УХВАЛА
19 квітня 2023 року
м. Київ
Справа № 160/14095/21
Провадження № 11-61апп23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Чумаченко Т. А.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду справи № 160/14095/21 за позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСАЙ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ЩЕДРО» про стягнення коштів,
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ЩЕДРО» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року,
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2021 року Головне управління ДПС у Київській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (далі - позивач, ГУ ДПС), звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСАЙ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ЩЕДРО» (далі - відповідачі, ТОВ «ФЛЕКСАЙ», ТОВ «ТД «ЩЕДРО» відповідно), в якому просило:
- застосувати наслідки, визначені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), шляхом стягнення з ТОВ «ФЛЕКСАЙ» (код ЄДРПОУ 40405897) на користь ТОВ «ТД «ЩЕДРО» (код ЄДРПОУ 36094135) коштів у сумі 84 285 252,00 грн, як були отримані за недійсним правочином;
- застосувати наслідки, визначені частиною третьою статті 228 ЦК України, шляхом стягнення з ТОВ «ТД «ЩЕДРО» (код ЄДРПОУ 36094135) коштів у сумі 84 285 252,00 грн у дохід держави як таких, що були отримані за недійсним правочином.
На обґрунтування своїх вимог ГУ ДПС посилалося на те, що в судовому порядку (справа № 810/3647/17) визнано недійсним договір, укладений між ТОВ «ФЛЕКСАЙ» та ТОВ «ТД «ЩЕДРО», у зв`язку із чим наявні підстави для застосування наслідків недійсності правочину, які встановлені статтею 228 ЦК України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 20 червня 2018 року у справі № 802/470/17-а, від 16 жовтня 2019 року у справі № 2а-1670/8497/11, від 03 вересня 2020 року у справі № 2А/0370/3414/12, згідно з якими санкції, встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, не є цивільно-правовими, а адміністративно-господарськими, тобто такими, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України, тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України.
Суд зазначив, що податкові накладні були складені за результатами недійсного правочину, укладеного між відповідачами у період із липня по жовтень 2016 року. Однак із цим позовом ГУ ДПС звернулося лише 11 серпня 2021 року, тобто поза межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, встановленого статтею 250 ГК України.
За таких обставин суд дійшов висновку, що це унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, та стягнення коштів.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо правової природи запропонованих у цій справі до застосування санкцій, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, однак дійшов висновку, що ГУ ДПС не пропустило строку звернення до суду.
Свою позицію апеляційний суд мотивував тим, що захист законних інтересів держави, від імені якої діє податковий орган, не може нівелюватися тривалим періодом розгляду справи. При цьому під розглядом справи у спірному випадку слід розуміти кримінальне провадження, наслідком якого є ухвалений вирок, який у подальшому став підставою для ухвалення судом рішення про недійсність правочину.
Суд зазначив, що рішення суду, яким визнано недійсним укладений правочин, набрало законної сили 19 липня 2021 року, а тому лише після встановлення недійсності правочину в судовому порядку можна застосовувати наслідки недійсності правочину. ГУ ДПС подало позов про застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, в найкоротший термін після встановлення недійсності правочину - у серпні 2021 року.
Дії, вчинені контролюючим органом послідовно та в межах річного строку до подання позовної заяви про застосування наслідків недійсності правочину, були обов`язковими та необхідними для захисту прав та законних інтересів, у зв`язку із чим неможливо стверджувати про те, що у спірному випадку сплили строки для застосування адміністративно-господарських санкцій. Таке тлумачення, на думку суду апеляційної інстанції, відповідає легітимній меті законодавця уникнути як звільнення особи від відповідальності у вигляді застосування санкцій, так і нівелювання прав чи законних інтересів особи, яка звертається з позовом про застосування таких санкцій. Інше тлумачення не відповідало б як принципам функціонування податкової системи, так і завданням адміністративного судочинства.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ «ТД «ЩЕДРО» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, відповідно до яких санкції, які є предметом розгляду у цій справі, можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ГУ ДПС.
Скаржник звертає увагу, що ГУ ДПС ставить питання про те, що TOB «ФЛЕКСАЙ» зобов`язане повернути на користь ТОВ «ТД «ЩЕДРО» отримані грошові кошти, а ТОВ «ТД «ЩЕДРО» зобов`язане передати на користь держави отриманий товар. Однак у справі № 804/2455/18 суди дійшли висновку про нереальність господарських операцій ТОВ «ТД «ЩЕДРО» з ТОВ «ФЛЕКСАЙ», тобто ТОВ «ТД «ЩЕДРО» не отримувало жодного товару від ТОВ «ФЛЕКСАЙ».
За таких умов, на переконання скаржника, зобов`язання з передачі майна на користь держави є безпідставним. Тому й рішення про стягнення грошових коштів ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування статті 208 ГК України або частини третьої статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах (за умови наявності вини лише однієї зі сторін та встановленого факту відсутності поставки товару невинуватій стороні).
Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 15 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою скаргою на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки вищезазначених доводів ТОВ «ТД «ЩЕДРО».
Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справу № 160/14095/21 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Рішення касаційного суду про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивоване необхідністю відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 26 вересня 2006 року у справі № 21-460во06, від 09 лютого 2010 року у справі № 21-1547во09, щодо правильності застосування частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК України у питанні дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину у випадку, якщо така вимога заявлена не одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним.
Перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду не вбачає передумов для використання своїх повноважень для касаційного перегляду судового рішення у цій справі з огляду на таке.
Виходячи із загальної теорії права елементами правовідносин є суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст - взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.