ОКРЕМА ДУМКА
суддів Ткача І. В., Пількова К. М.
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22)
Велика Палата Верховного Суду постановою від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц відмовила в задоволенні касаційних скарг та залишила рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Частково не погоджуємось із мотивами, викладеними в зазначеній вище постанові. Керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаємо окрему думку, суть якої полягає в такому.
Щодо неповноти та вибірковості проведеного в постанові аналізу практики Європейського суду з прав людини
У постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду посилається на усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи.
Разом із цим Велика Палата Верховного Суду також вказує на наявність винятків із вказаного вище загального правила та аналізує світову практику щодо інституту "проникнення за корпоративну завісу".
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду наводить правову позицію Міжнародного Суду Справедливості ООН, яка була висловлена ним у рішенні у справі Barcelona Traction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.
У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.
Ця теза була відображена, розвинена та конкретизована на рівні практики ЄСПЛ. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду аналізує такі рішення ЄСПЛ та наводить витяги з них.
Рішення від 24.10.1995 у справі Agrotexim and Others v. Greece (№ 14807/89), у пункті 66 якого ЄСПЛ відзначив, що "проникнення за корпоративну завісу" або ігнорування статусу юридичної особи може бути застосовано тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.
Рішення від 26.10.2000 у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93), в якому суд встановив, що підприємство було ліквідовано, а подана до суду скарга стосувалася діяльності ліквідаторів. За цих обставин ЄСПЛ вважав, що компанія як юридична особа на той час не могла подати скаргу до Комісії.
Рішення від 21.10.2003 у справі Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic (№ 29010/95), в якому суд встановив, що заявником був банк (через свого колишнього голову-акціонера, який володів контрольним пакетом акцій), у якому Чеським Національним Банком було запроваджено тимчасову (примусову) адміністрацію через незадовільний фінансовий стан банку та його ліквідацію. Суть скарги заявника до ЄСПЛ полягала в тому, що банк був позбавлений доступу до суду, де банк хотів виступити з протестом проти запровадження тимчасової адміністрації.
Рішення від 07.07.2020 у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99), в якому ЄСПЛ вважав, що через конфлікт інтересів між компанією (банком) та її спеціальною адміністрацією і довіреними особами сам банк не міг подати справу до ЄСПЛ.
Рішення від 21.12.2017 у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", в якому ЄСПЛ зазначив, що проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може бути виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.
Рішення від 07.07.2020 у справі Albert and Others v. Hungary [GC] (№ 5294/14), в якому ЄСПЛ зазначив, що у справах Agrotexim and Others v. Greece т Olczak v. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.
ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що для того, аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.
Велика Палата Верховного Суду при цьому зауважує, що, за змістом рішення ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary, винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими чи іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що допускається проникнення за "корпоративну завісу" та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.
Якщо екстраполювати наведені висновки ЄСПЛ на національне законодавство, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації, або оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).
Разом із цим зауважуємо, що, аналізуючи практику ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду не врахувала важливої її частини, а деякі з наведених вище постанов цитуються вибірково та однобічно. Зокрема, не було враховано таку практику ЄСПЛ.
Рішення від 27.06.2000 у справі Ankarcrona v. Sweden (№ 35178/97), в якому суд встановив, що заявник був одноосібним власником Skyddsvakt Herbert Ankarcrona AB. Беручи до уваги відсутність конкуруючих інтересів, які могли б створити труднощі, наприклад у визначенні того, хто має право звернутися до ЄСПЛ, та у світлі обставин справи в цілому, заявник, на думку ЄСПЛ, міг стверджувати, що був потерпілим у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), оскільки це стосувалося оскаржуваних заходів, вжитих щодо його компанії.
Рішення від 15.11.2007 у справі Khamidov v. russia (№ 72118/01), в якому суд встановив, що заявник та його брат володіли земельною ділянкою у чеченському селі, де знаходилися їхні будинки та вівся сімейний бізнес. Незважаючи на відмову брата заявника щодо участі в судових провадженнях, він прямо підтримав скаргу, оскільки видав заявникові генеральну довіреність. Таким чином, сторони не мали конкуруючих інтересів, які могли б створити додаткові труднощі при винесенні рішення, а тому заявник міг бути визнаний потерпілою стороною внаслідок заявлених порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки це стосувалося оскаржуваних заходів, вжитих щодо земельної ділянки та виробничих приміщень, що належали компанії.
У наведеному Великою Палатою Верховного Суду рішенні від 26.10.2000 у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93)ЄСПЛ також вказав, що заявник володів істотною часткою акцій компанії в розмірі 90 %. Фактично він вів свій бізнес через компанію і, отже, мав пряму особисту зацікавленість у предметі скарги.
У рішенні від 07.07.2020 у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99) ЄСПЛ також послався на те, що заявник володів суттєвою часткою банку - 98 %, фактично здійснював частину своєї діяльності через банк і, отже, мав пряму особисту зацікавленість.
Проаналізовану Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.03.2023, а також наведену вище прецедентну практику ЄСПЛ було систематизовано в рішенні від 07.07.2020 у справі Albert and Others v. Hungary [GC] (№ 5294/14). ЄСПЛ зауважив, що виняток із загального правила може бути виправдано у двох випадках:
(1) коли наявні виняткові обставини. Зокрема, коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості порушити судові провадження через органи, створені відповідно до статуту, або (у разі ліквідації чи банкрутства) через своїх ліквідаторів або довірених осіб у справі про банкрутство. Такою обставиною також може бути ситуація, коли існує конфлікт інтересів між компанією / банком та довіреними особами / тимчасовою адміністрацією і сама компанія не може порушити судові провадження щодо стверджуваних порушень, а заявник володіє суттєвою часткою акцій, фактично здійснює частину своєї діяльності через компанію / банк і, отже, має пряму особисту зацікавленість у цьому. Разом з тим справа має бути такою, що її потенційний вплив міг мати серйозні наслідки для акціонерів, прямо чи опосередковано.