УХВАЛА
22 березня 2023 року
м. Київ
Справа № 2-215/2006
Провадження № 14-106свц22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.
за участю секретаря судового засіданняВойтовича С. М.
розглянула у судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з виключними обставинами ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, Глибоцької селищної ради про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсним розпорядження про передачу квартири у власність, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права користування житловим приміщенням.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У січні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, Глибоцької селищної ради про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсним розпорядження про передачу квартири у власність, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права користування житловим приміщенням.
1.2. Позов обґрунтований тим, що з 25 серпня 1985 року вона проживала спільно з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 . Протягом всього часу їхнього проживання вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, турбувалися один про одного. До 1991 року з ними у квартирі мешкав син ОСОБА_4 - ОСОБА_3, який після реєстрації шлюбу переїхав на постійне місце проживання у м. Чернівці.
1.3. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті стало відомо про те, що за життя (у 1993 році) він приватизував вищезазначену квартиру і отримав свідоцтво про право власності на неї, а відповідно до складеного ним заповіту (у 2003 році) квартиру заповів своєму онукові - ОСОБА_2, 1992 року народження.
1.4. Позивачка зазначала, що ця квартира є її єдиним житлом, яким мала намір користуватися і після смерті ОСОБА_4, проте вона незаконно була приватизована останнім і в якості спадкового майна перейшла у власність ОСОБА_2 . Її інтереси як особи, яка постійно, протягом тривалого часу мешкала у цій квартирі в якості члена сім`ї наймача, враховані не були.
1.5. З огляду на вищезазначене ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю як жінки та чоловіка без шлюбу з 1985 року і до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати недійсним розпорядження органу приватизації від 11 серпня 1993 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4, визнати недійсним свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, видане 11 серпня 1993 року на ім`я ОСОБА_4, визнати за нею право користування спірною квартирою.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах в зазначений період, суд першої інстанції виходив із того, що норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. У той же час як роз`яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах може мати місце, якщо такі відносини виникли до 08 липня 1944 року і тривали до смерті одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану; в інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.
2.3. Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив із встановлених у справі обставин та наданих суду доказів, які свідчать про те, що з 1986 року ОСОБА_1 зареєстрована у будинку АДРЕСА_2 . У спірній квартирі АДРЕСА_1 вона проживала на правах тимчасового мешканця, не набувши права на правомірне користування нею.
2.4. На час приватизації квартири АДРЕСА_1 у 1993 році в ній була зареєстрована лише одна особа - ОСОБА_4, відповідно і розрахунок за надані житлово-комунальні послуги здійснювався із розрахунку на одну особу. Згоди ОСОБА_4 на набуття ОСОБА_1 права користування, а надалі і права власності на спірну квартиру не було. Суд першої інстанції також виходив із того, що позивачка не надала суду належних і допустимих доказів її вселення у спірну квартиру як члена сім`ї наймача.
2.5. Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 25 січня 2007 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі про задоволення позову ОСОБА_1 .
2.6. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_4 однією сім`єю як жінки та чоловіка без шлюбу з 1985 року і до дня смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано недійсним розпорядження органу приватизації від 11 серпня 1993 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності на вищезазначену квартиру, видане 11 серпня 1993 року на ім`я ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
2.7. Суд апеляційної інстанції виходив із доведеності факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю як жінки та чоловіка без шлюбу з 1985 року і до його смерті. Суд також встановив, що протягом всього цього часу вони вели спільне господарство, що відповідно до частини другої статті 64 ЖК України є підставою для визнання її членом сім`ї наймача, а відповідно до частини першої статті 64 ЖК України вона як член сім`ї наймача користується нарівні з наймачем усіма правами і несе усі обов`язки, що випливають з договору найму. Статтею 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що при приватизації до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом із наймачем або за якими зберігається право на житло.
2.8. З огляду на встановлені вище обставини суд апеляційної інстанції вважав, що проведена ОСОБА_4 приватизація квартири порушує права позивачки, а тому розпорядження органу приватизації від 11 серпня 1993 року про передачу у власність квартири одноособово ОСОБА_4 є недійсним. Решту заявлених ОСОБА_1 позовних вимог суд також визнав обґрунтованими й доведеними.
2.9. Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ОСОБА_3 та заступник прокурора Чернівецької області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, звернулися до Верховного Суду України із касаційними скаргами на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 25 січня 2007 року.
2.10. Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2007 року касаційні скарги ОСОБА_3 та заступника прокурора Чернівецької області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 відхилено, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 25 січня 2007 року залишено без змін.
2.11. Постановляючи ухвалу Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України погодилася з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки її права як члена сім`ї наймача порушені приватизацією спірної квартири і підлягають відновленню.
2.12. 22 травня 2008 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду України скаргу про перегляд рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 25 січня 2007 року та ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2007 року у зв`язку з винятковими обставинами у порядку пункту 1 частини першої статті 354 ЦПК України у редакції, що діяла станом на час подачі скарги до суду, яка передбачає, що судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв`язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону.
2.13. Скарга мотивована неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції (Верховним Судом України) в аналогічних справах одного і того самого положення Закону, а саме норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
2.14. Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2008 року скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 25 січня 2007 року та ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2007 року скасовано, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2006 року залишено в силі.
2.15. Скасовуючи рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 вселилась у спірну квартиру не як член сім`ї наймача, а як тимчасовий мешканець. На час приватизації квартири за нею зберігалося право на житло за іншою адресою. За життя ОСОБА_4 позивачка не оспорювала проведену ним у 1993 році приватизацію житла. При цьому колегія суддів вважала обґрунтованими доводи скарги щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
3. Короткий зміст вимог поданої заяви про перегляд судового рішення
3.1. 28 листопада 2022 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2008 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тобто у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
3.2. Як на підставу для перегляду за виключними обставинами вищезазначеного судового рішення заявниця посилається на рішення, ухвалене 22 вересня 2022 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Шевчук проти України", ухвалене за результатами розгляду її заяви № 30854/09, яке набуло статусу остаточного.
4. Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
4.1. У червні 2009 році ОСОБА_1 звернулася до ЄСПЛ із заявою № 30854/09, яку у подальшому уточнила та обґрунтовувала свої вимоги порушенням національними судами пункту 1 статті 6, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
4.2. 22 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі"Шевчук проти України" (заява № 30854/09), яким оголосив прийнятними скарги заявниці за пунктом 1 статті 6 і за статтею 8 Конвенції щодо провадження, яке призвело до постановлення ухвали Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2008 року, а решту вимог - неприйнятними. Суд постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції (щодо порушення права на змагальний судовий процес, тісно пов`язаний із основоположним принципом рівності сторін, під час провадження в Судовій палаті у цивільних справах Верховного Суду України - § 14-20 рішення ЄСПЛ). При цьому постановив, що немає необхідності розглядати скаргу заявниці за статтею 8 Конвенції. Суд присудив заявниці 500 євро на відшкодування моральної шкоди та 1 000 євро судових та інших витрат. Відхилив решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
5. Рух заяви про перегляд судового рішення
5.1. Частиною третьою статті 425 ЦПК Українивстановлено, що заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати.
5.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 грудня 2022 року відкрито провадження у зазначеній справі за виключними обставинами, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, а також витребувано у Міністерства юстиції України копію рішення Європейського суду з прав людини від 22 вересня 2022 року у справі "Шевчук проти України" (заява № 30854/09) разом із його автентичним перекладом.
5.3. 13 грудня 2022 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 2-214/2006.
5.4. 16 грудня 2022 року від Міністерства юстиції України надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.
5.5. 28 грудня 2022 року, 16 січня 2023 року, 08 лютого 2023 року на адресу ОСОБА_1 та її адвоката Фокія Б. В. були надіслані копії скарги ОСОБА_3 про перегляд рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 25 січня 2007 року та ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2007 року у зв`язку з винятковими обставинами, копії судових рішень, про перегляд яких подана заява, та копія ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 червня 2008 року про допуск скарги до провадження Верховним Судом України у зв`язку з винятковими обставинами. ОСОБА_1 та її адвокату Фокію Б. В. було запропоновано надати відзив на цю скаргу ОСОБА_3 .
5.6. 20 лютого 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на скаргу ОСОБА_3 про перегляд судових рішень за винятковими обставинами, в якому вказала на незгоду із ухвалою Верховного Суду України від 25 грудня 2008 року, якою була вирішена зазначена скарга ОСОБА_3 по суті. Також ОСОБА_1 вказала, що проживала із померлим ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу. Тому, на її думку, вона мала право на приватизацію спірної квартири. Крім того, вона послалася на те, що судом не були взяті до уваги показання свідків з приводу проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 однією сім`єю.
5.7. 22 лютого 2023 року на адресу Великої Палати Верховного Суду від адвоката Фокія Б. В. надійшли пояснення до заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами, в яких він послався на порушення колегією суддів Верховного Суду України норм процесуального права. Зокрема, заявник наголошував на неналежному складі суду при постановленні ухвали від 25 грудня 2008 року та вирішенні справи небезстороннім, на його думку, судом.
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
6.1. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, вважає, що провадження за заявою про перегляд підлягає закриттю з огляду на таке.
6.2. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
6.3. Також ЦПК України встановлено вимоги щодо строку звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами (пункт 5 частини першої, пункт 2 частини другої статті 424 ЦПК України).
6.4. Відповідно до статті 9 Основного Закону України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
6.5. Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства України.
6.6. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, у яких вони є сторонами, що закріплено у пункті 1 статті 46 Конвенції. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.
6.7. Таким чином, ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.
6.8. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів при здійсненні правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.