ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 160/15613/21
адміністративне провадження № К/990/31756/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №160/15613/21
за позовом ОСОБА_1
до Дніпропетровської обласної прокуратури
про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року
(головуючий суддя Рищенко А.Ю.)
і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року (головуючий суддя Іванов С.М., судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Дніпропетровської обласної прокуратури, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №454к від 15 квітня 2019 року;
- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати у сумі: 26 651,11 грн;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 16 квітня 2019 року до дня фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у період з 5 липня 2012 року до 15 квітня 2019 року працював в органах прокуратури Дніпропетровської області на різних посадах.
На підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №559дп-18 від 12 грудня 2018 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області ОСОБА_1.» наказом прокуратури Дніпропетровської області №454к від 15 квітня 2019 року позивач був звільнений з посади.
Цим же наказом прокуратура Дніпропетровської області зобов`язала відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні. Проте, позивачеві так і не була виплачена вихідна допомога при звільненні.
Позивач вважає, що невиплата відповідачем вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку є незаконною, порушує його права, гарантовані Конституцією України і чинним законодавством.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 був звільнений з посади прокурора на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру» (застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення).
Одночасно, ані Законом України «Про прокуратуру», ані статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру». Як наслідок, суди попередніх інстанцій встановили неможливість застосування до спірних правовідносин також і приписів статті 117 КЗпП України.
Не погоджуючись із ухваленими судовими рішеннями судів попередніх інстанції, позивач скористався своїм процесуальним правом на звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою на них.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункти 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року і постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у цій справі.
Так, позивач наполягає, що він вправі отримати вихідну допомогу при звільненні, адже це право кореспондується з нормою пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, з якою КЗпП України пов`язує виплату такої допомоги.
До того ж, скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, адже справу суд розглянув без його участі за умови неналежного повідомлення про день, час та місце проведення судового засідання.
Верховний Суд ухвалою від 5 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
Дніпропетровська обласна прокуратура свого відзиву на касаційну скаргу не подала, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримала 6 грудня 2022 року через підсистему «Електронний Суд».
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанції встановлено, що з 5 липня 2012 року до 15 квітня 2019 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Дніпропетровської області, а саме: з 5 липня 2012 року до 29 квітня 2013 року прокурором прокуратури Софіївського району Дніпропетровської області; з 29 квітня 2013 року до 23 червня 2015 року прокурором прокуратури Дзержинського району міста Кривого Рогу; з 23 червня 2015 року до 15 грудня 2015 року прокурором прокуратури міста Кривого Рогу; з 15 грудня 2015 року до 15 квітня 2019 року прокурором Криворізької місцевої прокуратури №3.
Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №559дп-18 від 12 грудня 2018 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області ОСОБА_1.» притягнуто до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та накладено на нього стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
15 квітня 2019 року наказом прокуратури Дніпропетровської області №454к «Про застосування дисциплінарного стягнення» застосовано до прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури (пункт 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру»).
Цим же наказом зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - «Закон»; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 49 Закону визначено, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.
Статтею 51 Закону передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - «Порядок №100», у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ