Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 201/410/21
провадження № 61-1040св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В. від 14 грудня 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що 02 січня 2020 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого він надав у позику відповідачці 150 000,00 дол. США, що еквівалентно 3 552 000,00 грн, які остання зобов`язалася повернути до 01 грудня 2020 року.
3. Однак відповідачка своїх зобов`язань за договором позики не виконала, коштів у визначений договором строк не повернула, вимогу про повернення боргу залишила без реагування.
4. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 150 000,00 дол. США.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
5. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 05 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
6. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 150 000,00 дол. США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
7. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка, отримавши у позику грошові кошти, не повернула їх у визначений в договорі строк, а тому позовні вимоги про стягнення суми позики є обґрунтованими. Судом враховано, що у поданому 04 лютого 2021 року до суду клопотанні відповідачка підтвердила, що має заборгованість перед ОСОБА_1, однак у зв`язку зі складним матеріальним станом не має можливості повернути кошти.
8. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня
2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року залишено без змін.
9. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, посилаючись на безпідставність доводів відповідачки про не передання їй коштів за договором позики, а також не підписання нею спірної розписки. При цьому судом враховано, що відповідачка не виконала вимоги ухвали суду про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи щодо відібрання експериментальних зразків її почерку (підпису).
10. Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
11. Скасовуючи судове рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність у відповідачки грошового зобов`язання за спірним договором позики є передчасним. Зазначено про необхідність встановлення фактичних обставин справи, а саме факту підписання відповідачкою спірної розписки та моменту отримання грошових коштів за нею.
12. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
13. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог, зазначивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення договору позики з відповідачкою та отримання нею грошових коштів.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. 16 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
15. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі
№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня
2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду
від 06 лютого 2019 року у справі № 606/2445/14-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15,
від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки. ОСОБА_1 указує, що ним неодноразово заявлялись клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, проте суд апеляційної інстанції протиправно відмовив у їх задоволенні. Також зазначає, що він не брав участі у судовому засіданні, про дату та час не був повідомлений належним чином (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. На обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає про не урахування судом апеляційної інстанції факту невиконання відповідачкою зобов`язань за договором позики. Вважає, що суд апеляційної інстанції незаконно відмовив у задоволенні клопотання відповідачки про призначення почеркознавчої експертизи, що унеможливило встановлення реальної правової природи правовідносин між сторонами.
17. Вказує, що відповідачка має громадянство іншої країни, а тому мала можливість перебувати на території України у день укладення спірного договору позики як нерезидент України. Додатково посилається на розгляд справи судом апеляційної інстанції без його участі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18. Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
19. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/410/21, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
20. 20 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
21. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 15 березня 2023 року представнику ОСОБА_3 - ОСОБА_4 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
22. 15 березня 2023 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 через засоби електронного зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому посилається на безпідставність доводів касаційної скарги щодо не урахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, необґрунтованість доводів касаційної скарги, а також зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Зазначає, що позивач жодного разу не з`явився до суду для участі у судовому розгляді справи, навіть після виклику його судом для надання оригіналу розписки з метою проведення почеркознавчої експертизи, при цьому був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції та не повідомив про причини неможливості своєї явки. Зосереджує увагу на неможливості отримання відповідачкою грошових коштів за спірним договором позики у 2020 році у м. Дніпро, з урахуванням відсутності відомостей про перетин нею кордону України з 2016 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23. Відповідно до договору позики від 02 січня 2020 року ОСОБА_3 отримала у позику у ОСОБА_1 150 000,00 дол. США зі строком повернення до 01 грудня 2020 року.
24. З вимоги ОСОБА_1 від 07 грудня 2020 року, адресованої ОСОБА_3, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, слідує, що ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором позики не виконала, грошових коштів у строки, визначені договором, позивачу не повернула, у зв`язку із чим позикодавець вимагав невідкладно виконати свої зобов`язання за договором позики.
25. З клопотання, поданого 04 лютого 2021 року ОСОБА_3 до суду першої інстанції, слідує, що відповідачка позовні вимоги не визнає та вважає їх передчасними, оскільки неодноразово зверталась до позивача в усній формі з проханням відстрочити повернення боргу. Просила винести рішення із розстроченням сплати боргу на чотири роки.
26. ОСОБА_3 у подальшому пояснила, що позивача ОСОБА_1 не знає, ніяких грошових коштів від нього не отримувала, договір позики та інші надані суду документи не отримувала та не підписувала. Клопотання від 02 лютого 2021 року про визнання боргу та проведення розгляду справи без її участі до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська не надсилала, оскільки з 2016 року перебуває за межами України. Про існування позовних вимог до неї їй стало відомо з відкритих джерел лише у липні 2021 року, копію судового рішення вони з адвокатом отримали 26 серпня 2021 року
27. ОСОБА_3 не визнає факту підписання нею як договору позики, так і клопотання від 04 лютого 2021 року.
28. Відповідно до копії паспорта ОСОБА_3 та відривних бланків повідомлення про підтвердження проживання іноземного громадянина чи особи без громадянства у рф, ОСОБА_3 з 11 березня
2016 року має вид на проживання у
АДРЕСА_2 . Згідно з повідомленням Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 01 вересня 2021 року відомостей про перетин кордону України, лінії розмежування в межах з Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою територією АР Крим, громадянкою України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2021 року в базі даних не виявлено.
Позиція Верховного Суду
30. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
31. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
32. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
33. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
34. Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобовʼязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
35. Згідно зі статтею 1046 ЦКУкраїни за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
36. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
37. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.