ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Прокопенка О. Б.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21)
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення трьох відсотків річних та пені
за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року
У травні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому зазначали, що 26 липня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк", Банк), у подальшому перейменованим на Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк"), та ОСОБА_1 у Кримському регіональному управлінні банку укладено депозитний договір № SAMDN25000736773359 (вклад "Стандарт" на 12 місяців), за умовами якого ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок банку № НОМЕР_1 грошові кошти в початковій сумі 90 000 дол. США.
21 серпня 2013 року сторони уклали депозитний договір № SAMDN25000737224020 шляхом оформлення заяви № SAMDN25000737224020 (вклад "Стандарт" на 12 місяців), за умовами якого ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок банку № НОМЕР_2 грошові кошти в початковій сумі 1 106 748,65 російських рублів.
16 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ "КБ "Приватбанк", у подальшому перейменованим на АТ "КБ "Приватбанк", у Кримському регіональному управлінні банку укладено депозитний договір № SAMDN25000737673323 (вклад "Стандарт" на 12 місяців), за умовами якого позивачка внесла на особовий рахунок банку № НОМЕР_3 грошові кошти в початковій сумі 110 000 дол. США.
28 серпня 2015 року ОСОБА_1, а 13 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулися із заявами до ПАТ "КБ "Приватбанк" про повернення їм їхніх банківських вкладів, але протягом двох банківських днів (як це передбачено типовими умовами всіх депозитних договорів) ні відповіді, ні належних їм грошових коштів вони не отримали.
Вважали, що саме з 30 серпня та відповідно з 15 листопада 2015 року вони мають право на нарахування 3 % річних за порушення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживача банківських послуг згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII).
З урахуванням вимог уточненої позовної заяви позивачі просили стягнути з АТ "КБ "Приватбанк" на користь:
- ОСОБА_1 за депозитним договором від 26 липня 2013 року - 3 % річних у валюті договору за порушення грошового зобов`язання в межах позовної давності за періоди з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року (включно) та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення у справі; пеню в межах позовної давності в розмірі 2 698 835,63 грн;
- ОСОБА_1 за депозитним договором від 21 серпня 2013 року - 3 % річних у валюті договору за порушення грошового зобов`язання в межах позовної давності за періоди з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року (включно) та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення у справі; пеню в межах позовної давності в розмірі 418 671,04 грн;
- ОСОБА_2 за депозитним договором від 16 вересня 2013 року - 3 % річних у валюті договору за порушення грошового зобов`язання в межах позовної давності за періоди з 19 травня 2016 року по 19 травня 2019 року (включно) та з 25 грудня 2019 року до дня ухвалення судом рішення у справі; пеню в межах позовної давності в розмірі 3 251 315,01 грн.
09 березня 2021 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за договором від 26 липня 2013 року 3 % річних у розмірі 8 808,93 дол. США за 1130 днів та пеню по курсу НБУ в розмірі 2 628 080,95 грн станом на 09 березня 2021 року; за депозитним договором від 21 серпня 2013 року - 3 % річних у розмірі 102 831,73 російських рублів за 1130 днів та пеню по курсу НБУ станом на 09 березня 2021 року в розмірі 411 706,84 грн. Стягнуто з АТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_2 за депозитним договором від 16 вересня 2013 року 3 % річних у розмірі 10 612,21 дол. США за 1130 днів та пеню по курсу НБУ станом на 09 березня 2021 року в розмірі 3 166 076,12 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі довели факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу та внесення грошових коштів на депозитні рахунки, відкриті в АТ "КБ "Приватбанк", які вкладникам не повернуті.
Посилання банку на існування укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон") договору про переведення боргу за депозитними договорами суд визнав необґрунтованими, оскільки за відсутності згоди кредитора на переведення боргу цей правочин є нікчемним як такий, що порушує публічний порядок на підставі частин першої та другої статті 228 ЦК України, а тому саме АТ "КБ "Приватбанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у цій справі.
Оскільки банк не виконав своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів, то позивачі мають право на отримання компенсації від боржника у вигляді 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у межах строку позовної давності, а також як споживачі фінансових послуг - на сплату неустойки у вигляді пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII.
При цьому з урахуванням положень частини третьої статті 551 ЦК України, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16 та принципу пропорційності в цивільному судочинстві суд вважав за можливе стягнути пеню в розмірі суми утримуваних банком грошових коштів.
11 серпня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ "КБ "Приватбанк" залишено без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Визначаючи період нарахування 3 % річних за договорами банківського вкладу, суд першої інстанції обґрунтовано взяв за основу період, указаний самим відповідачем у його відзиві на уточнену позовну заяву, з яким у подальшому погодились і позивачі.
Зменшення судом розміру пені, яка підлягає стягненню, до розміру утримуваних банком грошових коштів вкладників є правильним та відповідає судовій практиці Верховного Суду в аналогічних справах, зокрема правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17.
У вересні 2021 року АТ "КБ "Приватбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
АТ "КБ "Приватбанк" вважало, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт укладення договору банківського вкладу на підставі неналежних доказів. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про нікчемність договору про переведення заявником боргу банк вважав помилковими.
Також АТ "КБ "Приватбанк" зазначило, що відсутні висновки Верховного Суду про застосування в таких правовідносинах частини першої статті 520, частини першої статті 654, частини другої статті 1059 ЦК України в частині встановлення факту та підстав нікчемності договору про переведення боргу в залежності від його форми і правомірності погодження на таке переведення боргу з боку кредитора шляхом "мовчазної згоди", а також можливого ототожнення за формою договору банківського вкладу з договором переведення цього боргу (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Посилалося на те, що суди ухвалили рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "ФК "Фінілон", яке не було залучено до участі у справі.
Крім того, не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, про право суду відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України зменшити розмір неустойки, якщо вона значно перевищує розмір збитків.
Банк зазначив, що відсотки, які отримує вкладник від розміщення коштів на депозитному рахунку в банківській установі, є його доходом та прибутком, та, відповідно, саме відсотки повинні бути віднесені до складової вартості роботи (послуги) у розумінні частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII.
15 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту та п`яту статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, та розв`язання виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
18 квітня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу АТ "КБ "Приватбанк" задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в частині стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суди першої та апеляційної інстанції як суди факту відповідно до вимог статей 82, 89 ЦПК України оцінили докази за своїм внутрішнім переконанням, і саме на підставі дослідження доказів та з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) визнали, що договори банківських вкладів від 26 липня, 21 серпня та 16 вересня 2013 року укладені сторонами.
Крім того, факт укладення між сторонами договорів банківських вкладів та внесення грошових коштів у заявлених розмірах на підставі наданих копій відповідних документів, посвідчених представником позивачів, встановлено рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 199/5331/19, і такі обставини в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України є преюдиційними.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду погоджуємося.
З іншими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося і відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.
У постанові від 18 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 не надавали згоди на переведення боргу від АТ "КБ "Приватбанк" доТОВ "ФК "Фінілон" за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між Банком та ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів. Тому саме АТ "КБ "Приватбанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у справі.
З таким висновком Великої Палати Верховного Суду погоджуємося, проте вважаємо, що з цього питання необхідно ухвалити рішення з відповідним висновком у резолютивній частині, оскільки сторони повинні мати правову визначеність у вказаних правовідносинах.
У статті 520 ЦК України встановлено, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із частиною першою статті 654 цього Кодексу зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга статті 1059 ЦК України).
За положеннями статті 633 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором.
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша, друга статті 228 цього Кодексу).
Згідно із частиною п`ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
АТ "КБ "Приватбанк" надав суду довідку від 25 листопада 2020 року, засвідчену головним бухгалтером АТ "КБ "Приватбанк" Ярмоленко В. В., якою Банк підтвердив факт перерахування на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон" грошових коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатка до цього договору.
Оскільки ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 не надавали згоди на переведення боргу від АТ "КБ "Приватбанк" до ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між Банком і ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, є нікчемним та спрямованим на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та на незаконне заволодіння вкладами громадян України.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що саме АТ "КБ "Приватбанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у справі, оскільки в силу нікчемності договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року відсутні підстави для залучення ТОВ "ФК "Фінілон" у справі чи то як відповідача, чи то як третьої особи.
Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладеним у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 та від15 червня 2022 року у справі № 199/5331/19.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має обчислюватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Саму суму вкладу не можна враховувати в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.
З урахуванням наведеного висновки судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з банку пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі є помилковими.
З таким висновком Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося.
Правовідносини з банківського вкладу врегульовано нормами ЦК України, законами України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 2664-ІІІ), від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон № 2121-ІІІ) та Законом № 1023-XII.
Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.
У частині другій статті 627 ЦК України прямо передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.
Згідно з підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин) вкладний (депозитний) рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
У статті 2 Закону № 2121-ІІІ вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Частинами першою, другою статті 47 Закону № 2121-ІІІ (у редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2664-III (в редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин):
- фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг (пункт 1);
- фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5);
- споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1 доповнено згідно із Законом № 122-IX від 20 вересня 2019 року).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.
Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).
Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, які він регулює, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи із загальних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах "слабкої сторони", якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).