Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 520/4328/15
провадження № 61-121 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування
від 14 вересня 2000 року він став власником 3/50 частин домоволодіння
АДРЕСА_1 у вигляді окремої квартири АДРЕСА_2, в якій став проживати сам. Він є самотньою, літньою людиною, є інвалідом ІІ групи безстроково.
Вказував, що у січні 2002 року він познайомився з ОСОБА_3 та між ними склалися дружні відносини. 22 квітня 2002 року він потрапив
на стаціонарне лікування в нейрохірургічне відділення комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня № 11" Одеської міської ради (далі - КНП "Міська клінічна лікарня № 11" ОМР), де перебував на лікуванні до 22 травня 2002 року. Коштів на лікування у нього не було
та він потребував стороннього догляду. ОСОБА_3, враховуючи зазначені обставини, запропонувала йому свої послуги щодо забезпечення його доглядом, харчуванням, утриманням його будинку і присадибної ділянки у належному стані. Натомість, вона просила відчужити їй належну йому квартиру АДРЕСА_3 .
Перебуваючи у важкому стані, він за договором дарування від 24 квітня 2002 року відчужив ОСОБА_3 належну йому квартиру
АДРЕСА_3 . При цьому зі змістом вказаного правочину він не ознайомлювався, вважаючи, що у ньому будуть передбачені всі права та обов`язки, досягнуті з відповідачкою.
Після закінчення у травні 2002 року лікування він продовжив проживати
у зазначеній квартирі, був у ній зареєстрований до 06 січня 2012 року. На початку лютого 2011 року він потрапив до реанімаційного відділення медичного центру "Інто-Сана", а вже після повернення з лікарні не зміг потрапити до своєї квартири, де знаходилися усі його особисті речі та документи, оскільки відповідачкою були замінені замки.
Позивач вважав, що оспорений правочин він уклав під впливом істотної помилки, оскільки, перебуваючи у важкому стані, не міг розуміти зміст та наслідки укладеного правочину. При цьому після укладення вказаного договору дарування він залишилася проживати у квартирі, а іншого житла він немає.
Посилаючись на викладене, а також на положення статей 48, 56 ЦК Української РСР 1963 року ОСОБА_1 просив суд: визнати договір дарування квартири АДРЕСА_3, укладений
24 квітня 2002 року між ним та ОСОБА_3, недійсним; повернути сторони у первісний стан, а саме зобов`язати ОСОБА_3 повернути йому вищевказану квартиру.
Крім того, ОСОБА_1 просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, посилаючись на незадовільний стан його здоров`я протягом всього часу, починаючи з квітня 2002 року по 2015 рік.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2015 року
позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_3, укладений 24 квітня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А. О., недійсним. Повернуто сторони у первісний стан, а саме зобов`язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 вищевказану квартиру.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_4, задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-4061св16).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2018 року
у складі судді Бескровного Я. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір дарування 3/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 у вигляді окремої квартири АДРЕСА_2, укладений 24 квітня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А. О., недійсним.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції на підставі статті 56 ЦК Української РСР 1963 року (чинної на момент укладення оспорюваного договору дарування у 2002 році) виходив із доведеності позивачем (інваліда ІІ групи) того, що під час укладення договору дарування спірної квартири він помилився стосовно юридичної природи та наслідків угоди, вважаючи, що після укладення договору за ним залишиться право користування квартирою. Вказана помилка є істотною, так як при розумінні наслідків укладеного правочину, позивач би не укладав оспорений договір.
При цьому позивачем не пропущено строк позовної давності, так як дізнався про порушене право у 2011 року, коли він не зміг потрапити до квартири і з 2011 року по 22 січня 2013 року строк позовної давності переривався, оскільки у судовому порядку між сторонами спору розглядалися інші позови.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням районного суду,
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до апеляційного суду із апеляційними скаргами.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року залучено
до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (згідно з спадкової справи № 21/2018 ОСОБА_2 подано заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_1 ).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2018 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, відмовлено.
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оспорюваний правочин
було укладено з дотримання норм законодавства, чинного на час його укладення, що не заперечується сторонами. Оспорюваний договір було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А. О. у присутності обох сторін, які у подальшому підписали договір. На прохання сторін приватним нотаріусом цей договір прочитаний та перекладено на російську мову вголос, позивачем не було надано доказів, що помилка дійсно мала місце, а незнання закону чи його неправильне тлумачення не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Крім того, ОСОБА_1 на момент укладення спірного договору
було 57 років, тобто, він не був людиною похилого віку. Позивач дійсно мав ІІ групу інвалідності, однак, матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок отриманої у 1967 році травми він станом на 2002 рік мав потребу у догляді та сторонній допомозі. У період з 09 грудня 1996 року по 13 серпня 2014 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Отже, станом на 2002 рік не був малозабезпеченою
людиною. При цьому у 2002 році ОСОБА_1 не був самотньою людиною, оскільки згідно рішення Київського районного суду м. Одеси
від 12 листопада 2003 року у справі № 2-5391/2003 шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано, тобто після укладення договору дарування від 24 квітня 2002 року, а 10 січня 2004 року ОСОБА_1 знову зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 . Отже, належних та допустимих доказів того, що на час укладення договору дарування спірного домоволодіння позивач був самотньою людиною, за станом здоров`я потребував сторонньої допомоги та матеріального утримання, матеріали справи не містять.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1, то у задоволенні позовних вимог останнього має бути відмовлено саме за їх необґрунтованістю, а не за наслідком спливу строку позовної давності, заявленого ОСОБА_3 у суді першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити
в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Київського районного суду м. Одеси. Клопотання представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - про зупинення дії судового рішення задоволено. Зупинено дію постанови Одеського апеляційного суду
від 01 листопада 2022 року.
У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року справу
за позовом ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносин, згідно
з якими наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість заповіту чи договору довічного утримання, суд визначає за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку з цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати
у спірній квартирі після укладення договору дарування. При цьому наявність чи відсутність помилки суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору. Саме такі фактичні обставини наявні у цій справі. Спірне домоволодіння було єдиним житлом ОСОБА_1 і після укладення оспорюваного договору дарування він його не передав відповідачці,
а продовжував у ньому проживати протягом дев`яти років. У зазначеному домоволодінні у вигляді квартири позивач був зареєстрований з 28 травня 2001 року по 06 січня 2012 року. На час укладення оспорюваного правочину позивач перебував у скрутному матеріальному становищі та мав потребу
у догляді, так як з 22 квітня 2002 року знаходився на стаціонарному лікуванні, що підтверджується епікриз-випискою № 4827, згідно якої
у нього, крім іншого, були паралізовані нижні кінцівки, тобто він був обмежений у русі. При цьому він був самотньою людиною і йому ніхто ніякої допомоги не надавав.
Рішення Київського районного суду м. Одеси у справі № 2-5391/2003 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсно було ухвалено лише 07 жовтня 2003 року, проте, як встановлено цим рішенням, подружні відносини між цими особами припинилися у травні 1997 року
та з того часу вони стали мешкати окремо. Посилання апеляційного суду
на те, що з 09 грудня 1996 року по 13 серпня 2014 року ОСОБА_1
був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому не був малозабезпеченою людиною, є помилковими, так як не свідчить, що позивач отримував прибутки та займався підприємницькою діяльністю. Реєстрація особи підприємцем та здійснення нею підприємницької діяльності не одне і те саме.
Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач не довів того, що про порушене право він міг дізнатися раніше.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 14 вересня 2000 року був власником 3/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1
у вигляді окремої квартири АДРЕСА_2, в якій проживав сам.
У січні 2002 року позивач познайомився із ОСОБА_3 та між ними склались дружні відносини.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2003 року
у справі № 2-5391/2003 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
22 квітня 2002 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, потрапив на стаціонарне лікування в нейрохірургічне відділення КНП "Міська клінічна лікарня № 11" ОМР, де перебував до 22 травня 2002 року (т. 1, а. с. 10).
24 квітня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 3/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А. О., зареєстрованого у реєстрі за № 2639, без зазначення будь-яких особистих умов (т. 1, а. с. 5).
Після виписки з лікарні ОСОБА_1 продовжив проживати
у зазначеному домоволодінні та був зареєстрований у ньому до 06 січня 2012 року.
04 жовтня 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2, зазначивши у позовної заяві, що останній проживав
у вказаній квартирі з її дозволу до 2010 року.
Рішенням Київського районного суду м. Одесі від 29 листопада 2011 року
у справі № 2-6614/11 позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_3 у користуванні власністю та визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловою площею у зазначеній квартирі.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Київського районного суду м. Одесі від 29 листопада 2011 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
та кримінальних справ від 03 липня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одесі від 29 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 6-4143св13).
Ухвалою Київського районного суду м. Одесі від 15 жовтня 2013 року
у справі № 2-6614/11 позов ОСОБА_3 про визнання
ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом залишено без розгляду.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня
2013 року у справі № 2-6614/11, що набрало законної сили 25 жовтня
2013 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення
у квартиру задоволено. Вселено ОСОБА_1 у квартиру
АДРЕСА_3 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2012 року
у справі № 2-7134/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської обалсті від 22 січня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 червня
2013 року (провадження № 6-9168св13), у задоволенні позову
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 24 квітня 2002 року, як удаваного, який приховує під собою договір довічного утримання, на підставі вимог статті 235 ЦК України
(у редакції 2004 року) відмовлено.
ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09 травня 2018 року серії НОМЕР_1 .
Згідно з відповіді приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Л. О. щодо майна померлого ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини звернулася його дружина - ОСОБА_2, свідоцтво про оправо на спадщину не видавалося.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального
та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної
інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.