Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 372/45/21
провадження № 61-13346св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду
м. Житомира від 20 травня 2022 року у складі судді Драча Ю. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.
Позов обґрунтований тим, що 04 жовтня 2008 року між ним та відповідачем укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В.
Відповідно до умов договору позики позичальник отримав від позикодавця,
а позикодавець передав у власність позичальнику гроші в сумі 370 000,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на дату укладання цього договору складало 1 905 500,00 грн. Передачу грошей здійснено до підписання цього договору.
У жовтні 2009 року ОСОБА_2 повідомила позивача про те, що вона не може своєчасно виконати умови договору позики щодо повернення всієї суми коштів, оскільки вона придбала за отримані від позивача грошові кошти нежитлове приміщення - група нежилих приміщень № 1-2, кафе піцерія, загальною площею 112,50 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та надалі просила відтермінувати повернення грошових коштів на 1 (один) рік.
Позивач також зазначив, що з 2015 року до 2020 року намагався повернути кошти
у позасудовому порядку, проте у 2020 році відповідач почала уникати зустрічей
з ним.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 14 585 431,10 грн, із яких: 10 528 387,00 грн - сума основного боргу, що в еквіваленті становить
370 000,00 доларів США, 526 419,35 грн - штраф у розмірі 5 % від суми боргу
(пункт 4 договору), згідно зі статтею 625 ЦК України 3 % річних від суми боргу
у розмірі 3 530 624,71 грн.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 14 585 431,10 грн, з яких 10 528 387,00 грн - сума основного боргу, що в еквіваленті становить 370 000,00 доларів США, 526 419,35 грн (штраф у розмірі 5 % від суми боргу) та 3 % від суми боргу у розмірі 3 530 624,71 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що відповідач не виконала зобов`язання щодо повернення отриманих коштів і не надала доказів того, що договір позики укладений під тиском.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 травня 2022 року в частині задоволених позовних вимог - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача, без зазначення на ній про повернення оспореної суми, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане відповідачем. Проставляння підпису у договорі позики позивачем у графі позичальник, не як позикодавець, а відповідачем - як позикодавець, є опискою
і ніяким чином не доводить того факту, що жодних коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 у борг за договором позики від 24 жовтня 2008 року не отримувала. Також апеляційний суд дійшов висновку, що строк звернення до суду пропущено
з поважних причин, оскільки ОСОБА_1 є громадянином Сербії, з серпня
2015 року має лише тимчасову посвідку на проживання в Україні, періодично перебуває на території України, що підтверджується відмітками у закордонному паспорті, і намагався до 2021 року добровільно вирішити з відповідачем питання повернення позики.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 листопада
2022 року, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 758/13818/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 212/2911/15, від 13 січня
2020 року у справі № 442/5498/16, від 23 січня 2020 року у справі № 337/1684/16, від 28 травня 2020 року у справі № 910/13119/17, від 05 серпня 2022 року у справі № 757/63074/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/10864/19, Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16. Зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини першої статті 264, частини четвертої статті 267 ЦК України, не врахували факту спливу позовної давності за вимогами позивача та не надали належної оцінки заявам відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, які були подані до суду першої та апеляційної інстанції. Вказує, що договір позики між сторонами укладено 24 жовтня 2008 року, і в договорі встановлено термін погашення суми позики,
а саме до 24 жовтня 2009 року, отже, позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості за договором позики сплинула 24 жовтня 2012 року, тоді як позивач звернувся із позовом до суду лише 15 січня 2021 року, тобто поза межами позовної давності. Відповідачка в ході розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій звертала увагу суду на сплив строку позовної давності у цих правовідносинах. Заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності була подана ОСОБА_2 до Корольовського районного суду
м. Житомира 25 січня 2022 року. Крім того, про сплив строку позовної давності було зазначено та відображено у заяві про перегляд заочного рішення та
у письмових поясненнях від 17 травня 2022 року, проте судом першої інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні взагалі не відображено заяви відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності. Пред`явлення цього позову із порушенням строку позовної давності є імперативною підставою для відмови
у задоволенні позову.
У квітні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення
у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
04 жовтня 2008 року між громадянином Сербії ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. та зареєстрований у реєстрі за номером 6538 (а. с. 8).
Відповідно до умов пункту 1 договору позики, позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальнику гроші в сумі 370 000,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на дату укладання цього договору складало 1 905 500,00 грн, які мають бути повернуті не пізніше 24 жовтня 2009 року.
Згідно з пунктом 4 договору позики сторони також передбачили, що при неповерненні суми позики своєчасно (тобто до 24 жовтня 2009 року), позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в строки
і у порядку, передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати п`яти відсотків від простроченої суми.
Добровільно відповідачка позику не повернула, чим порушила умови договору позики.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачка заявила про застосування наслідків спливу позовної давності.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача, без зазначення на ній про повернення оспореної суми, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане відповідачем. Також апеляційний суд дійшов висновку, що строк звернення до суду пропущено
з поважних причин, оскільки ОСОБА_1 є громадянином Сербії, з серпня
2015 року має лише тимчасову посвідку на проживання в Україні, періодично перебуває на території України, що підтверджується відмітками в закордонному паспорті, і намагався до 2021 року добровільно вирішити з відповідачем питання повернення позики.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.
Правове обґрунтування
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої
ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
За договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику (якщо умови про таке є в тексті договору).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду
з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257
ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила
(частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови
у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Судами правильно встановлено факт неналежного виконання відповідачкою боргового зобов`язання.
Водночас суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про пропуск позовної давності, зазначив, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).