ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22)
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"(далі - АТ "КБ "Приватбанк", Банк), Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) та Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - ФГВФО), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Національного банку України (далі - НБУ) і Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), про визнання договорів недійсними
за касаційною скаргою АТ "КБ "Приватбанк" та КМУ на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року (головуючий суддя Зубець Л. П., судді Алданова С. О., Мартюк А. І.)
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними:
- договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, укладеного між ПАТ "КБ "Приватбанк", від імені якого діяв ФГВФО в особі своєї уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у Банку, та позивачем, від імені якого діяла уповноважена особа ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у Банку, щодо акцій додаткової емісії Банку в обмін на грошові зобов`язання перед позивачем;
- договору купівлі-продажу акцій ПАТ "КБ "Приватбанк" № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, укладеного між державою в особі Мінфіну, і всіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ "КБ "Приватбанк", від імені яких діяла уповноважена особа ФГВФО, в інтересах та за рахунок якої діяло Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ "АБ "Укргазбанк"), у частині, що стосується прав та інтересів позивача, - щодо простих іменних акцій ПАТ "КБ "Приватбанк".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на момент прийняття рішень про неплатоспроможність ПАТ "КБ "Приватбанк", виведення його з ринку за участі держави і відчуження пакета акцій Банку в цілому державі в особі Мінфіну за одну гривню позивач був акціонером Банку.
Станом на 16 грудня 2016 року позивач володів 2 068 656 простих іменних акцій номінальною вартістю 579 223 680 грн (2,7249 % статутного капіталу Банку), а 20 грудня 2016 року на підставі спірного договору набув у власність прості іменні акції додаткової емісії Банку кількістю 103 079 шт. в обмін на грошові зобов`язання Банку перед позивачем на суму 28 862 120 грн (0,1358 % статутного капіталу Банку).
Вважав, що оспорювані правочини у частині, що стосується прав та інтересів позивача, є нікчемними в силу частини другої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як такі, що порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача за відсутності судового рішення.
Примусове відчуження акцій позивача у статутному капіталі Банку на користь держави у процедурі виведення Банку з ринку відбулося без обґрунтування суспільної необхідності такого відчуження та без виплати компенсації за списані кошти, що позбавило позивача права на грошові вимоги до Банку і є фактично конфіскацією належного йому майна. Внаслідок укладення спірних договорів порушено право приватної власності позивача, гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України.
Він не надавав повноважень уповноваженій особі ФГВФО діяти від його імені та укладати договори купівлі-продажу акцій.
Укладенням оскаржуваних договорів порушено права позивача на отримання дивідендів, розпорядження належними йому акціями у статутному капіталі Банку та участь в управлінні справами Банку, якими він наділений у силу статей 3, 25 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI "Про акціонерні товариства" (далі - Закон № 514-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Водночас установлені частиною шостою статті 41 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) заборони вимагати повернення акцій та визнання недійсним правочину щодо акцій суперечать статтям 41, 55, 64 Конституції України, тому не можуть бути застосовані при вирішенні спору в цій справі.
02 червня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва закрито провадження у справі.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що порушення прав і законних інтересів позивача як учасника ПАТ "КБ "Приватбанк" стосуються виконання рішень про виведення неплатоспроможного банку з ринку та укладення відповідачами спірних договорів № 85/2016 від 20 грудня 2016 року про придбання позивачем додаткової емісії акцій неплатоспроможного Банку та № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року про відчуження на користь держави 100 % акцій неплатоспроможного Банку, серед яких акції, якими володів позивач, були пов`язані з попереднім прийняттям відповідних рішень НБУ, ФГВФО, КМУ та відповідали цій процедурі.
23 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року № 590-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" (далі - Закон № 590-IX), яким внесено зміни до статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і доповнено її частиною третьою, що визначає єдиним способом захисту прав та інтересів осіб, які є (були) учасниками банку, що їх порушено внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР), рішення КМУ, - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.
Згідно із частиною четвертою статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, визначено обставиною, що не може бути підставою для застосування способу захисту у вигляді визнання недійсним правочину, вчиненого у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку.
Отже, і спосіб захисту порушеного права позивачем обрано неналежний.
11 жовтня 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду міста Києва від 02 червня 2021 року скасовано, справу направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги учасника (акціонера) неплатоспроможного банку обґрунтовано іншими обставинами (укладенням оспорюваних договорів поза волею і без згоди позивача у примусовому порядку з порушенням Закону № 4452-VI), аніж визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР / рішення КМУ, як це визначено частиною третьою статті 5 ГПК України, що вимагає їх розгляду по суті спору.
Визначений статтею 231 ГПК України перелік підстав для закриття провадження у справі є вичерпним і не містить такої підстави, як обрання позивачем помилкового способу захисту порушених прав.
У листопаді 2021 року АТ "КБ "Приватбанк" і КМУ подали касаційні скарги, в яких просили постанову апеляційного суду скасувати, ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі залишити в силі.
Касаційні скарги мотивовані тим, що обраний позивачем спосіб захисту суперечить вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX щодо допустимих способів захисту прав учасників таких банків.
Положення Закону № 590-IX не обмежують, а, навпаки, розширюють обсяг прав позивача, який може захистити свої майнові права як учасник неплатоспроможного банку, звернувшись з позовом про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Апеляційний суд помилково пов`язав можливість застосування до спірних правовідносин приписів пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX з установленням обставин незаконності (протиправності) індивідуального акта НБУ, ФГВФО, Мінфіну, НКЦПФР / рішення КМУ згідно із судовим рішенням в адміністративній справі, оскільки обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсними правочинів з купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та не забезпечить поновлення порушених прав позивача виходячи із приписів частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI.
15 лютого 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційні скарги АТ "КБ "Приватбанк" та КМУ задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року скасовано, ухвалу Господарського суду міста Києві від 02 червня 2021 року залишено в силі.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що визначено правовий статус позивача у процедурі виведення ПАТ "КБ "Приватбанк" з ринку як неплатоспроможного банку як колишнього учасника такого банку, віднесено спір до корпоративних і таких, що підлягають розгляду за правилами господарського судочинства (пункти 9-9.6 постанови).
Надано аналіз ефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав як акціонера Банку (пункти 9.7-9.39 постанови). При цьому Велика Палата Верховного Суду проаналізувала способи захисту прав, надала обґрунтування з урахуванням Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року "Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм", пояснила, що таке процедура "бейл-ін", зазначила про застосовність указаної Директиви в Україні (пункти 9.17-9.20) та Закону № 4452-VI (пункти 9.21-9.27) щодо спірних правовідносин.
У пункті 9.28 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду наведено частину шосту статті 41 Закону № 4452-VI про те, що інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, і що такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.
У пунктах 9.29, 9.30 зроблено висновок, що законодавчі гарантії прав інвестора зумовили те, що оскарження договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "бейл-ін", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору).
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що такі обмеження узгоджуються з регулюванням за статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС, не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (пункти 9.31-9.34).
Крім того, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду надано аналіз позовних вимог та застосовність Закону № 4452-VI у вказаній справі (пункти 9.35-9.37).
У пунктах 9.38, 9.39 постанови зроблено висновок, що провадження у цій справі не здатне поновити прав позивача як колишнього учасника (акціонера) незалежно від встановлення / невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів. Єдиним ефективним способом захисту прав позивача може бути лише відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди.
Зроблено аналіз темпорального застосування Закону № 4452-VI до спірних правовідносин та наявності підстав для закриття провадження у справі з урахуванням приписів цього Закону (пункти 9.40-9.58).
А саме на дату звернення акціонера з позовом діяли обмеження відповідно до частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI, які були чіткими та передбачуваними для позивача (після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору: 1) інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, які не можуть бути витребувані у нього на користь попереднього власника; та 2) попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку).
Тому подальше внесення змін до статті 5 ГПК України на цей висновок не впливають (пункту 9.40, 9.41).
Надано також аналіз способів захисту відповідно до статті 16 ЦК України в контексті Закону № 4452-VI та позовних вимог, у зв`язку з чим підтверджено висновок щодо єдиного можливого способу захисту - відшкодування шкоди (пункти 9.42-9.46).
Крім того, наведено попередню практику Великої Палати Верховного Суду, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не зумовлює тих наслідків, на які воно спрямоване, тому не допускається відмова в позові (наприклад, про відшкодування шкоди) з тих мотивів, що рішення органу влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке не оскаржене, відповідна позовна заява не пред`явлена. Суд має виходити з принципу "суд знає закони" і надає оцінку такому рішенню у мотивувальній частині (пункт 9.42).
У пунктах 9.43-9.48 наведено частини третю та четверту статті 5 ГПК України та наголошено, що вона підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт / рішення, зазначений у цій частині. А частина четверта цієї статті вказує, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного у частині третій статті5 ГПК України, є неналежним способом захисту прав особи і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.
У пунктах 9.49-9.53 наведено правила дії закону в часі та положення пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX про закриття провадження у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України.
У пунктах 9.54-9.58 зазначено, що ГПК України не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту. Це є самостійною підставою для відмови в позові. Разом з тим пункт 7 розділу II"Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX є винятком, що не суперечить статті 6 Конвенції. Законодавством передбачені й інші винятки із загального правила, що уможливлює застосування пункту 7 розділу II"Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX.
Не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.