Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 2-13522/10
провадження № 61-10153св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2010 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 05 квітня 2006 року між ТОВ "Банк "Фінанси та кредит" і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01-72/06-А, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит на суму 66 450 доларів США на умовах щомісячної сплати до 10 числа кожного місяця поточного платежу у розмірі 1 327 доларів США із повним терміном погашення кредиту до 05 квітня 2012 року.
В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань 05 квітня 2006 року між ТОВ "Банк "Фінанси та кредит" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 01-71/06-П, відповідно до умов якого ОСОБА_2 як поручитель зобов`язується перед позивачем відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 01-72/06-А від 05 квітня 2006 року.
12 лютого 2007 року між ТОВ "Банк "Фінанси та кредит" і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01-241/07-А, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит на суму 62 815 доларів США на умовах щомісячної сплати до 10 числа кожного місяця поточного платежу у розмірі 1 043 доларів США із повним терміном погашення кредиту до 12 лютого 2014 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" 12 лютого 2007 року укладено договір застави автомобіля, відповідно до якого ОСОБА_1 передав ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" у заставу автомобіль Volkswagen Multivan, 2006 року випуску.
Позивач вказував, що боржник свої зобов`язання за кредитними договорами належним чином не виконує, внаслідок чого за кредитним договором від 05 квітня 2006 року станом на 11 травня 2010 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі: 43 164,05 доларів США - заборгованість за кредитом; 5 706,89 доларів США - заборгованість по відсоткам; 203 780,71 гривень - заборгованість по пені за несвоєчасне повернення кредиту.
Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №01-241/07-А станом на 11 травня 2010 рік становить: 50 273,66 доларів США - заборгованість за кредитом; 3 045,30 гривень - заборгованість по щомісячній комісії; щомісячної комісії у розмірі 157 742,19 гривень.
Враховуючи наведене позивач просив суд стягнути на свою користь утворену заборгованість.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2010 року позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" заборгованість за кредитним договором № 01-72/06-А від 05 квітня 2006 року: 43 164,05 доларів США - заборгованість за кредитом; 5 706,89 доларів США - заборгованість по відсоткам; 203 780,71 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, відсотків за користування кредитом.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" заборгованість за кредитним договором № 01-241/07-А від 12 лютого 2007 року: 50 273,66 доларів США - заборгованість в частині кредиту; 5 409,66 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 157 742,19 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, відсотків за користування кредитними коштами.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 1 700 грн судового збору та 120 грн збору за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
26 квітня 2022 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_4 про відмову від позову.
До цієї заяви додано копію договору про врегулювання боргових зобов`язань від 28 травня 2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, а також копії свідоцтва про народження та свідоцтва про одруження, з яких убачається, що ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_2 .
Вказувала, що ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" припинене з 04 липня 2019 року. Сингулярним правонаступником ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" у правовідносинах, що виникли між сторонами за кредитним договором № 01-72/06-А від 05 квітня 2006 року та договором поруки № 01-71/06-П від 05 квітня 2006 року, є ОСОБА_4 . Вказує, що договора про відступлення права вимоги містяться в матеріалах справи.
Зазначала, що спір, який виник між сторонами за кредитним договором № 01-72/06-А від 05 квітня 2006 року та договором поруки №01-71/06-П від 05 квітня 2006 року, врегульований сторонами в позасудовому порядку, а тому позивачем прийнято рішення про відмову від позову на стадії апеляційного провадження у справі.
Мотивуючи наведеним, просила суд апеляційної інстанції прийняти відмову ОСОБА_4 від позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині щодо стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 01-72/06-А від 05 квітня 2006 року.
Визнати нечинним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року в частині щодо стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором 01-72/06-А від 05 квітня 2006 року та закрити в цій частині провадження у справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року змінено в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" судових витрат, зазначено про стягнення з відповідачів судових витрат у рівних частках.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення місцевого суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що таке ухвалено в указаній частині з порушенням вимог закону.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року заяву ОСОБА_4 про відмову від позову повернуто без розгляду.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскільки доказів відступлення права вимоги не надано, тому заява про відмову від позову підлягає залишенню без розгляду, оскільки ОСОБА_4 не є учасником справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року № 375/0/226-23 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, 26 травня 2020 року у справі № 638/13683//15-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц; у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - не досліджено докази, які підтверджують факт припинення поруки ОСОБА_2 та відступлення права вимоги за договором кредиту від 05 квітня 2006 року; пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України - суд першої інстанції розглянув справу за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не надано належної оцінки доводам щодо відсутності належного повідомлення заявника про розгляд справи в суді першої інстанції. Апеляційний суд не звернув увагу на наявні докази у справі, які підтверджують вказані доводи.
При цьому у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не був повідомлений належним чином про розгляд справи, він був позбавлений можливості заявити про застосування строків позовної давності.
Також заявник посилається на припинення поруки, оскільки останній платіж по кредитному договору від 05 квітня 2006 року здійснено 13 квітня 2009 року.
Умовами договору поруки визначено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не заявив позовні вимоги до поручителя (пункт 5.1 договору).
Крім того, відповідно до пункту 2.3 договору поруки у випадку непогашення боржником заборгованості за кредитним договором протягом 1-го календарного дня з моменту настання строку сплати процентів, основного боргу або комісійної винагороди, передбачених кредитним договором, у кредитора виникає повне право вимоги сплати боргу в повному обсязі до поручителя.
Таким чином, заявник вважає, що з урахуванням дати здійснення останнього платежу за кредитним договором та умов договору поруки, у банка виникло з 14 квітня 2009 року право вимоги до поручителя щодо повної сплати заборгованості, яке припинилось 13 жовтня 2009 року відповідно до статті 559 ЦК України, оскільки з позовом банк звернувся до суду 10 червня 2010 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_4 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 щодо стандартів доказування; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 щодо правонаступництва; також не враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 360/1908/15-ц; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - не дослідив докази, які підтверджують факт сингулярного правонаступництва заявника у спірних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив надані докази на підтвердження того, що до заявника перейшло право вимоги за кредитним договором від 05 квітня 2006 року.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 квітня 2006 року між ТОВ "Банк "Фінанси та кредит" і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01-72/06-А, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит на суму 66 450,00 доларів США на умовах щомісячної сплати до 10 числа кожного місяця поточного платежу у розмірі 1 327,00 доларів США із повним терміном погашення кредиту до 05 квітня 2012 року.
В забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань 05 квітня 2006 року між ТОВ "Банк "Фінанси та кредит" та ОСОБА_2, ОСОБА_1 укладено договір поруки № 01-71/06-П, відповідно до умов якого ОСОБА_2, як поручитель, зобов`язується перед позивачем відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 01-72/06-А.
12 лютого 2007 року між ТОВ "Банк "Фінанси та кредит" і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01-241/07-А, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит на суму 62 815,00 доларів США на умовах щомісячної сплати до 10 числа кожного місяця поточного платежу у розмірі 1 043,00 доларів США із повним терміном погашення кредиту до 12 лютого 2014 року.
З матеріалів справи убачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року у справі № 761/18248/15-ц визнано припиненим зобов`язання поруки між ОСОБА_2 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за договором поруки № 01-71/06-п від 05 квітня 2006 року, укладеним між ТОВ "Банк" "Фінанси та кредит", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 65-67 зворот).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 про роз`яснення рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою та роз`яснено, що порука уважається припиненою з 13 травня 2010 року (т. 1, а. с. 55-56).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2019 року відновлено частково втрачене провадження по цивільній справі № 761/33055/14-ц, провадження №6/761/47/2018, за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, по цивільній справі за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, які були підставою для постановлення ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року, згідно з якою у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено (т. 1, а. с. 86-93).
Постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2018 року залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2018 року залишено без змін (т. 1, а. с. 186-189).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.