У Х В А Л А
13 квітня 2023року
м. Київ
Справа № 640/198/20 (9901/35993/20)
Провадження № 11-46апп23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Верховного Суду, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
УСТАНОВИЛА:
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність держави України в особі Верховного Суду щодо невиплати судді Верховного Суду ОСОБА_1 суддівської винагороди із застосуванням базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, на користь ОСОБА_1 37 тис. 94 грн 63 коп. недоплаченої суддівської винагороди (заробітної плати) за листопад 2019 року з вирахуванням відповідних сум податку з доходів та військового збору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що на час зайняття ним посади судді Верховного Суду пункт 3 частини третьої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) визначав суддівську винагороду виходячи з базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Аналогічна норма містилась і в пункті 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
Указаний розмір суддівської винагороди позивачеві виплачувався до 6 листопада 2019 року.
Проте, Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (далі - Закон № 193-ІХ), який набрав чинності 7 листопада 2019 року, до пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII внесено зміни, якими зменшено базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду з 75 до 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому до пункту 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, а також до Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" жодних змін не внесено.
Позивач вважає неконституційною норму пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII у редакції Закону № 193-ІХ, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) і Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 (щодо неконституційності деяких положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" стосовно зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді, що призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що у свою чергу є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому).
ОСОБА_1 зазначив, що його індивідуальні трудові права були порушені, адже держава, з якою він уклав трудовий договір про проходження публічної служби, не попередила його про зміну визначених умов оплати праці в бік погіршення, чим порушила положення Закону України "Про оплату праці" і допустила протиправну бездіяльність щодо невиплати йому суддівської винагороди за листопад 2019 року в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 22 травня 2020 року в задоволенні позову відмовив, оскільки станом на час розгляду справи Конституційним Судом України не ухвалено рішення про неконституційність пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII у редакції Закону № 193-ІХ, тому ця норма є чинною.
Неконституційність указаної норми не випливає з рішень Конституційного Суду України, на які посилається позивач (від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 і від 4 грудня 2018 року №11-р/2018), адже ці рішення ухвалені щодо інших правових норм та за інших фактичних обставин.
Таким чином, суд першої інстанції не встановив протиправної бездіяльності Верховного Суду щодо невиплати ОСОБА_1 як судді цього суду суддівської винагороди за листопад 2019 року в повному розмірі.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2020 року скасував і ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що Конституційний Суд України Рішенням від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 визнав неконституційною, зокрема, норму пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII у редакції Закону № 193-ІХ. Водночас це Рішення не є застосовним до спірних правовідносин, адже воно не має ретроактивної дії у часі. Отже, допущення Верховним Судом протиправної бездіяльності щодо ненарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди за листопад 2019 року не підтвердилось, оскільки Верховний Суд при визначенні розміру суддівської винагороди позивача керувався тими нормами законодавства, які були чинними станом на листопад 2019 року.
Також суд відхилив посилання позивача на невнесення змін до пункту 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII щодо визначення розміру суддівської винагороди судді Верховного Суду на рівні 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб і вказав на його незастосовність до спірних правовідносин, адже ця норма прийнята органом законодавчої влади в часі раніше, а тому нормою законодавства, яку належало застосовувати до питання розміру суддівської винагороди позивача у листопаді 2019 року, є саме пункт 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII у редакції Закону № 193-ІХ (чинний станом на момент здійснення виплати).
Крім того, апеляційний суд відхилив доводи позивача щодо порушення його індивідуальних трудових прав шляхом неповідомлення про зміну умов праці, оскільки статтею 126 Конституції України не передбачено таких підстав для звільнення чи припинення повноважень судді, як відмова у продовженні роботи у зв`язку зі змінами умов праці.
ОСОБА_1 оскаржив це рішення до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII з урахуванням пунктів 1 і 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020, а також пункту 4.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.
ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII в редакції Закону № 193-ІХ, які визнані неконституційними, і попри пряму вказівку в пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 не застосував указану норму в редакції до внесення до неї змін Законом № 193-ІХ.
Скаржник наголошує на неправомірності дій держави України, на публічній службі у якої він перебуває, щодо недотримання конституційних гарантій незалежності позивача як судді, його трудових прав, тобто оцінює спірні правовідносини не крізь призму законності, а крізь призму принципу верховенства права.
Також указує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 32 Кодексу законів про працю України. Так, позивач зазначає, що у його трудових правовідносинах з державою відбулися зміни істотних умов праці, про що позивача не було попереджено за два місяці, як того вимагає стаття 32 названого Кодексу.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 січня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а ухвалою від 23 березня 2023 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС.
Таке рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що порушене в цій справі перед судом питання визначення розміру посадового окладу судді Верховного Суду за листопад 2019 року є виключною правовою проблемою, яка полягає у взаємовиключних підходах до питання належності правозастосування пункту 3 частини третьої статті 135 Закону№ 1402-VIII у редакції Закону № 193-ІХ у період виникнення спірних правовідносин, тобто до Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020.
Так, на переконання касаційного суду, суперечливими у питанні виплати суддівської винагороди суддям Верховного Суду у спірний період є:
- положення пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII зі змінами, внесеними Законом № 193-IX;
- пункт 24 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, який визначав суддівську винагороду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, вже після змін до пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, внесених Законом № 193-IX;