ОКРЕМА ДУМКА (СПІЛЬНА)
суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 (справа № 947/10464/21, провадження № 13-17кс22)
Постановою від 29 березня 2023 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) закрила касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК); залишила без зміни постановлену в цьому ж провадженні ухвалу Одеського апеляційного суду від 8 червня 2021 року, а касаційну скаргу прокурора на вказану ухвалу - без задоволення.
Із таким рішенням не погоджуємось, вважаємо його помилковим, прийнятим без урахування суті законодавчих вимог щодо кримінального провадження.
За матеріалами справи Київський районний суд м. Одеси вироком від 14 квітня 2021 року затвердив угоду про визнання винуватості, засудив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 369 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки і на підставі ст. 75 вказаного Кодексу звільнив від відбування заходу примусу з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК. Прокурор оскаржив вирок в апеляційному порядку. Одеський апеляційний суд ухвалою від 8 червня 2021 року відмовив у відкритті провадження, оскільки апеляційну скаргу було подано з підстав, не передбачених п. 2 ч. 4 ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). На згадані судові рішення прокурор подав касаційну скаргу, за якою Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд, колегія суддів) відкрив провадження. Цей суд 16 лютого 2022 року передав кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на розгляд Великої Палати на підставі ч. 5 ст. 4341 КПК, оскільки вважав, що справа містить виключну правову проблему через різні підходи до тлумачення частин 1 та 2 ст. 75 КК, а також правову невизначеність у застосуванні п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК.
Акцентуючи увагу на існуючих колізіях, для їх подолання та формування єдиної практики колегія суддів запропонувала Великій Палаті у межах переданої справи вирішити питання: чи може (повинен) суд з огляду на правила частин 1, 2 ст. 75 КК затвердити угоду про визнання винуватості (або про примирення) у кримінальному провадженні щодо корупційного правопорушення, однією з умов якої є звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, і, якщо угоду було неправомірно затверджено, чи може прокурор оскаржити вирок в апеляційному порядку, зважаючи на положення ст. 7 та п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК.
За наслідками касаційного розгляду справи 29 березня 2023 року Велика Палата дійшла висновку про відсутність процесуальної можливості вирішити окреслену Касаційним кримінальним судом першочергову проблему з питань застосування ст. 75 КК.
Не заперечуючи вказаного висновку, вважаємо за необхідне наголосити на його передбачуваності, оскільки перешкода для формування правової позиції в цій справі існувала ще на момент її передачі до Великої Палати, яка від самого початку була обізнана з неможливістю в силу ч. 1 ст. 424 КПК перегляду вироку в касаційному порядку. З огляду на очевидність наслідків оскарження рішення, яке не є предметом перевірки суду касаційної інстанції (ст. 428 КПК), Велика Палата помилково прийняла справу до провадження, адже надалі у своїй постанові констатувала про неспроможність усунути розбіжності у тлумаченні положень ст. 75 КК через законодавчу заборону ревізувати оскаржений вирок.
Водночас питання про застосування п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК було порушене Касаційним кримінальним судом без додержання критеріїв визначення правової проблеми як виключної, про що раніше вже було зазначено в окремій думці суддів Великої Палати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ухвали цієї Палати від 9 червня 2022 року про прийняття кримінального провадження до розгляду.
Зважаючи на викладене, переконані, що за відсутності процесуального механізму для формування висновків, які би сприяли розвитку права шляхом усунення колізій у застосуванні насамперед закону України про кримінальну відповідальність, справу ОСОБА_6 необхідно було повернути Касаційному кримінальному суду і такий підхід відповідає практиці Великої Палати (ухвали від 4 липня 2018 року у справі № 1215/6523/13-к, від 14 вересня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц).
Разом із цим, закриваючи постановою від 29 березня 2023 року касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок стосовно ОСОБА_6, Велика Палата не врахувала особливостей кримінального процесуального законодавства, приписів статей 369, 436, 441 КПК, якими регламентовано повноваження суду, форму (види) судових рішень та стадії їх прийняття. Оскільки касаційне провадження за скаргою прокурора відкрив Касаційний кримінальний суд, Велика Палата, прийнявши справу до провадження, за наслідками її розгляду була уповноважена ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні касаційних вимог, визнаних необґрунтованими. Натомість рішення про закриття касаційного провадження оформлюється ухвалою. До того ж нормами кримінального процесуального права не передбачено поділу / роз?єднання єдиного касаційного провадження за однією касаційною скаргою, а прийняті в його межах рішення про закриття провадження в частині певних вимог і водночас про залишення без задоволення тієї ж самої скарги є суперечливими та неправильними.
Стосовно викладених у постанові від 29 березня 2023 року мотивів щодо застосування п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК необхідно зазначити таке.
Позиція більшості суддів Великої Палати зводиться до того, що приписи вказаної норми слід тлумачити буквально. Велика Палата визнала законною ухвалу Одеського апеляційного суду від 8 червня 2021 року, котрий аргументував відмову у відкритті апеляційного провадження тим, що до цих правовідносин не застосовуються загальні засади кримінального провадження, адже їх регулювання в такий спосіб обумовлене необхідністю запобігти недобросовісності учасників судового розгляду. Підтримуючи тезу фактично вибіркового (ситуативного) застосування обов`язкових загальних засад, Велика Палата у своїй постанові також зазначила, що у ч. 4 ст. 394 КПК законодавець створив запобіжники від імовірного зловживання процесуальними правами прокурором, котрий може в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ним під час судового провадження на підставі угоди.
Вважаємо наведений юридичний підхід помилковим і неприйнятним, виходячи з таких міркувань.
За змістом ст. 474 КПК суд повинен перевірити угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам закону і в разі, якщо умови угоди суперечать їм, - відмовити в її затвердженні.
Згідно зі ст. 475 КПК вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків, а відтак бути законним, тобто ухваленим із додержанням Конституції України, норм матеріального та процесуального права.
Законність судових рішень забезпечується можливістю їх оскарження в апеляційному порядку, що є не тільки важливою гарантією захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, але й процесуальним інструментом виправлення судової помилки.