ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 520/5107/19
адміністративне провадження № К/9901/35206/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №520/5107/19
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року (головуючий суддя - Старосєльцева О.В.), та постанову Другого апеляційного адміністративного суду 12 листопада 2019 року (головуючий суддя - Жигилій С.П., судді - Перцова Т.С., Чалий І.С.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківської області, у якому просив суд:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13 травня 2019 року №75-19;
- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 28 лютого 2019 року №72 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що наказ Головного управління ДМС України в Харківській області від 28 лютого 2019 року №72 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та рішення ДМС України від 13 травня 2019 року №75-19 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС, є протиправними та підлягають скасуванню. Наголошував, що у порівнянні з попередньою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30 жовтня 2017 року, значно змінилася ситуація у країні походження позивача - Афганістані, а тому обставини, викладені в заяві від 28 лютого 2019 року, є відмінними від попередньої заяви та протиправно не були взяті до уваги відповідачами.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди установили, що відносно позивача вже було складено рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01 червня 2018 року №179-18, законність складання якого підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі №820/5000/18, яке набрало законної сили.
Зазначили, що однією з підстав для прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є наявність чинного рішення про відмову у визнанні особи, що звернулась за захистом, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених у пунктах 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», якщо зазначені умови не змінилися.
Констатували, що у випадку заявника відсутні нові ознаки, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового заходу» за критерієм політичних переконань, расової належності, релігійних уподобань, національності, громадянства, соціального статусу.
Указали на те, що звертаючись з повторною заявою до Головного управління ДМС України в Харківській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказав на ті ж самі обставини його побоювань переслідувань на території країни його походження, які вже були перевірені в судовому порядку та визнанні такими, що не можуть слугувати підставою для набуття статусу біженця, або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважали, що позивачем не подано разом з заявою до матеріалів справи жодних належних та допустимих нових доказів ведення іноземцем (не лише помітної, а взагалі будь-якої) політичної, суспільної або релігійної діяльності як на території Батьківщини, так і на території інших країн. Доказів належності позивача до певних політичних партій, суспільних рухів, соціальних прошарків тощо, також до матеріалів справи не додано, позивачем самостійно не зазначено.
З урахуванням викладеного дійшли висновку про те, що факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі міграційної справи не знайшов свого підтвердження під час розгляду цієї справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів на неї
5. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій у грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та задовольнити позовні вимоги.
6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу указує, що суди попередніх інстанцій дали невірну оцінку обставинам справи вказавши, що позивач, звертаючись із повторною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, указав на ті ж обставини його побоювань переслідувань на території країни його походження, які вже були перевірені в судовому порядку та визнані такими, що не можуть слугувати підставою для набуття статусу біженця, або особо, яка потребує додаткового захисту.
Переконує, що станом на момент звернення із повторною заявою значно погіршилась ситуація у країні його громадянської належності, що не було досліджено судами.
Звертає увагу на неврахування судами попередніх інстанцій наявності військового конфлікту, який може створювати підстави для набуття додаткового захисту, однак для оцінки можливості набуття захисту з указаної підстави Головне управління ДМС в Харківській області повинно було прийняти до розгляду відповідну заяву шукача притулку та надати оцінку їй та ситуації в країні походження.
Переконує, що у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він указував, що піддавався переслідуванню через те, що навчався у Радянському Союзі , працював викладачем в університеті та через те, що його родина не дотримувалась норм ісламу в трактуванні угрупування «Талібан». Підкреслює, що керівництвом УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з Афганістану від 30 серпня 2018 року указані категорії осіб віднесені до осіб, які зазнають переслідувань від антиурядових формувань.
Зазначає, що Головне управління ДМС в Харківській області у наказі №72 від 28 лютого 2019 року посилається на п`ять англомовних джерел по Афганістану, однак бере до уваги інфографіки, не досліджуючи тексти доповідей. Указує, що у вказаних інфографіках провінція Фар`яб позначається як така, за яку ведуться бойові дії або підконтрольна Талібану.
Звертає увагу на те, що судами взагалі не була досліджена інформація по країні походження щодо переслідування осіб, які вважаються порушниками принципів норм і цінностей ісламу в інтерпретації Талібану, прихильниками західного стилю життя попри те, що указані обставини належать до його побоювань.
З огляду на викладене вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.
7. 02 січня 2020 року до касаційного суду надійшов відзив Державної міграційної служби України, у якому відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити таку без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
8. Так, відповідач зазначив, що під час вирішення питання щодо прийняття заяви позивача було установлено, що ОСОБА_1 вже вдруге звертається до Головного управління ДМС України в Харківській області за захистом в Україні.
Уперше позивач звернувся 30 жовтня 2017 року.
Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового a6o тимчасового захисту» рішенням Державної міграційної служби України від 01 червня 2018 року №179-18 позивачу вже було відмовлено у визнанні біженцем a6o особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач оскаржив таке рішення до Харківського окружного адміністративного суду, який рішенням від 13 вересня 2018 року у справі №820/5000/18 залишив без задоволення його адміністративний позов.
У свою чергу постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року у справі №820/5000/18 залишено його апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач не погодився з указаними судовими рішеннями та звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, який ухвалою від 09 січня 2019 року у справі №820/5000/18 (адміністративне провадження №К/9901/69011/18) відмовив у відкритті касаційного провадження.
Аналіз поточної заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем a6o особою, яка потребує додаткового захисту, указує на ідентичність повідомлених ним побоювань повернення до країни громадянської належності із побоюваннями, повідомленими ним під час свого першого звернення за захистом в Україні - це побоювання зазнати переслідування з боку представників pyxy «Талібан» та інших, подібних до нього терористичних організацій.
3 огляду на викладене, ураховуючи чинність ухвали Верховного Суду від 09 січня 2019 року та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року у справі №820/5000/18, а також відсутність змін після прийняття рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем a6o особою, яка потребує додаткового захисту від 01 червня 2018 року №179-18 та умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, керуючись частиною шостою статті 5 цього Закону було відмовлено громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем a6o особою, яка потребує додаткового захисту.
Разом з тим, позивачем у касаційній скарзі не наведено, на думку відповідача, жодних об`єктивних обставин, які б вказували на порушення ДМС України частини другої статті 19 Конституції України.
З огляду на викладене вважає, що рішення Державної міграційної служби України від 13 травня 2019 року №75-19 про відхилення скарги на наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 28 лютого 2019 року №72 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем a6o особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
9. 17 грудня 2019 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 грудня 2019 року для розгляду справи №520/5107/19 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
10. Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі №520/5107/19, установлено строк для подання відзиву на касаційні скарги.
11. Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2023 року адміністративну справу №520/5107/19 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
12. Судом установлено, що позивач є громадянином Ісламської Республіки Афганістан, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 з перекладом (а.с.107-108).
13. Позивач вперше звернувся до Головного управління ДМС України у Харківській області із заявою про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту 30 жовтня 2017 року (а.с. 75-85).
14. Рішенням ДМС України від 01 червня 2018 року №179-18 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15. Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про скасування рішення ДМС України від 01 червня 2018 року №179-18 та зобов`язання ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. Рішенням від 13 вересня 2018 року у справі №820/5000/18 Харківський окружний адміністративний суд залишив позов ОСОБА_1 без задоволення.
17. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року у справі №820/5000/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі №820/5000/18 залишено без задоволення.
18. Позивач, не погодився із указаними судовим рішеннями та звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, який ухвалою від 09 січня 2019 року у справі №820/5000/18 відмовив у відкритті касаційного провадження.
19. Позивач повторно подав заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28 лютого 2019 року (а.с. 90-106) до Головного управління ДМС України у Харківській області.
20. Наказом Головного управління ДМС України у Харківській області від 28 лютого 2019 року №72 (а.с.114-118) відмовлено позивачу в прийнятті його заяви та вручено повідомлення від 28 лютого 2019 року №17 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.119).
21. Позивач 06 березня 2019 року оскаржив (а.с. 120-129) до ДМС України указаний наказ Головного управління ДМС України у Харківській області від 28 лютого 2019 року №72.
22. За результатами розгляду скарги позивача, головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту Ю.І. Гуляй, складено висновок від 13 травня 2019 року о/с №2018КН/о-29, який було затверджено заступником директора Департаменту начальником відділу по роботі з шукачами захисту (а.с. 131-135).
23. У Висновку від 13 травня 2019 року указано, що на основі всебічного вивчення матеріалів особової справи позивача зазначено, що заявник не обґрунтував наявність достовірних, правдоподібних, а також переконливих фактів щодо особистої неможливості перебування на території країни походження. Разом з тим, у повторній заяві шукач захисту наводить факти, які тотожні відомостям, що були спростовані Головним управлінням ДМС в Харківській області та ДМС України під час провадження за його попередньою заявою та під час перегляду рішення суб`єкта владних повноважень у судовому порядку.
Указано, що з матеріалів особової справи, заяви та скарги установлено, що шукач захисту не надав доказів, що стали б підставою для прийняття рішення на користь заявника. Актуалізована інформація по країні походження шукача захисту не підсилює рівень обґрунтованості його заяви та не створює нових умов для повторного розгляду його заяви по суті. Указане пов`язано з тим, що обставини справи (основні доказові елементи заяви) шукача захисту не змінилися. Водночас, інформація щодо безпекової ситуації в Афганістані не може бути підставою для повторного розгляду його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки загальна ситуація в Афганістані після прийняття рішення ДМС України від 01 червня 2018 року №179-18 також суттєво не змінилася. Заявник не зазначив нововиявлених деталей щодо обставин проживання та побоювань повернення в Афганістан, які можна кваліфікувати як індивідуальні переслідування щодо нього в разі повернення в країну громадянської належності.
У висновку зазначено, що на підставі вищевикладеного, а також відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вважає за доцільне, відхилити скаргу ОСОБА_1 на рішення Головного управління ДМС в Харківській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
24. Рішенням ДМС України від 13 травня 2019 року №75-19 (а.с. 130), відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону, пп. «б» пункту 8.3. розділу VIII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07 вересня 2011 року №649, відхилена скарга позивача від 06 березня 2019 року на наказ Головного управління ДМС в Харківській області від 28 лютого 2019 року №72 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25. На підставі викладеного, повідомленням від 20 травня 2019 року №57 проінформовано позивача про відхилення його скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Указане повідомлення позивач отримав 21 травня 2019 року, що підтверджується відповідним підписом (а.с.136).
26. Не погоджуючись із рішенням ДМС України від 13 травня 2019 року №75-19 та наказом Головного управління ДМС України у Харківській області від 28 лютого 2019 року №72 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
27. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
28. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
30. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
31. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
32. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні урегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
33. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.