Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 685/1535/21
провадження № 61-4674св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Нижнівський ліцей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 18 січня 2022 року в складі судді Казмірчук І. Ю. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Базалійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Теофіпольської селищної ради, третя особа - Теофіпольська селищна рада, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допуск до виконання посадових обов`язків та зобов`язання виплати заробітної плати за час відсторонення від роботи.
В обґрунтування позову вказала, що з 12 січня 2015 року працювала на посаді вихователя Базалійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а з 01 вересня 2017 року - на посаді вчителя інформатики цього навчального закладу. 01 листопада 2021 року вона отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19 або надання довідки про абсолютні протипоказання до щеплення. За умови ненадання таких документів і не проведення щеплення попереджалася про відсторонення від роботи.
Відповідно до наказу директора школи № 122 від 15 листопада 2021 року була відсторонена від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважає наказ незаконним і таким, що грубо порушує норми міжнародного законодавства, чинного законодавства про працю та її конституційні права. Крім того, необхідність мати щеплення є зміною істотних умов праці, про що вона була повідомлена лише за 10 днів до таких змін.
За таких обставин з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати незаконним і скасувати наказ Базалійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Теофіпольської селищної ради Хмельницької області від 15 листопада 2021 року № 122 про відсторонення її від роботи, допустити до виконання своїх посадових обов`язків на займаній посаді вчителя інформатики та зобов`язати відповідача виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 18 січня 2022 року, залишеними без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 квітня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи, відповідач діяв у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та статті 46 КЗпП України.
Водночас суди керувалися тим, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідно до норм чинного законодавства, оскільки вона не надала роботодавцю відомості про отримання профілактичного щеплення проти COVID-19 або протипоказань до такого щеплення.
Надаючи оцінку доводам позивача про порушення процедури відсторонення працівника від роботи, суди виходили із того, що необхідність проходження вакцинації в розумінні статті 32 КЗпП України не є зміною істотних умов праці.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення позивача від роботи, суд також відмовив і у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, оскільки ці вимоги є похідними від первісних.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У травні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", статей 7, 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, не врахувавши, що щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2, не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками, тобто не відноситься до обов`язкових.
Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посилання на статтю 46 КЗпП України та на статтю 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".
Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 є підзаконними актами і мають відповідати законам України та Конституції України. Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України та може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить положенням Конституції України.
При цьому заявник вважає помилковими посилання судів обох інстанцій на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, оскільки така не є релевантною до цієї справи.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року - поновлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 12 січня 2015 року ОСОБА_1 працювала на посаді вихователя Базалійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а з 01 вересня 2017 року - на посаді вчителя інформатики цього навчального закладу.
01 листопада 2021 року позивач отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19 або надання довідки про абсолютні протипоказання до щеплення (а. с. 23).
За умови ненадання таких документів і не проведення щеплення попереджалася про відсторонення від роботи, проте надала письмову відмову від виконання цієї вимоги (а. с. 24-25).
Згідно із наказом директора школи № 122 від 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 була відсторонена від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
На підставі наказу директора школи № 6к/тр від 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 допущена до роботи.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
У пунктах а, б статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Відповідності до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09 грудня 2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року (далі - Постанова), керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
Зі змісту підпункту 1 пункту 41-6 Постанови вбачається, що керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).
Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
У справі, яка переглядається, установлено, що відповідач письмово повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а саме про те, що на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236", Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники який підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" позивач має надати документ на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ.
Також ОСОБА_1 роз`яснено, що якщо вона не надасть один із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Із вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлена 01 листопада 2021 року та не погодилась з ним, вказавши про порушення її трудових прав.
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази Міністерство охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.
Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:
1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).