Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 344/19802/21
провадження № 61-7161св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ліцей № 19 Івано-Франківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2022 року в складі судді Бабій О. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 червня 2022 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ліцею № 19 Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.
В обґрунтування позову вказала, що з 25 серпня 1989 року працює на посаді вчителя української мови та літератури середньої школи № 19 (на даний час - ліцей № 19 Івано-Франківської міської ради).
Наказом директора ліцею № 19 від 05 листопада 2021 року № 116-к/тр її відсторонено від роботи вчителя української мови та літератури з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19.
Вважає, що відповідач безпідставно відсторонив її від роботи та порушив її трудові права, гарантовані Конституцією України. Стверджує, що вакцинація від COVID-19 для працівників є добровільною, а роботодавець не має права застосовувати будь які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити.
За таких обставин позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ директора ліцею № 19 Івано-Франківської міської ради від 05 листопада 2021 року за №116-к/тр "Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника ОСОБА_1".
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що відсторонюючи позивача від роботи, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та статті 46 КЗпП України.
Установивши, що позивач працює у навчальному закладі, працівники якого підлягають обов`язковій вакцинації, та не надала доказів відсутності у неї протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення і відмовилась від обов`язкової вакцинації, суди дійшли висновку про те, що роботодавець правомірно відсторонив ОСОБА_1 від роботи.
При цьому суди виходили із того, що право позивача на працю було правомірно тимчасового обмежено роботодавцем з огляду на суспільні інтереси.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У липні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, не врахувавши, що щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2, не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками, тобто не відноситься до обов`язкових.
Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посилання на статтю 46 КЗпП України та на статтю 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".
Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 є підзаконним актом і має відповідати законам України та Конституції України. У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначено, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року - поновлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З червня 1989 року ОСОБА_1 працює на посаді вчителя української мови та літератури середньої школи № 19 (на даний час - ліцей № 19 Івано-Франківської міської ради).
18 жовтня 2021 року директор ліцею № 19 Івано-Франківської міської ради виніс наказ № 181 "Про обов`язкові профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19", відповідно до якого працівників ліцею мало бути ознайомлено з наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, а медичній сестрі ліцею наказано впорядкувати документацію щодо вакцинації працівників.
Згідно із актом від 28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 відмовилась підписувати та ознайомлюватись з наказом № 181 від 18 жовтня 2021 року "Про обов`язкові профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19" (а. с. 34).
01 листопада 2021 року директор ліцею № 19 склав особисте повідомлення ОСОБА_1 № 8 "Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19", згідно з яким відповідач інформував позивача про необхідність у строк до 08 листопада 2021 року надати документ, що підтверджує проходження нею вакцинації та роз`яснив, що випадку ненадання підтверджуючих документів позивача буде відсторонено від роботи у встановленому законом порядку (а. с. 35).
Згідно із актом від 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовилась підписувати та ознайомлюватись із повідомленням № 8 від 01 листопада 2021 року "Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19".
05 листопада 2021 року наказом директора ліцею № 116-к/тр ОСОБА_1 відсторонено від роботи вчителя української мови та літератури ліцею № 19 Івано-Франківської міської ради з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили. Підстава: повідомлення "Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19" від 01 листопада 2021 року № 8, наказ по ліцею "Про обов`язкові профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19" від 18 жовтня 2021 року № 181. Правовим підставами зазначено: стаття 46 КЗпП України, стаття 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Наказ Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04 жовтня 2021 року "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби "COVID-19", спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
У пунктах а, б статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Відповідно до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09 грудня 2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року (далі - Постанова), керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
Зі змісту підпункту 1 пункту 41-6 Постанови вбачається, що керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).
Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
У справі, яка переглядається, установлено, що відповідач письмово повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а саме про те, що на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236", Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники який підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" позивач має надати документ на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ.
Також ОСОБА_1 роз`яснено, що якщо вона не надасть один із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Із вказаним повідомленням ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватися, про що відповідач склав акт від 01 листопада 2021 року.
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.