ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/14105/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
"Інвест Група Дельта" - Романишен Р.М.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" - Горьової Н.М., Мельнікової І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 (у складі колегії суддів: Іоннікова І.А. (головуючий), Тарасенко К.В., Разіна Т.І.)
у справі № 910/14105/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс"
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта" (далі - ТОВ "Інвест Група Дельта") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" (далі - ТОВ "Інфокс") про визнання недійсним договору № 12/12-2010 про врегулювання заборгованості, укладеного 12.12.2019 між сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір, укладений між сторонами, є недійсним, оскільки всупереч положенням частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" директору ТОВ "Інвест Група Дельта" не було надано згоди загальними зборами учасників товариства на укладення зазначеного договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у грудні 2022 року ТОВ "Інфокс" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.01.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/14105/21 за касаційною скаргою ТОВ "Інфокс" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.02.2023.
ТОВ "Інвест Група Дельта" у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
21.02.2023 ТОВ "Інвест Група Дельта" подало клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, обґрунтоване тим, що представник позивача не може бути присутнім у судовому засіданні 22.02.2023.
Відповідно до статті 216 ГПК в судовому засіданні оголошувалася перерва з 22.02.2023 до 15.03.2023, з 15.03.2023 до 29.03.2023, про що було постановлено ухвали.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 12.12.2019 між ТОВ "Інфокс" (кредитор; в особі директора Герасимчука М.О.) та ТОВ "Інвест Група Дельта" (боржник; в особі директора Губанової А.О.) укладено договір про врегулювання заборгованості № 12/12-2019, відповідно до якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовилися про врегулювання заборгованості, що виникла у зв`язку із невиконанням боржником своїх грошових зобов`язань згідно з договорами:
- договір від 14.04.2017 № 14/04/2017-1В, за умовами якого боржник зобов`язався поставити кредитору висівки пшеничні гранульовані українського походження на суму здійсненої кредитором попередньої оплати; сума недопоставленої боржником продукції становить 838 488,00 грн;
- договір від 14.01.2019 № 14/04/19, за умовами якого боржник зобов`язався оплатити придбані у кредитора висівки пшеничні гранульовані українського походження; неоплачена боржником частина продукції становить 254 870,00 грн;
- договір фінансової допомоги від 28.11.2018 № 12/10, заборгованість боржника за яким становить 1 700 000,00 грн,
шляхом розстрочення її на 14 календарних місяців без відстрочення її погашення (пункт 1.1).
Відповідно до пункту 2.1 договору сума заборгованості, що підлягає реструктуризації відповідно до пункту 1.1 цього договору, становить 2 793 358,00 грн, що підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків, який в обов`язковому порядку додається до цього договору та є його невід`ємною частиною.
Боржник зобов`язався виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену в пункті 2 договору, шляхом перерахування щомісяця коштів з поточного рахунка боржника на поточний рахунок кредитора рівними частинами, починаючи з першого числа місяця, в якому укладено договір, відповідно до графіка погашення заборгованості, який є додатком 1 до договору та його невід`ємною частиною, не пізніше 15 числа відповідного місяця (пункт 2.2 договору).
Зобов`язання боржника зі сплати чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора коштів у строк та сумі, що встановлені графіком погашення заборгованості за відповідний місяць (пункт 2.3 договору).
Відповідно до пункт 2.4 договору у разі, коли у боржника існує прострочена сума оплати щомісячних платежів за попередні місяці, кредитор зараховує кошти, що надійшли від боржника, як погашення заборгованості за простроченими платежами незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.
За змістом пунктів 2.5, 2.6 договору боржник має право на дострокове погашення заборгованості та здійснює перерахування коштів на рахунок кредитора, вказаний у розділі 8 цього договору.
У пункті 2.10 договору сторони погодили, що порушення боржником термінів сплати платежів є підставою для стягнення кредитором у судовому порядку усіх сум заборгованостей за всіма договорами, вказаними у пункті 1.1 цього договору з урахуванням штрафних санкцій, передбачених пунктом 3.2 цього договору.
Відповідно до пункту 3.2 договору у разі не сплати суми заборгованості у строки, визначені графіком погашення заборгованості, боржник зобов`язаний сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати, а також 3 % річних та інфляційні нарахування на непогашену суму заборгованості.
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та погодження з гарантом і діє до 31.12.2021.
12.12.2019 між сторонами підписано та скріплено печатками акт звіряння взаємних розрахунків станом на 12.12.2019, в якому зазначено, що станом на 12.12.2019 загальна заборгованість ТОВ "Інвест Група Дельта" перед ТОВ "Інфокс" становить 2 793 358,00 грн.
Також 12.12.2019 сторони погодили графік погашення заборгованості до цього договору, відповідно до якого боржник з 01.12.2019 по 31.12.2020 щомісячно сплачує на рахунок позивача по 200 000,00 грн, а з 01.01.2021 по 31.01.2021 - 193 358,00 грн.
01.02.2021 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про врегулювання заборгованості від 12.12.2019 № 12/12-2019; сторони погодили викласти пункт 1.1 договору в редакції, відповідно до якої у порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовилися про врегулювання заборгованості, що виникла у зв`язку із невиконанням боржником своїх грошових зобов`язань згідно з договорами:
- договір від 14.04.2017 № 14/04/2017-1В, за умовами якого боржник зобов`язався поставити кредитору висівки пшеничні гранульовані українського походження на суму здійсненої кредитором попередньої оплати; сума недопоставленої боржником продукції становить 638 848,00 грн;
- договір від 14.01.2019 № 14/04/2019, за умовами якого боржник зобов`язався оплатити придбані у кредитора висівки пшеничні гранульовані українського походження; неоплачена боржником частина продукції становить 254 870,00 грн;
- договір фінансової допомоги від 28.11.2018 № 12/10, заборгованість боржника за яким становить 1 209 640,00 грн,
шляхом розстрочення її до 31.12.2021 рівними частинами.
Також у цій додаткові угоді № 1 сторонами викладено пункт 2.1 договору у новій редакції, за змістом якої боржник зобов`язався виплатити у повному обсязі заборгованість у розмірі 2 103 358,00 грн шляхом перерахування щомісяця коштів з поточного рахунка боржника на поточний рахунок кредитора рівними частинами згідно з графіком: з 01.02.2021 по 31.11.2021 щомісяця по 191 214,00 грн, з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 191 218,00 грн.
У пункті 3 додаткової угоди № 1 від 01.02.2021 до договору передбачено, що у разі неможливості сплати боржником щомісячного платежу у повному обсязі, боржник має право звернутися до кредитора з письмовою пропозицією про зменшення розміру оплати цієї суми за відповідний місяць із обов`язковою оплатою несплаченої частини боргу у наступному розрахунковому періоді.
Ця додаткова угода до договору від 12.12.2019 № 12/12-2019 набирає чинності з дати її підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2021 (пункт 4 додаткової угоди № 1 від 01.02.2021 до договору).
ТОВ "Інвест Група Дельта" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Інфокс" про визнання недійсним договору № 12/12-2010 про врегулювання заборгованості, укладеного 12.12.2019 між сторонами, та обґрунтувало вимоги тим, що директору ТОВ "Інвест Група Дельта" Губановій А.О. відповідно до положень частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не було надано згоди загальними зборами учасників товариства на укладення зазначеного договору.
ТОВ "Інфокс" проти позову заперечило, пославшись на обставини сплати позивачем заборгованості за цим договором у період з 16.04.2021 до 19.08.2021 на загальну суму 410 000,00 грн, що свідчить про подальше схвалення ТОВ "Інвест Група Дельта" цього правочину, а відтак і про відсутність підстав для визнання його недійсним.
Суд першої інстанцій у задоволенні позову відмовив і мотивував таке рішення відсутністю правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував і задовольнив позовні вимоги з тих підстав, що оспорюваний договір суперечить положенням частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки в матеріалах справи відсутні докази прийняття загальними зборами позивача рішення про надання згоди на вчинення оспорюваного правочину, що є підставою для визнання його недійсним.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Інфокс" послалося на те, зокрема, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосовано положення статті 241, частини 3 статті 509 ЦК і не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17 стосовно того, що схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина 3 статті 509 ЦК). Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що позивачем вчинялися дії, що свідчать про подальше схвалення оспорюваного правочину, зокрема щодо сплати заборгованості за цим договором на загальну суму 410 000,00 грн у період з 16.04.2021 до 19.08.2021, а відтак не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19, від 18.02.2021 у справі № 924/658/20, від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, стосовно оцінки обставин подальшого схвалення правочину особою, яку представляла інша особа. Крім того, за твердженням скаржника, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що в діях позивача наявні ознаки суперечливої поведінки, а також те, що метою ініціювання спору про визнання договору недійсним є не захист цивільних прав позивача, а намагання ухилитися від виконання зобов`язань, при цьому судом при вирішенні спору не було застосовано доктрину "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, та не враховано висновків Верховного Суду з відповідного питання, викладених у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 07.11.2019 у справі № 910/124484/18, від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20. Водночас судом апеляційної інстанції порушено положення статей 73-76, 86, 236 ГПК та належним чином не досліджено наявні в матеріалах справи докази, у тому числі статут позивача в частині, що стосується виключної компетенції загальних зборів позивача, а також зміст оспорюваного договору, у якому відсутні умови, щодо яких потрібна попередня згода загальних зборів позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Відповідно до частини 1, 2 статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині 1 статті 627 ЦК визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК, є однією із засад цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Відповідно до статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204).
У статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).