Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 523/17956/17
провадження № 61-911св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 05 жовтня 2002 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого набули рухоме та нерухоме майно на загальну суму 2 190 000 грн, а також спільні боргові зобов`язання на суму 558 000 грн.
Оскільки відповідач відмовляється добровільно поділити набуте у шлюбі майно, позивач у порядку поділу майна подружжя, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд виділити йому рухоме майно на суму 940 000 грн, а відповідачу виділити квартиру АДРЕСА_1, відступивши від рівності часток подружжя.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Науменко А. В. від 16 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Розподілено спільне майно подружжя, виділено ОСОБА_1 рухоме майно на суму 940 000 грн, виділено та визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Відступлено від рівності часток подружжя на користь ОСОБА_2 на утримання сумісних дітей.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3, який не брав участі у справі, вважав, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про його права та обов`язки, подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 травня 2018 року визнано нечинним та закрито провадження у цій справі.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що до суду надійшла нотаріально завірена заява позивача ОСОБА_1 про відмову від позову, а тому наявні правові підстави, передбачені статтею 373 ЦПК України, для визнання нечинним рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, у якій просила її скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції положень статей 49, 206, 373, 408 ЦПК України, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про закриття провадження у справі. Водночас у оскаржуваному судовому рішенні не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 14 вересня 2020 року у справі № 520/13115/16, від 02 лютого 2022 року у справі № 538/1818/20.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно прийняв відмову позивача від позову в межах апеляційного провадження, відкритого не за апеляційною скаргою позивача, а за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі.
При цьому суд не врахував, що подана останнім заява про відмову від позову є зловживанням процесуальними правами, суперечить завданню цивільного судочинства, а тому мала бути залишена без розгляду або повернута заявнику.
Визнаючи нечинним рішення суду першої інстанції через 4 роки після його ухвалення в межах апеляційного провадження, відкритого за апеляційною скаргою ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції не врахував безпідставність і недоведеність доводів апелянта про порушення його прав оскаржуваним рішенням суду першої інстанції.
Зазначає про фіктивний характер договорів позики і новації, нібито укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, на яких ґрунтується теза останнього про порушення його прав рішенням суду першої інстанції.
Визнання нечинним рішення суду першої інстанції, за яким вона була одноособовим власником квартири АДРЕСА_1, порушує не лише її права як власника, а й права іпотекодержателя цієї квартири, яку вона за договором іпотеки від 18 листопада 2021 року передала в іпотеку.
Крім того, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши цю справу без повідомлення її як сторони процесу про дату, час та місце слухання справи.
Апеляційний суд не повідомив її про відкриття апеляційного провадження у справі та призначення справи до розгляду, не з`ясував її думку з приводу поданої позивачем заяви про відмову від позову.
Достовірно знаючи, що за рішенням суду першої інстанції вона є власником квартири АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції не повідомив її за цією адресою про судовий розгляд, чим допустив порушення її права на участь у судовому засіданні.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У січні 2023 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Відзиви на касаційну скаргу не надійшли.
У березні 2023 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення дії ухвали Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 травня 2018 року в складі судді Науменко А. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Розподілено спільне майно подружжя, виділено ОСОБА_1 рухоме майно на суму 940 000 грн, виділено та визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2
Відступлено від рівності часток подружжя на користь ОСОБА_2 на утримання сумісних дітей.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, та вважала, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про його права та обов`язки, подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів скарги ОСОБА_3 вказав, що він є кредитором ОСОБА_1 на підставі укладених між ними договорів позики від 20 вересня 2007 року та новації від 10 серпня 2017 року, за умовами яких останній отримав від ОСОБА_3 120 000 дол. США на строк до 10 серпня 2021 року. У звʼязку із невиконанням ОСОБА_1 умов вказаних договорів виникла заборгованість, яку останній мав погасити за рахунок єдиного належного йому майна - квартири АДРЕСА_1 . Оскільки на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 травня 2018 року право власності на вказане нерухоме майно було визнано за ОСОБА_2, а іншого майна ОСОБА_1 не має, ОСОБА_3 не має змоги задовольнити свої вимоги як кредитора останнього, отже, вказаним судовим рішенням вирішено питання про права та обовʼязки заявника. Водночас під час вирішення спору щодо розподілу майна між подружжям ОСОБА_1 суд неповно з`ясував обставини справи, а саме наявність у подружжя спільних боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 .
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, а ухвалою цього ж суду від 08 грудня 2022 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 призначено до розгляду в суді апеляційної інстанції на 21 грудня 2022 року.
20 грудня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду нотаріально засвідчену заяву про відмову від позову, у якій вказав про обізнаність із наслідками закриття провадження у справі. Просив суд визнати нечинним рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 травня 2018 року визнано нечинним та закрито провадження у цій справі на підставі статті 373 ЦПК України.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За положеннями пункту 3 частини першої та частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвал суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає з таких підстав.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії"/
В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.
Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії", від 09 листопада 2004 року у справі "Науменко проти України", від 18 листопада 2004 року у справі "Праведная проти Росії", від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України", від 03 квітня 2008 року у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.
Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі "Рябих проти Росії" пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі "Устименко проти України").
Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.