ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2023 року
м. Київ
справа №460/2657/20
адміністративне провадження № К/990/4446/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Єресько Л. О., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Південного регіону України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 (суддя - Дудар О. М.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2021 (колегія суддів у складі: Бруновської Н. М., Матковської З. М., Хобор Р. Б.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової прокуратури Південного регіону України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови внести зміни до пункту 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27.04.2015 № 289-к;
- зобов`язати відповідача внести зміни в пункт 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27.04.2015 № 289-к з викладенням його в наступній редакції: "Керуючись ч. 3 ст. 119 Кодексу увільнити від роботи прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня звільнення з військової служби".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на 27.04.2015 були відсутні підстави для звільнення позивача з посади прокурора, оскільки частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) гарантує збереження за ним місця роботи і посади. Указує, що необхідність додаткових гарантій захищеності військовослужбовців як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України пов`язана з ризиком для життя і здоров`я. Зазначає, що в даному випадку не правом, а обов`язком військового прокурора Південного регіону України було безумовне дотримання під час видання наказів про прийом та звільнення осіб з- та на- посади прокурорів прокуратур гарнізонів вимог КЗпП України. Зауважив, що жодного рапорту на звільнення з посади не подавав.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом військового прокурора Південного регіону України від 29.10.2014 № 284-к ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України, що підтверджується записом № 2 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
Наказом Міністра оборони України від 24.04.2015 № 273 (по особовому складу), відповідно до статей 20, 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статті 46-1 Закону України "Про прокуратуру", наказано укласти контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на п`ять років та прийняти на військову службу за контрактом, зокрема, молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ..
Цим же наказом ОСОБА_1, як прийняту на військову службу за контрактом особу офіцерського складу, відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду. ОСОБА_1 присвоєно чергове звання - лейтенант юстиції.
На підставі зазначеного наказу між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 28.04.2015 укладено контракт на проходження військової служби строком на п`ять років.
Пунктом 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27.04.2015 № 289-к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України з 27.04.2015 у зв`язку зі вступом на військову службу (пункт 3 статті 36 КЗпП України).
Пунктом 2 зазначеного наказу лейтенанта юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України, зараховано до списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, поставлено на всі види забезпечення, з оголошенням таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 28.04.2015.
Підставою видання наказу від 27.04.2015 № 289-к зазначено: рапорт ОСОБА_1, наказ Міністра оборони України від 24.04.2015 № 273.
29.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Військової прокуратури Південного регіону України із заявою, в якій просив змінити пункт 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27.04.2015 № 289-к, виклавши його в наступній редакції: "Керуючись ч. 3 ст. 119 Кодексу увільнити від роботи прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом зі збереженням місця роботи та посади до дня звільнення з військової служби".
У вказаній заяві позивач також просив відповідача надати завірені належним чином копію його заяви, яка слугувала підставою для видачі наказу військового прокурора Південного регіону України від 27.04.2015 № 289-к, копію наказу військового прокурора Південного регіону України від 27.04.2015 № 289-к та докази ознайомлення з ним.
За результатом розгляду заяви Військовою прокуратурою Південного регіону ОСОБА_1 надіслано лист від 02.03.2020 № 684вих-20, за змістом якого підстав для внесення змін до наказу військового прокурора регіону не вбачається, оскільки фактично місце роботи (посади) позивача залишилося таким же, як і до звільнення. Як додаток до зазначеного листа позивачу було надіслано копію наказу від 27.04.2015 № 289-к.
Вважаючи відмову відповідача щодо внесення змін до спірного наказу протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової прокуратури Південного регіону України щодо відмови внести зміни в пункт 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27.04.2015 № 289к. Зобов`язано Військову прокуратуру Південного регіону України внести зміни в частину першу пункту першого наказу військового прокурора Південного регіону України від 27.04.2015 № 289к, виклавши її в наступній редакції: "Увільнити юриста 3 класу ОСОБА_1 від роботи на посаді прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону з 27 квітня 2015 року у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку за посадою до дня звільнення з військової служби (ч. 3 ст. 119 КЗпП України)".
Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням норм чинного законодавства, оскільки вступ позивача на військову службу за контрактом відбувся під час часткової мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 14.01.2015 № 15/2015, і на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі щодо збереження місця роботи та посади, й середнього заробітку за посадою. За висновками суду першої інстанції, на ОСОБА_1, як особу офіцерського складу, прийняту на військову службу за контрактом, поширювалися гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу". Проте, як зазначив суд першої інстанції, усупереч зазначеним нормам, позивача наказом від 27.04.2015 № 289-к було звільнено з посади на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України. При цьому, однією із підстав звільнення зазначено рапорт ОСОБА_1, якого він не подавав, що не спростовано відповідачем.
Посилання відповідача на те, що фактично місце роботи (посади) позивача залишилося таким же, як і до звільнення, а позивач в іншому статусі (військовослужбовця) продовжив виконувати обов`язки прокурора прокуратури суд вважав безпідставними, оскільки зі вступом позивача 28.04.2015 на військову службу за контрактом, він набув прав та обов`язків військовослужбовця; порядок проходження ним військової служби було регламентовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", відповідними нормативно-правовими актами, прийнятими в його розвиток. Отже, суд першої інстанції зазначив, що не зважаючи на незмінну назву посади, правовий статус ОСОБА_1 зазнав суттєвих змін - позивач став військовослужбовцем, обов`язкам якого кореспондують відповідні додаткові гарантії соціальної захищеності, пов`язані з тим, що служба в Збройних силах України пов`язана з ризиком для життя і здоров`я. Дотримання таких соціальних гарантій є конституційним обов`язком держави. У зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2020 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 скасовано та прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цій справі позивач оскаржує наказ відповідача від 27.04.2015 № 289-к, звернувшись до суду з цим позовом лише у квітні 2020 року, тобто, з пропущенням встановленого законом для такої категорії справ місячного строку звернення до суду з адміністративним позовом, перебіг якого починається з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За висновками суду апеляційної інстанції про наказ військового прокурора Південного регіону від 27.04.2015 № 289-к позивачу мало бути відомо після вступу на військову службу, а про формулювання підстави звільнення, що зазначена у спірному наказі, - після отримання трудової книжки 01.10.2019.
Постановою Верховного Суду від 07.10.2021 постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2020 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Скасовуючи постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2021 та направляючи справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що за змістом позовних вимог, позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка викладена у листі від 02.03.2020 № 11-684вих-20 про відмову внести зміни до пункту 1 наказу військового прокурора Південного регіону України від 27.04.2015 № 289-к. Отже, колегія суддів вважала, що висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду з адміністративним позовом є помилковим, оскільки Восьмий апеляційний адміністративний суд фактично змінив предмет позову, який визначено позивачем.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2021 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі № 460/2657/20 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової прокуратури Південного регіону України діяв не у спосіб що визначений законами та Конституцією України. Вступ ОСОБА_1 на військову службу за контрактом відбувся під час часткової мобілізації, яка оголошена Указом Президентом України від 14.01.2015 № 15/2015 та на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі збереження місця роботи та посади.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2021, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного суду від 05.10.2021 у справі № 240/17690/20, а саме: щодо не розповсюдження на спірні правовідносини статті 119 КЗпП України (питання поширення на позивача як на особу, яка уклала контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, пільг, передбачених статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частин третьої, четвертої статті 119 КЗпП України).
Скаржник зазначає, що оскільки норма пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України є імперативною, згідно з якою звільнення з посади не пов`язане з волевиявленням особи, а відбувається саме через вступ на військову службу, подання відповідної заяви (рапорту) позивачем законодавцем не вимагається. Водночас, скаржник зазначає, що статус позивача як прокурора не змінився, оскільки він є єдиним для всіх прокурорів незалежно від спеціалізації. Трудові відносини з позивачем фактично припинені не були, а їх регламентація приведена у відповідність з вимогами чинного на той час законодавства.
Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції усупереч завданням та основним засадам (принципам) адміністративного судочинства, правових висновків Верховного суду та судової практики Європейського суду з прав людини неправомірно обмежив право відповідача на доступ до правосуддя, відмовивши в залученні прокурора відділу Бескровного М. О. у справу як представника відповідача за наявності процесуальної можливості пересвідчитись в наявності у нього повноважень на представництво під час розгляду цієї справи.
Також скаржник зазначає про те, що ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції", та, як наслідок не справою незначної складності, а тому вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Разом з тим, вказана справа судом віднесена до категорії справ незначної складності, що на його думку є помилковим.
Позиція інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення.
Рух касаційної скарги
31.01.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2021.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 460/2657/20.
Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною четвертою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено види військової служби, одним з яких є військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Пунктом 3 частини першої статі 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.
Відповідно до частин першої та другої статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною четвертою статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.
За змістом статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту. Порядок зайняття посади прокурора визначається Положенням про проходження військової служби у військовій прокуратурі. В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військової прокуратури можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам частин першої та п`ятої цієї статті. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.