту, заявлені з метою захисту прав законного власника такого майна, є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
У поданій касаційній скарзі ГУ Національної поліції у м. Києві послалося, зокрема на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи неправильно застосовано правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19, яка не підлягає застосуванню при вирішенні цього спору, оскільки арешт накладено на майно особи, яка була учасником кримінальної справи, розпочатої та завершеної у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, 1960 року; при цьому в порушення статті 86 ГПК судом не надано оцінки доказам стосовно того, що на дату подання запитів позивачем до органів досудового розслідування Дарницького УП ГУНМ у м. Києві, розгляд справи за участю ГУ Національної поліції у м. Києві не мало об`єктивної та правової законодавчої можливості відповідно до компетенції скасовувати накладений слідчим арешт на майно за правилами Кримінально-процесуального кодексу України, 1960 року; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 766/21865/17 сформовано висновок про те, що вирішення питання про припинення втручання в право власності особи шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі Кримінально-процесуального кодексу України, 1960 року, не буде ефективним способом захисту порушеного права; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 зазначено, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, проте у спірних правовідносинах позивачем безпідставно визнано зобов`язальною стороною ГУ Національної поліції у м. Києві; судом не встановлено, чи були порушені права позивача у цьому випадку. Підставами касаційного оскарження судових рішень у справі скаржником визначено пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК у зв`язку з відсутністю висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо процесуальної форми звернення у зв`язку із відсутністю спору та суб`єктного складу учасників судового провадження, та пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а у статті 16 ЦК передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2).
Отже, частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Позивач як особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
При цьому суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
У частині 2 статті 16 ЦК визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (інтересу). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).