П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 лютого 2023 року
м. Київ
Справа № 910/18214/19
Провадження № 12-8гс22
Велика Палата Верховного Суду у складі
головуючої судді-доповідачки Катеринчук Л. Й.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григорєвої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.,
за участю
секретаря судового засідання Мудрик А. І.,
представників які зявилися в судове засідання:
Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" адвокатів Карпінського С. В., довіреність 09 грудня 2022 року, Накорчевського С. В., довіреність 08 листопада 2022 року, Бауліної В. О., довіреність 29 грудня 2022 року, Тарасенкова В. В., 22 вересня 2022 року,
Міністерства фінансів України Іщенка Р. А. (самопредставництво), наказ Міністерства фінансів України 28 лютого 2011 року,
Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" Шутова О. О., (самопредставництво), наказ ФГВО 11 червня 2021 року,
Національного банку України Пріцака І. Є., (самопредставництво), розпорядження від 12 лютого 2021 року,
Кабінету Міністрів України Польця Д. М. (самопредставництво), наказ Міністерства юстиції України 22 вересня 2021 року,
розглянула у судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" та Кабінету Міністрів України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року (головуючий суддя Зубець Л. П., судді Алданова С. О., Мартюк А. І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Міністерства фінансів України та Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Національного банку України і Кабінету Міністрів України, про визнання договорів недійсними та
В С Т А Н О В И Л А
1. Вступ
1.1. У справі, що розглядається, перед судом касаційної інстанції постало питання про відповідність вимогам частин третьої і четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) в редакції Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" (далі Закон № 590-IX) обраного позивачем (акціонером неплатоспроможного банку, якого визнано повязаною з банком особою) способу захисту прав у вигляді вимоги про визнання недійсними правочинів придбання позивачем за кошти, розміщені на його рахунках, відкритих у банку, акцій додаткової емісії цього неплатоспроможного банку та з відчуження 100 % акцій такого банку на користь держави у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. Також у цій справі виникло питання щодо дії Закону № 590-IX у часі в контексті обґрунтованості застосування його положень до спірних правовідносин.
2. Короткий зміст позовних вимог
2.1. 19 грудня 2019 року ОСОБА_1. (далі позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (на сьогодні Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк"; далі ПАТ "КБ "Приватбанк", Банк, відповідач 1), Міністерства фінансів України (далі Мінфін, відповідач 2) та Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (далі Фонд, відповідач 3) про визнання недійсними:
договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, укладеного між ПАТ "КБ "Приватбанк", від імені якого діяв Фонд в особі уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у Банку, та позивачем, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку, щодо акцій додаткової емісії Банку в обмін на грошові зобовязання перед позивачем;
договору купівлі-продажу акцій ПАТ "КБ "Приватбанк" № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, укладеного між державою в особі Мінфіну і всіма особами, які станом на 21 грудня 2016 року були власниками простих іменних акцій ПАТ "КБ "Приватбанк", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду, в інтересах та за рахунок якої діяло Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк", у частині, що стосується прав та інтересів позивача, щодо простих іменних акцій ПАТ "КБ "Приватбанк".
2.2. Позовні вимоги обґрунтовано так:
на момент прийняття рішень про неплатоспроможність ПАТ "КБ "Приватбанк", виведення його з ринку за участі держави і відчуження пакета акцій Банку в цілому державі в особі Мінфіну за одну гривню позивач був акціонером Банку; станом на 16 грудня 2016 року позивач володів 2 068 656 простими іменними акціями номінальною вартістю 579 223 680 грн (2,7249 % статутного капіталу Банку), а 20 грудня 2016 року на підставі спірного договору набув у власність прості іменні акції додаткової емісії Банку кількістю 103 079 штук в обмін на грошові зобовязання Банку перед позивачем на суму 28 862 120 грн (0,1358 % статутного капіталу Банку);
оспорювані правочини у частині, що стосується прав та інтересів позивача, є нікчемними в силу частини другої статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) як такі, що порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача за відсутності судового рішення;
примусове відчуження акцій позивача у статутному капіталі Банку на користь держави в процедурі виведення Банку з ринку відбулося без обґрунтування суспільної необхідності такого відчуження та без виплати компенсації за списані кошти, що позбавило позивача права на грошові вимоги до Банку і є фактично конфіскацією належного йому майна; внаслідок укладення спірних договорів порушено право приватної власності позивача, гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України;
при вчиненні оспорюваних правочинів Фонду не могли бути надані повноваження законного представника позивача щодо розпорядження належним йому майном (акціями), що є порушенням статей 35, 36, 242 ЦК України;
укладенням оскаржуваних договорів порушено права позивача на отримання дивідендів, розпорядження належними йому акціями у статутному капіталі Банку та участь в управлінні справами Банку, якими він наділений у силу статей 3, 25 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI "Про акціонерні товариства" (далі Закон № 514-VI; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), і такі права позивача підлягають судовому захисту; водночас установлені частиною шостою статті 41 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі Закон № 4452-VI) заборони вимагати повернення акцій та визнання недійсним правочину щодо акцій суперечать статтям 41, 55, 64 Конституції України, тому не можуть застосовуватися при вирішенні спору в цій справі.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судами
3.1. 13 грудня 2016 року Комісія Національного банку України (далі НБУ) з питань визначення повязаних із банками осіб та перевірки операцій банків з такими особами прийняла рішення № 105 "Про визначення осіб повязаними з ПАТ "КБ "Приватбанк", яким визнала ОСОБА_1 повязаною з ПАТ "КБ "Приватбанк" особою. Це рішення НБУ оскаржено ОСОБА_1. у судовому порядку, розгляд адміністративного спору у справі № 826/7444/17 не завершено.
3.2. Станом на 16 грудня 2016 року ОСОБА_1. володів простими іменними акціями ПАТ "КБ "Приватбанк" у бездокументарній формі у кількості 2 068 656 штук загальною номінальною вартістю 579 223 680 грн, що становило 2,7249 % частки у статутному капіталі Банку. Зазначене підтверджується виписками депозитарної установи про стан рахунку позивача у цінних паперах.
3.3. 18 грудня 2016 року Правлінням НБУ прийнято рішення № 498-рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних" та № 499-рш/БТ "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", яким запропоновано Кабінету Міністрів України (далі КМУ) розглянути виведення неплатоспроможного ПАТ "КБ "Приватбанк" з ринку у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VI, а саме шляхом продажу Банку інвесторові в особі держави та серед іншого, визначено мінімальну потребу в капіталізації ПАТ "КБ "Приватбанк" на суму 116,8 млрд грн.
3.4. 18 грудня 2016 року відповідно до постанови КМУ № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" прийнято пропозицію НБУ щодо участі держави в особі Мінфіну у виведенні ПАТ "КБ "Приватбанк" з ринку у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VI; держава в особі Мінфіну придбаває акції ПАТ "КБ "Приватбанк" у повному обсязі за одну гривню, а Мінфін для виконання цього забезпечує укладення договору купівлі-продажу акцій ПАТ "КБ "Приватбанк" після здійснення Фондом заходів, визначених статтею 41-1 Закону № 4452-VI.
3.5. 18 грудня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 2859 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації і надано повноваження тимчасового адміністратора Соловйовій Н. А.
3.6. 19 грудня 2016 року Фонд прийняв рішення № 2860 "Про запровадження плану врегулювання ПАТ "КБ "Приватбанк", яким затверджено план урегулювання неплатоспроможного ПАТ "КБ "Приватбанк" і визначено, що виведення цього Банку з ринку здійснюється у спосіб, передбачений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону № 4452-VI, а саме шляхом продажу неплатоспроможного банку інвесторові (державі), що здійснить капіталізацію неплатоспроможного банку на 116,8 млрд грн.
3.7. 20 грудня 2016 року Фонд прийняв рішення № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ "КБ "Приватбанк", яким погодив умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені повязаних осіб неплатоспроможного банку та визначив повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору.
3.8. 20 грудня 2016 року між ПАТ "КБ "Приватбанк" (емітент), від імені якого діяв Фонд в особі своєї уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у Банку Славкіної М. А., яка діяла на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887, та ОСОБА_1. (набувач), від імені якого діяв Шевченко А. М. уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію Банку, якій делеговано повноваження на підписання цього договору на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 та в порядку статті 41-1 Закону № 4452-VI, укладено договір № 85/2016 про придбання акцій. Згідно з умовами цього договору позивач придбав у Банку в обмін на грошові зобовязання емітента (Банку) перед набувачем (позивачем) акції додаткової емісії емітента, а саме 103 079 простих іменних акцій загальною вартістю 28 862 120 грн, про що складено акт приймання-передачі за договором від 20 грудня 2016 року.
3.9. 20 грудня 2016 року Фонд прийняв рішення № 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк" (далі рішення Фонду № 2893), яким погоджено умови продажу неплатоспроможного Банку державі та надано уповноваженій особі Фонду Шевченку А. М. повноваження на підписання та укладення договору купівлі-продажу цінних паперів.
3.10. 21 грудня 2016 року на виконання рішення Фонду № 2893 уповноваженою особою Фонду Шевченком А. М. від імені всіх власників акцій ПАТ "КБ "Приватбанк" укладено з державою договір купівлі-продажу акцій Банку № БВ-744/16/13010-05/131, згідно з яким держава в особі Мінфіну придбала 100 % акцій ПАТ "КБ "Приватбанк" в усіх його акціонерів у складі пакета за ціною одна гривня. Відповідно до цього договору належні ОСОБА_1. як повязаній з Банком особі акції у статутному капіталі ПАТ "КБ "Приватбанк" було відчужено державі.
4. Рух справи в суді першої інстанції та короткий зміст прийнятого судом рішення
4.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02 січня 2020 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 05 лютого 2020 року, в якому протокольною ухвалою залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів НБУ (далі третя особа 1) і КМУ (далі третя особа 2).
4.2. 25 червня 2020 року відповідач 1 звернувся із клопотанням про закриття провадження у справі на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX, обґрунтовуючи невідповідністю обраного позивачем способу захисту прав у вигляді визнання правочинів недійсними вимогам частин третьої і четвертої статті 5 ГПК України в редакції цього Закону.
4.3. 16 липня 2020 року позивач подав заперечення на зазначене клопотання та зауважив, що на момент його звернення з позовом у грудні 2019 року діяли процесуальні норми, які не містили обмежень щодо способів захисту прав учасників неплатоспроможного банку, а застосований позивачем спосіб захисту передбачений частиною другою статті 16 ЦК України. Водночас питання щодо належності обраного позивачем способу захисту прав має вирішуватися судом під час розгляду справи по суті, оскільки у підготовчому засіданні суд не має можливості обєктивно оцінити, чи були порушеними права та інтереси позивача при предявленні позовних вимог.
4.4. 02 червня 2021 року Господарський суд міста Києва в ході розгляду позовних вимог по суті постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі. Мотивував ухвалу так.
4.5. Права і законні інтереси позивача як учасника ПАТ "КБ "Приватбанк" порушено внаслідок прийняття рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення ПАТ "КБ "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних, виведення його з ринку шляхом застосування процедури викупу державою як інвестором неплатоспроможного банку відповідно до статей 39, 41-1 Закону № 4452-VI. Тому всі дії із запровадження тимчасової адміністрації у Банку, погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ "КБ "Приватбанк" від імені осіб, повязаних із неплатоспроможним Банком, та укладення відповідачами спірних договорів № 85/2016 від 20 грудня 2016 року про придбання позивачем додаткової емісії акцій неплатоспроможного Банку та № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року про відчуження на користь держави 100 % акцій неплатоспроможного Банку, серед яких акції, якими володів позивач, були повязані з попереднім прийняттям відповідних рішень НБУ, Фонду, КМУ та відповідали цій процедурі.
4.6. 23 травня 2020 року набрав чинності Закон № 590-IX, яким внесено зміни до статті 5 ГПК України і доповнено її частиною третьою, що визначає відшкодування завданої шкоди у грошовій формі єдиним способом захисту прав та інтересів осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких порушено внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі НКЦПФР), рішення КМУ.
4.7. Згідно із частиною четвертою статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, визначено обставиною, що не може бути підставою для застосування способу захисту у вигляді визнання недійсним правочину, вчиненого у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку.
4.8. Застосувавши до спірних правовідносин положення Закону № 590-IX, які є чинними процесуальними нормами на час розгляду справи судом, місцевий суд дійшов висновку, що предявлення позивачем-учасником Банку позову про визнання оспорюваних правочинів недійсними в частині, що стосується належних позивачу акцій, не відповідає вимогам частин третьої і четвертої статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX та статей 39, 41-1 Закону № 4452-VI щодо способів захисту прав осіб, які є (були) учасниками неплатоспроможного банку і права яких порушено у звязку із виведенням банку з ринку.
4.9. Узявши до уваги імперативні приписи пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX про закриття провадження у справах із предметом позову про визнання недійсними правочинів колишніх акціонерів банку, якщо розгляд таких спорів не завершено на день набрання чинності цим Законом, місцевий суд закрив провадження у справі № 910/18214/19.
5. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5.1. 11 жовтня 2021 року Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу Господарського суду міста Києва від 02 червня 2021 року скасував, справу направив до Господарського суду міста Києва для розгляду з урахуванням приписів статті 232 ГПК України. Мотивував постанову так.
5.2. Позовні вимоги учасника (акціонера) неплатоспроможного Банку обґрунтовано іншими обставинами (укладенням оспорюваних договорів поза волею і без згоди позивача у примусовому порядку з порушенням Закону № 4452-VI), аніж визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР / рішення КМУ, як це визначено частиною третьою статті 5 ГПК України, що вимагає їх розгляду по суті спору.
5.3. Обраний позивачем спосіб захисту порушених прав у вигляді визнання недійсними правочинів щодо придбання позивачем акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку інвестором в особі держави та відчуження на її користь належних позивачу акцій у статутному капіталі Банку у процедурі його виведення з ринку відповідно до статті 39 Закону № 4452-VІ не суперечить вимогам частин третьої і четвертої статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX, тому немає підстав для закриття провадження у справі згідно з пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
5.4. Апеляційний суд зауважив, що визначений статтею 231 ГПК України перелік підстав для закриття провадження у справі є вичерпним і не містить такої підстави, як обрання позивачем помилкового способу захисту порушених прав.
5.5. Законодавцем передбачено право суду здійснити процесуальну дію із закриття провадження у справі як у підготовчому засіданні за наявності на це підстав, так під час розгляду справи по суті. Оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі постановлено судом першої інстанції за результатами розгляду позовних вимог. Разом з тим у силу частини другої статті 232 ГПК України ухвалами вирішуються процедурні питання, повязані з рухом справи, а розгляд судом справи по суті має закінчуватися ухваленням рішення суду в порядку частини третьої статті 232 цього Кодексу.
5.6. Місцевий суд помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону № 590-IX, який набрав чинності 23 травня 2020 року після звернення позивача у грудні 2019 року з вимогами про визнання недійсними оспорюваних правочинів, учинених у процедурі виведення неплатоспроможного Банку з ринку.
5.7. Керуючись принципами незворотності дії закону в часі (частина перша статті 58 Конституції України) та прямої дії норми процесуального права (частина третя статті 3 ГПК України), апеляційний суд дійшов висновку, що приписи частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX поширюють свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли після набрання чинності цим Законом. Такі висновки щодо дії Закону № 590-IX у часі узгоджуються із правовою позицією, викладеною Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 17 червня 2020 року у справі № 826/11415/16.
6. Короткий зміст вимог касаційних скарг відповідача 1 та третьої особи 2
6.1. У листопаді 2021 року відповідач 1 (ПАТ "КБ "Приватбанк") і третя особа 2 (КМУ) подали касаційні скарги, в яких просили постанову апеляційного суду скасувати, ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі залишити в силі. Скарги мотивовані так.
6.2. Скаржники доводили, що на момент учинення оспорюваних правочинів у грудні 2016 року, звернення позивача з позовом у грудні 2019 року і на час розгляду справи судом першої інстанції діяли законодавчо встановлені правила про відновлення неплатоспроможного банку за участю інвестора (стаття 39, частина шоста статті 41 Закону № 4452-VI), які визначали особливу процедуру та обмежували можливості поновлення колишнім учасникам неплатоспроможного банку права власності на акції цього банку після його виведення з ринку шляхом продажу інвесторові і повернення повязаним із банком особам їх коштів, що були конвертовані у статутний капітал банку у процедурі виведення банку з ринку як неплатоспроможного.
6.3. Відповідач 1 зазначив, що висновки апеляційного суду про необхідність надання позивачу як акціонеру неплатоспроможного банку безперешкодного судового захисту задля забезпечення йому доступу до правосуддя в розумінні положень статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та статей 8, 19, 55, 124 Конституції України зроблені без урахування правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справах № 662/397/15-ц, № 338/180/17, № 905/1926/16, № 569/17272/15-ц, № 916/3156/17, № 910/3907/18 та Верховного Суду України у справі № 6-20цс11 і всупереч усталеній практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) про те, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати дозволеним обмеженням.
6.4. Відповідач 1 зауважив, що визначені частинами третьою, четвертою статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX обмеження у способах захисту прав та інтересів колишніх учасників неплатоспроможного банку є пропорційними і переслідують легітимну мету встановлення рівноваги між приватними інтересами банків (їх учасників) та суспільними інтересами задля забезпечення стабільності банківської системи. Ці норми процесуального закону передбачають право позивача скористатися ефективним способом захисту прав у вигляді відшкодування шкоди у грошовій формі в разі доведення суду існування обставин незаконності (протиправності) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР / рішення КМУ, на підставі яких здійснювалася процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку / його ліквідація згідно із Законом № 4452-VI. Однак у цій справі незаконності таких рішень відповідних державних органів не встановлено.
6.5. На думку скаржників, закриття провадження у справі місцевим судом на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX як спеціальної норми не становило порушення статті 6 Конвенції в аспекті доступу позивача до суду, оскільки оскарження дійсності договорів купівлі-продажу акцій неплатоспроможного Банку було спрямовано на застосування реституції та повернення належних позивачеві акцій, які продано Фондом державі-інвестору, і, як наслідок, на відновлення становища Банку як неплатоспроможного, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного Банку з ринку, що не відповідає приписам частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI. Обраний позивачем спосіб захисту суперечить вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX щодо допустимих способів захисту прав учасників таких банків.
6.6. Відповідач 1 зазначив про правильне застосування місцевим судом приписів частини третьої статті 3 ГПК України (щодо темпоральної дії процесуальних норм) при постановленні ухвали про закриття провадження у справі на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX, дію якого в силу пункту 5 розділу II цього Закону поширено на судові провадження у господарських справах за позовами учасників / колишніх учасників банку, виведеного з ринку як неплатоспроможного / ліквідованого, які розпочаті до набрання чинності Законом № 590-IX та в яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення.
6.7. Скаржники доводили помилковість висновку апеляційного суду про дію Закону № 590-IX у часі виключно щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності 23 травня 2020 року. Так, у силу пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до 23 травня 2020 року, можуть застосовуватися, якщо вони не суперечать цьому Закону. Таке правове регулювання зумовлювало обовязок суду першої інстанції, який станом на 23 травня 2020 року не завершив розгляд цієї справи по суті, керуючись частиною третьою статті 3 ГПК України, здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням приписів спеціального Закону № 590-IX.
6.8. Відповідач 1 заперечував проти висновку апеляційного суду про неможливість закриття провадження у справі на стадії підготовчого засідання на підставі судового рішення у формі ухвали та зауважив, що згідно з пунктом 2 частини другої статті 185 ГПК України зазначена процесуальна дія може вчинятися судом першої інстанції як у підготовчому засіданні за наявності для цього підстав, так і під час розгляду справи по суті. Така правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постановах від 16 січня 2019 року у справі № 910/22947/17 і від 10 грудня 2019 року у справі № 921/520/18. Третя особа 2 зазначила, що незалежно від стадії судового процесу питання про закриття провадження у справі вирішується судом ухвалою в силу статті 231 ГПК України.
6.9. Скаржники зауважили, що оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі постановлено місцевим судом під час розгляду справи по суті з огляду на встановлення наявності в позивача статусу учасника (акціонера) неплатоспроможного банку і порушення його прав та інтересів унаслідок виведення цього банку з ринку. Таке застосування судом першої інстанції частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України і пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX узгоджується із правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 910/18211/19, яку апеляційний суд не врахував.
6.10. Третя особа 2 доводила, що положення Закону № 590-IX не обмежують, а, навпаки, розширюють обсяг прав позивача, який може захистити свої майнові права як учасник неплатоспроможного банку, звернувшись із позовом про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Апеляційний суд помилково повязав можливість застосування до спірних правовідносин приписів пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX із встановленням обставин незаконності (протиправності) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР / рішення КМУ згідно із судовим рішенням в адміністративній справі, оскільки обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсними правочинів із купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції та не забезпечить поновлення порушених прав позивача виходячи із приписів частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI.
7. Аргументи інших учасників справи
7.1. Позивач у відзиві на касаційні скарги просив відмовити в їх задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін, справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Позивач заперечував проти доводів скаржників про застосування до спірних правовідносин передбачених частиною шостою статті 41 Закону № 4452-VI обмежень щодо витребування в інвестора неплатоспроможного банку придбаних ним акцій цього банку на користь їх попереднього власника після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку і передачі їх інвестору, зазначивши про те, що держава Україна не набула статусу інвестора ПАТ "КБ "Приватбанк" у розумінні статті 41-1 Закону № 4452-VI, оскільки право власності позивача на акції банку не припинено.
7.2. Позивач зазначив про помилковість доводів касаційних скарг про обрання ним неналежного способу захисту прав як учасником неплатоспроможного банку, зважаючи на підстави його позовних вимог про визнання недійсними правочинів щодо купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку, які, на його думку, не повязані з незаконністю (протиправністю) індивідуальних актів НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР / рішення КМУ, згідно з якими здійснювалася процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участі інвестора в особі держави. Позов обґрунтовано вчиненням оспорюваних правочинів від імені позивача за відсутності його волевиявлення у примусовому порядку та з порушенням приписів Закону № 4452-VI, що виключає застосування у цьому спорі обмеження у способах захисту прав учасників неплатоспроможного банку згідно з частиною третьою статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX та пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
7.3. Позивач зауважив, що аргументи скаржників про необхідність застосування судами при розгляді спору в цій справі положень Закону № 590-IX не узгоджуються із принципом незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів згідно з частиною першою статті 58 Конституції України. Позивач доводив, що на дату звернення з позовом у грудні 2019 року диспозиція статті 5 ГПК України не містила обмежень щодо способів захисту прав учасників неплатоспроможного банку, які порушено у процедурі його виведення з ринку. Керуючись принципом диспозитивності в силу статті 14 ГПК України, апеляційний суд надав правильну оцінку обраному позивачем способу захисту прав, виходячи із процесуальних норм, які діяли на час звернення з позовом, та законно скасував ухвалу про закриття провадження у справі, постановлену судом першої інстанції на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX.
7.4. На підтвердження своїх доводів позивач послався на викладені в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/11415/19 правові висновки щодо дії Закону № 590-IX у часі та звернувся до практики ЄСПЛ у рішенні від 02 квітня 2019 року у справі "Дімопулос проти Туреччини", заява № 37766/05, про вирішення спору у справі, виходячи із приписів закону, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки застосування змін до законодавства зі зворотною силою становить порушення права особи на справедливий судовий розгляд у розумінні статті 6 Конвенції.
7.5. Позивач зазначив, що стаття 231 ГПК України як загальна норма не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як неправильно обраний позивачем спосіб захисту прав. Водночас передбачена пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX спеціальна підстава для закриття провадження у справі у разі звернення позивача до суду за захистом прав у спосіб, який не відповідає вимогам частини третьої статті 5 ГПК України в редакції цього Закону, не застосовується до спірних правовідносин.
7.6. Відповідач 2 і третя особа 1 підтримали доводи касаційних скарг, викладені в пунктах 6.26.10 описової частини цієї постанови, заперечували проти висновків апеляційного суду про незастосування до спірних правовідносин положень Закону № 590-IX, про помилкове постановлення судом першої інстанції ухвали про закриття провадження у справі поза межами підготовчого засідання та порушення права позивача на судовий захист з огляду на відсутність обмежень у способах захисту його прав як учасника (акціонера) неплатоспроможного банку на момент звернення з позовними вимогами про визнання недійсними правочинів із купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку, серед яких акції, належні позивачу.