ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/16913/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Громака В.О.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб Арсенал" (Київ)",
представник позивача - не з`явися,
відповідач-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінспот",
представник відповідача-1 - Лойфер А.О., адвокат (ордер від 16.06.2022 № 1139214),
відповідач-2 - публічне акціонерне товариство "Банк Восток",
представник відповідача-2 - Неділько О.С., адвокат (ордер від 24.10.2022 № 1244850),
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб Арсенал" (Київ)" (старе найменування товариство з обмеженою відповідальністю "Футарт")
на рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2022 (головуючий суддя Ващенко Т.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 (головуючий Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.)
у справі № 910/16913/21
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб Арсенал" (Київ)" (далі - Клуб)
до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Фінспот" (далі - Товариство);
2) публічного акціонерного товариства "Банк Восток" (далі - Банк)
про визнання протиправними дій по зверненню по договору застави та визнання відсутнім права вимоги за кредитним договором.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Клуб звернувся до суду з позовом до Товариства та Банку про: визнання протиправними дій Банку по зверненню стягнення по договору застави від 10.12.2019 № КК2019-0140/З.М.П.2 (далі - Договір застави), яким забезпечувалось виконання Клубом зобов`язань за кредитним договором; визнання відсутнім у Товариства права вимоги за кредитним договором від 15.08.2019 № КК2019-0140 (далі - Кредитний договір) у частині стягнення з Клубу 30 760 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- звернення стягнення на предмет застави, проведене з грубим порушенням процедури, безпосередньо порушує права та законні інтереси Клубу;
- внаслідок незаконних дій відповідачів, Клуб поставлено у ситуацію правової невизначеності щодо дійсного кредитора за Кредитним договором та неможливості висунення заперечень щодо вимог Товариства про стягнення заборгованості за Кредитним договором у розмірі 30 760 000,00 грн, оскільки відсутній судовий спір про стягнення заборгованості, замість чого Товариством ініційовано справу про банкрутство Клубу з огляду на, що єдиним належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів Клубу є визнання протиправними дії Банку по зверненню стягненню на підставі Договору застави та визнання відсутнім у Товариства права вимоги за Кредитним договором у розмірі 30 760 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:
- позовні вимоги Клубу про визнання протиправними дій Банку по зверненню стягнення за Договором застави не можуть бути задоволені судом в даному судовому провадженні, оскільки, задоволення судом такої вимоги не призведе ні до відновлення порушених, на думку Клубу, прав, ані його законних інтересів;
- вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Клуб звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які ухвалені в інших справах у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- ухвалюючи рішення суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 910/3957/22 та Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц щодо застосуванням статей 24, 27, 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у подібних правовідносинах;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 5 та частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах.
Верховний Суду звертає увагу на те, що з касаційної скарги вбачається, що Клубом оскаржується рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у частині перегляду в апеляційному порядку вказаного рішення суду першої інстанції. Відтак, Клубом не оскаржується додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2022, яке було предметом розгляду суду апеляційної інстанції, а тому Судом не надається правова оцінка постанові Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у частині перегляду в апеляційному порядку додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2022.
Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові витрати, що пов`язані з розглядом касаційної скарги - покласти на Клуб. Також Товариством у відзиві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які воно очікує понести у зв`язку з розглядом касаційної скарги, а саме 18 280,00 грн, та заявлено про те, що Товариство бажає подати докази понесення таких витрат у строки, визначені частиною восьмою статті 129 ГПК України. Вказана заява Судом буде розглянута відповідно до вимог та строків встановлених статтями 129, 221 ГПК України.
Представник Клубу подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке відхилено Верховним Судом у зв`язку з його необґрунтованістю та враховуючи, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Товариства та Банку, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що в матеріалах справи є Кредитний договір (з відповідними змінами від 13.09.2019 № 1, від 12.11.2019 № 2, від 10.12.2019 № 3), сторонами якого є Банк та Клуб (позичальник), за умовами якого Банк відповідно до умов цього договору зобов`язується надати позичальнику грошові кошти (кредит) шляхом відкриття відкличної відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом 30 300 000,00 грн, а Позичальник зобов`язується сплатити за користування кредитом проценти та повернути Кредит у порядку і в строки, визначені цим договором.
Банком було надано Клубу кредитні кошти у розмірі 30 300 000,00 грн.
Також Банком (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) як майновим поручителем ТОВ "ФК "Арсенал" (позичальник) 10.12.2019 укладено Договір застави, за умов якого заставодавець передає в заставу заставодержателю майнові права, вказані у пункті 1.2 цього договору, для забезпечення вимог заставодержателя, що випливають з Кредитного договору, з урахуванням подальших змін, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені протягом строку дії Кредитного договору (основний договір), укладеного між заставодержателем та позичальником, за умовами якого заставодержатель надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом 30 300 000,00 грн на строк до 28.01.2020, зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 18 % річних, а також зі сплатою комісій, неустойки згідно з умовами основного договору. Заставодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором та/або заставодавцем за цим договором отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави за цим договором переважно перед іншими кредиторами заставодавця, у порядку, встановленому цим договором.
Відповідно до пункту 5.3 Договору застави одночасно з укладенням цього договору сторони укладають договір про відступлення права вимоги з договором забезпечення з відкладальною обставиною (далі договір відступлення права вимоги). За згодою сторін, договір відступлення права вимоги набуває чинності в день ініціювання заставодержателем звернення стягнення на предмет застави. Датою ініціювання звернення стягнення на предмет застави, за згодою сторін, є дата реєстрації заставодержателем звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
У строк встановлений Кредитним договором Товариством кредитні кошти Банку не повернуто.
Банк звернув стягнення на предмет застави у сумі 30 760 000,00 грн за меморіальним ордером від 29.01.2020 № 248483.
За рахунок предмету застави Банком було погашено заборгованість за Кредитним договором: 29.01.2020 погашено заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом у розмірі 893 850,00 грн та 29 866 150,00 грн заборгованості за тілом кредиту.
Станом на 03.02.2020 заборгованість Товариства за простроченим кредитом склала 433 850,00 грн, а заборгованість за процентами - 650,78 грн.
Банком (первісний кредитор) та Товариством (новий кредитор) 02.03.2020 було укладено договір про відступлення права вимоги за Кредитним договором, за яким первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до Клубу за Кредитним договором, а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення прав вимоги за Кредитним договором грошові кошти у сумі, визначеній пункті 5 цього договору, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за Кредитним договором.
Пунктом 2 договору про відступлення права вимоги від 02.03.2020 передбачено, що до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за Кредитним договором, у тому числі, але не виключно права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, пені та всіх штрафних санкцій за Кредитним договором, які було нараховано за весь період дії Кредитного договору та у розмірі, який буде існувати на момент переходу прав вимоги. Права вимоги є такими, що передані новому кредитору, з моменту підписання акта приймання-передачі прав вимоги, який є невід`ємною частиною договору. Акт приймання-передачі прав вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі, в день отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі.
Товариство сплатило Банку 441 008,54 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 02.03.2020 №5.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 06.10.2020 у справі № 911/311/20, яке у встановленому законом порядку набрало законної сили, а відтак не підлягають доведенню відповідно до статті 75 ГПК України.
Вказаним рішенням Господарського суду Київської області від 06.10.2020 у справі № 911/311/20 стягнуто з Клубу на користь Банку 249,61 грн 3 % річних, нарахованих у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо повернення кредиту, 0,32 грн 3 % річних, нарахованих у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо повернення процентів, 24 035,71 грн пені, нарахованої у зв`язку з несвоєчасною сплатою кредиту, 5 164,94 грн пені, нарахованої у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів, 303 000,00 грн штрафу та 11 504,27 грн судового збору; стягнуто з Клубу на користь Товариства 433 850,00 грн заборгованості за простроченим кредитом та 650,78 грн простроченої заборгованості за процентами.
Також судами встановлено, що, Товариство звернулось до Господарського суду Київської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Клубу у зв`язку з нездатністю останнього погасити наявну у нього заборгованість.
Ухвалюючи оскаржувані рішення суди виходили з того, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судами встановлено, що правочини, укладені Банком з Клубом та Товариством недійсними в судовому порядку не визнавалися. Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.
Водночас Клуб посилався на те, що внаслідок незаконних дій Товариства він опинився в ситуації правової невизначеності щодо особи кредитора, а Товариство, замість звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості, ініціювало справу про банкрутство Клубу. Такі дії, на думку Клубу, є незаконними та порушують його права.
Що ж до вказаних доводів, то судами встановлено, що відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У свою чергу, Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.
Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних.
Порядок судового захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів визначається законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частиною першою статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судами зазначено, що з правового аналізу наведених правових норм вбачається, що об`єктом захисту, у тому числі судового, є порушене, невизнане або оспорюване право.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Відтак, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за приписами чинного законодавства, захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У цьому ж рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.