П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2023 року
м. Київ
Справа № 199/3152/20
Провадження № 14-224цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення трьох відсотків річних та пені
за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року,
УСТАНОВИЛА:
У травні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому зазначали, що 26 липня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк", Банк), у подальшому перейменоване в Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк"), та ОСОБА_1 у Кримському регіональному управлінні банку укладено депозитний договір № SAMDN25000736773359 (вклад "Стандарт" на 12 місяців), за умовами якого він вніс на особовий рахунок банку № НОМЕР_1 грошові кошти в початковій сумі 90 000 дол. США.
21 серпня 2013 року сторони уклали депозитний договір № SAMDN25000737224020 шляхом оформлення заяви № SAMDN25000737224020 (вклад "Стандарт" на 12 місяців), за умовами якого ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок банку № НОМЕР_2 грошові кошти в початковій сумі 1 106 748,65 російських рублів.
16 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ "КБ "Приватбанк", у подальшому перейменоване в АТ "КБ "Приватбанк", у Кримському регіональному управлінні банку укладено депозитний договір № SAMDN25000737673323 (вклад "Стандарт" на 12 місяців), за умовами якого вона внесла на особовий рахунок банку № НОМЕР_3 грошові кошти в початковій сумі 110 000 дол. США.
28 серпня 2015 року ОСОБА_1, а 13 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулися із заявами до ПАТ "КБ "Приватбанк" про повернення їм їх банківських вкладів, але протягом двох банківських днів (як це передбачено типовими умовами всіх депозитних договорів) ні відповіді, ні належні їм грошові кошти вони не отримали.
Вважали, що саме з 30 серпня та відповідно з 15 листопада 2015 року вони мають право на нарахування 3 % річних за порушення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживача банківських послуг згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII).
З урахуванням вимог уточненої позовної заяви позивачі просили стягнути з АТ "КБ "Приватбанк" на користь:
- ОСОБА_1 за депозитним договором від 26 липня 2013 року - 3 % річних у валюті договору за порушення грошового зобов`язання в межах позовної давності за періоди з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року (включно) та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення у справі; пеню в межах позовної давності в розмірі 2 698 835,63 грн;
- ОСОБА_1 за депозитним договором від 21 серпня 2013 року - 3 % річних у валюті договору за порушення грошового зобов`язання в межах позовної давності за періоди: з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року (включно) та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення у справі; пеню в межах позовної давності в розмірі 418 671,04 грн;
- ОСОБА_2 за депозитним договором від 16 вересня 2013 року - 3 % річних у валюті договору за порушення грошового зобов`язання в межах позовної давності за періоди: з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року (включно) та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення у справі; пеню в межах позовної давності в розмір 3 251 315,01 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
09 березня 2021 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за договором від 26 липня 2013 року - 3 % річних у розмірі 8 808,93 дол. США за 1130 днів та пеню по курсу НБУ в розмірі 2 628 080,95 грн станом на 09 березня 2021 року; за депозитним договором від 21 серпня 2013 року - 3 % річних у розмірі 102 831,73 російських рублів за 1130 днів та пеню по курсу НБУ станом на 09 березня 2021 року в розмірі 411 706,84 грн. Стягнуто з АТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_2 за депозитним договором від 16 вересня 2013 року - 3 % річних у розмірі 10 612,21 дол. США за 1130 днів та пеню по курсу НБУ станом на 09 березня 2021 року в розмірі 3 166 076,12 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі довели факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу та внесення грошових коштів на депозитні рахунки, відкриті в АТ "КБ "Приватбанк", які вкладникам не повернуті.
Посилання банку на існування укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон") договору про переведення боргу за депозитними договорами суд визнав необґрунтованими, оскільки за відсутності згоди кредитора на переведення боргу цей правочин є нікчемним як такий, що порушує публічний порядок на підставі частин першої та другої статті 228 ЦК України, а тому саме АТ "КБ "Приватбанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у цій справі.
Оскільки банк не виконав свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів, то позивачі мають право на отримання компенсації від боржника у вигляді 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у межах строку позовної давності, а також як споживачі фінансових послуг - на сплату неустойки у вигляді пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII.
При цьому з урахуванням положень частини третьої статті 551 ЦК України, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 761/26293/16 та принципу пропорційності в цивільному судочинстві суд вважав за можливе стягнути пеню в розмірі суми утримуваних банком грошових коштів.
11 серпня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ "КБ "Приватбанк" залишено без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Визначаючи період нарахування 3 % річних за договорами банківського вкладу, суд першої інстанції обґрунтовано взяв за основу період, указаний самим відповідачем у його відзиві на уточнену позовну заяву, з яким у подальшому погодились і позивачі.
Зменшення судом розміру пені, яка підлягає стягненню, до розміру утримуваних банком грошових коштів вкладників є правильним та відповідає судовій практиці Верховного Суду в аналогічних справах, зокрема правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року АТ "КБ "Приватбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
АТ "КБ "Приватбанк" вважало, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт укладення договору вкладу на підставі неналежних доказів, зокрема за відсутності оригіналів договорів та квитанції про отримання відповідачем грошей (висновок Верховного Суду України в постановах від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16-ц, від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц).
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про нікчемність договору про переведення заявником боргу банк вважав помилковими, оскільки тлумачення такого договору як публічного не відповідає його суті, а висновки судів про відсутність згоди кредиторів на перевід боргу спростовуються тим, що банком було отримано від кредитора мовчазну згоду на укладання такого договору.
Також АТ "КБ "Приватбанк" зазначило, що відсутні висновки Верховного Суду про застосування в таких правовідносинах частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України в частині встановлення факту та підстав нікчемності договору про переведення боргу в залежності від його форми і правомірності погодження на таке переведення боргу з боку кредитора шляхом "мовчазної згоди", а також можливого ототожнення за формою правочину договору банківського вкладу з договором переведення цього боргу (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Посилалося на те, що суди ухвалили рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "ФК "Фінілон", яке не було залучено до участі у справі.
Крім того, не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц про право суду відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України зменшити розмір неустойки, якщо вона значно перевищує розмір збитків.
Банк звернув увагу на те, що 19 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу № 320/5115/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку в постанові від 20 березня 2019 року у справі 761/26293/16-ц (провадження 14-64цс19) про те, що базою нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII є сума утримуваних банком коштів, яка складається, як правило, із суми вкладу (депозиту) та нарахованих на нього відсотків.
Банк, погоджуючись із необхідністю відступу від такої правової позиції, зазначив, що відсотки, які отримує вкладник від розміщення коштів на депозитному рахунку у банківській установі, є його доходом та прибутком, та, відповідно, саме відсотки повинні бути віднесені до складової вартості роботи (послуги) у розумінні частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII.
Рух справи в суді касаційної інстанції
28 вересня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в справі та витребувано справу із суду першої інстанції.
18 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту та п`яту статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, та розв`язання виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду серед іншого погодилась із висновками Верховного Суду України в інших справах, що перерахування суми вкладу після закінчення строку депозиту на поточний рахунок кредитора не є належним виконанням банком зобов`язань за цим договором і не є поверненням сум вкладу.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у зв`язку з неоднозначністю судової практики в застосуванні статті 1070 ЦК України вважала за необхідне висловити правову позицію щодо розміру відсотків, які підлягають виплаті банком у зв`язку з прострочкою виконання зобов`язань за депозитом та перерахування цих коштів на поточний рахунок, яку раніше було висловлено в інших постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками Верховного Суду України в постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15 та від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16, відповідно до яких із часу перерахування банком депозитів на поточний рахунок клієнта і у випадку неможливості отримання клієнтом цих коштів із зазначеного рахунку з вини банку останній згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України має сплатити проценти за користування грошовими коштами в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.
Також Велика Палата Верховного Суду погодилась із тим, що у випадку неповернення банківського вкладу банк повинен сплатити пеню, передбачену положеннями частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII, і розмір цієї санкції в цій справі повинен бути в розмірі 3 % від суми утримуваних коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від цих висновків Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає, що вартістю послуги є грошові кошти, які визначені сторонами в договорі як вартість фінансової послуги в певному розмірі та які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. У випадку якщо сторонами в договорі вартість фінансової послуги не визначена, необхідно застосовувати положення правової норми про те, що у разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі 3 % загальної вартості замовлення. При цьому 3 % загальної вартості замовлення слід обчислювати одноразово, а не за кожний день прострочення, що фактично є штрафом, а не пенею.
Також колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі № 761/26293/16-ц щодо застосування в подібних правовідносинах частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Колегія суддів вважає, що за змістом цієї правової норми розмір неустойки може бути зменшений рішенням суду за обов`язкової наявності одночасно кількох умов: а) якщо розмір неустойки перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов`язання збитків; б) таке перевищення є значним; в) за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Тобто сам факт перевищення розміру неустойки над розміром збитків не є достатнім для застосування цієї статті, і зменшення розміру неустойки повинно бути обумовлене наявністю ознак значного перевищення та одночасно інших обставин, які мають істотне значення. Водночас Велика Палата Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України застосувала лише ознаки значного перевищення неустойки над сумою збитків. При цьому не зазначила переліку таких інших обставин та критеріїв їх визначення не вказала.
Крім того, колегія суддів вважає, що в постанові від 20 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду стягнула неустойку в національній валюті України, тоді як за обставинами справи розмір вкладу споживача, на який він просив нарахувати неустойку (розмір збитків у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України), був визначений позивачем у сумі 4 512,74 євро. При цьому мотиви стягнення неустойки саме в національній валюті та обставини, які стосуються курсу відповідних валют, як на час пред`явлення позову, так і на час вирішення справи в судовому рішенні не відображені.
На думку Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду застосування зазначених норм законодавства містить також виключну правову проблему, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду є суперечливими.
13 квітня 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу для продовження розгляду в частині уточнення висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), щодо визначення критеріїв, які суд враховує при зменшенні розміру неустойки при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України. У частині інших підстав, зазначених колегією суддів Касаційного цивільного суду для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема щодо бази нарахування пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII та щодо валюти, у якій стягується пеня, остання вже висловила правові позиції, мотивів та підстав для відступу від яких не наведено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ "Приватбанк", у подальшому перейменоване в АТ "КБ "Приватбанк", в особі Кримського регіонального управління укладено два договори банківського вкладу, а саме:
- договір від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359 "Стандарт" на строк 12 місяців з депозитним вкладом у розмірі 90 000 дол. США зі сплатою 8,5 % річних;
- договір від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020 "Стандарт" на строк 12 місяців з депозитним вкладом у розмірі 1 106 748,65 російських рублів зі сплатою 9 % річних.
16 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ "КБ "Приватбанк", яке змінило назву на АТ "КБ "Приватбанк", в особі Кримського регіонального управління укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000737673323 "Стандарт" на строк 12 місяців з депозитним вкладом у розмірі 110 000 дол. США зі сплатою 8 % річних.
Вказані договори містять положення про автоматичне продовження їх дії на тих самих умовах, якщо у строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявить банку про повернення грошових коштів.
17 листопада 2014 року між Банком та ТОВ "ФК "Фінілон" укладено договір про переведення боргу за депозитними договорами з ОСОБА_1 та ОСОБА_2
28 серпня 2015 року ОСОБА_1, а 13 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулися до банку із заявами про повернення вкладів з нарахованими відсотками, однак протягом двох банківських днів, як це передбачено типовими умовами договорів, Банк не виконав зазначені вимоги та не повернув грошові кошти.
27 січня 2020 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 199/5331/19 розірвано депозитний договір від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359, укладений між ОСОБА_1 та АТ "КБ "Приватбанк". Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_1 вклад у розмірі 90 000 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 27 січня 2020 року становив 2 189 700,00 грн, проценти за період з 26 липня 2013 року по 24 грудня 2019 року в розмірі 35 572,74 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становили 865 484,76 грн, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 20 травня по 24 грудня 2019 року в розмірі 1612,60 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становили 39 234, 56 грн, а всього - 127 185,34 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становило 3 094 419,32 грн.
Розірвано депозитний договір від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020, укладений між ОСОБА_1 та АТ "КБ "Приватбанк". Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_1 вклад у розмірі 1 106 748,65 російських рублів, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становив 431 631,97 грн, проценти за період з 21 серпня 2013 року по 24 грудня 2019 року в розмірі 230 996,65 російських рублів, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становили 90 088,69 грн, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 20 травня по 24 грудня 2019 року в розмірі 19 830,51 російських рублів, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становили 7 733,90 грн, а всього - 1 357 575,81 російських рублів, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становило 529 454,56 грн.
Розірвано депозитний договір від 16 вересня 2013 року № SAMDN25000737673323, укладений між ОСОБА_2 та АТ "КБ "Приватбанк". Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 вклад у розмірі 110 000 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становив 2 676 300,00 грн, проценти за період із 17 вересня 2013 року по 24 грудня 2019 року в розмірі 42 495,19 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становили 1 033 907,97 грн, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 20 травня по 24 грудня 2019 року в розмірі 1 970,95 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становили 47 953,21 грн, а всього - 154 466,14 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2020 року становило 3 758 161,18 грн.
23 червня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду, яка набрала законної сили, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2020 року в частині розміру процентів, стягнутих з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2, змінено. Зменшено розмір процентів, стягнутих з АТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359 за період з 26 липня 2013 року по 24 грудня 2019 року, з 35 572,74 до 29 809,87 дол. США, що за курсом НБУ станом на момент ухвалення рішення становило 725 274,14 грн.
Зменшено розмір процентів, стягнутих з АТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020 за період з 21 серпня 2013 року по 24 грудня 2019 року з 230 996,65 до 218 256,57 російських рублів, що за курсом НБУ станом на момент винесення рішення становило 859 930,87 грн.
Зменшено розмір процентів, стягнутих з АТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_2 за депозитним договором від 16 вересня 2013 року № SAMDN25000737673323 за період із 17 вересня 2013 року по 24 грудня 2019 року, з 42 495,19 до 35 754,36 дол. США, що за курсом НБУ станом на момент винесення рішення становило 869 903,58 грн.
Зменшуючи розмір процентів за користування грошовим вкладом, апеляційний суд виходив з процентної ставки за вкладом "на вимогу".
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Щодо підтвердження факту укладання договорів банківського вкладу
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договорів банківського вкладу) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частин першої, другої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).
За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачою ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 (у редакції, чинній на момент укладення договорів банківського вкладу), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174; у редакції, чинній на момент укладення договорів банківського вкладу), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
У пункті 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (у редакції, чинній на момент укладення договорів банківського вкладу), передбачено порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на переказ готівки (додаток 8) та заява на видачу готівки (додаток 10).
Інструкція № 174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174).