Постанова
Іменем України
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 607/22543/21
провадження № 61-1451св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди Павла Борисовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2022 року у складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Бершадської Г. В., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувсядо суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та поділ майна подружжя, посилаючись на те, що з 28 липня 2016 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 26 жовтня 2021 року. В період шлюбу сторони придбали за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1 , які були зареєстровані на ім`я його дружини. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на 1/2 частину зазначеної квартири та на 1/2 частину вказаного нежитлового приміщення.
В лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю частки в майні та поділ майна подружжя, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана за 953 752 грн, з яких 915 300 грн були її особистими коштами, отриманими нею від відчуження належного їй нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2, яку вона набула за час шлюбу, але на підставі договору дарування. Тому 94/100 частка квартири АДРЕСА_1 є її особистою власністю та не підлягає поділу, а 6/100 частка цієї квартири - спільною сумісною власністю подружжя. Нежитлове приміщення № СССVI в будинку АДРЕСА_1 було придбане сторонами за їх спільні кошти в сумі 20 060 грн, тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на 97/100 частин квартири АДРЕСА_1, з яких: її особистою приватною власністю є 94/100 частини та 3/100 частини - в порядку поділу майна подружжя; визнати за нею в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2022 року в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано приватною власністю ОСОБА_2 97/100 частин квартири АДРЕСА_1, з яких особистою приватною власністю - 94/100 частини та 3/100 частини - в порядку поділу майна подружжя. Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірне нерухоме майно було придбане в період перебування сторін у шлюбі, але частково за особисті кошти ОСОБА_2 в розмірі 915 300 грн, отримані нею від відчуження належного їй нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2, яку вона набула за час шлюбу, але на підставі договору дарування, та за спільні з ОСОБА_1 кошти в розмірі 58 512 грн. Тому спільним майном подружжя, яке підлягає поділу між сторонами в рівних частинах є 6/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасовано. Ухвалено в зазначеній частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 3/100 частини квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . В решті рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наявними у справі доказами підтверджено, а ОСОБА_1 не спростовано тих обставин, що джерелом походження частини коштів на придбання спірної квартири був дохід від відчуження ОСОБА_2 її особистої приватної власності, а саме квартири АДРЕСА_2, яку вона набула за час шлюбу, але на підставі договору дарування. Тому місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 . При цьому, визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення № СССVI та на 3/100 частини квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції фактично провів поділмайна подружжя, однак не визнав право власності на частку в цьому майні за ОСОБА_1 відповідно до змісту його позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
25 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П. Б. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову; первісний позов задовольнити; в задоволенні зустрічного позову відмовити; в решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 734/2887/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Крім того, в пункті 4 договору купівлі-продажу квартири, укладеного 06 квітня 2017 року між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем, зазначено, що за домовленістю сторін купівля-продаж квартири АДРЕСА_2 проводиться за ціною 59 929 грн, тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про придбання ОСОБА_2 спірної квартири за її особисті кошти в розмірі 915 300 грн.
13 березня 2023 року ОСОБА_2 та її представники - адвокати Радібова І. О., Карпа М. М. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну каргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, сформульованим у вищенаведених постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник в касаційній скарзі, так як наявними в матеріалах справи доказами спростовується презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. При цьому доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не довела факт придбання спірної квартири за її особисті кошти в розмірі 915 300 грн, а також про те, що продаж особистої квартири ОСОБА_2 здійснено за ціною 59 929 грн, не заслуговують на увагу, так як зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди П. Б. про зменшення розміру судового збору задоволено частково, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 5 403,47 грн до ухвалення судового рішення у справі, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вароди П. Б. на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 вересня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2022 року і витребувано матеріали справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
21 лютого 2023 року справа № 569/23068/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що з 28 липня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 26 жовтня 2021 року.
За договором дарування від 03 жовтня 2016 року ОСОБА_4 (дід ОСОБА_2 ) подарував ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
05 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено в простій письмовій формі договір, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася продати ОСОБА_3 належну їй квартиру АДРЕСА_2 .
В пунктах 1.3, 2.1, 3.1.2 вищевказаного договору зазначено, що продажна ціна квартири, погоджена продавцем та покупцем, складає 915 300 грн, що в еквіваленті становить 33 900 доларів США. ОСОБА_3 зобов`язується сплатити ціну об`єкта повністю і оформити договір купівлі-продажу в термін до 15 квітня 2017 року. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 гроші в сумі 27 000 грн, що еквівалентно 1 000 доларів США.
Факт передачі ОСОБА_3 ОСОБА_2 грошей в сумі 915 300 грн на виконання умов договору від 05 квітня 2017 року підтвердили допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5 (ріелтор) та ОСОБА_6 (дядько ОСОБА_2 ), які були присутні при розрахунках. Подібні показання надали допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8
06 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Савкою В. І., за умовами якого ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняв у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 59,6 кв. м, житловою площею 37,4 кв. м.
В пункті 4 договору купівлі-продажу квартири від 06 квітня 2017 року зазначено, що за домовленістю сторін купівля-продаж предмета цього договору проводиться за ціною 59 929 грн, яка була повністю сплачена покупцем продавцю до підписання цього договору.
10 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільбуд" (далі - ТОВ "Тернопільбуд") було укладено договір поруки № 206, ПГМ-127, за умовами якого товариство поручилося перед ОСОБА_2 за виконання обов`язків Приватним акціонерним товариством "Компанія з управління активами "Національний резерв"(далі - ПрАТ "КУА "Національний резерв") за договором щодо передачі кредитору у власність заброньованої (зарезервованої) за ним квартири шляхом укладання договору купівлі-продажу на умовах, визначених основним договором. В пункті 2.1. цього договору вказано, що під основним договором розуміють договір № 206, ПГМ-127 про бронювання (резервування) квартири від 10 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ПрАТ "КУА "Національний резерв".
10 квітня 2017 року ОСОБА_2 сплатила в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ПрАТ "КУА "Національний резерв" грошові кошти в сумі 953 752 грн за бронювання (резервування) квартири.
При внесенні коштів у розмірі 953 752 грн за бронювання спірної квартири до ПАТ "Кредобанк" на вимогу банку ОСОБА_2 заповнила анкету, в якій вказала інформацію щодо джерела походження коштів, а саме: 915 300 грн - особисті кошти, отримані від продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_2 ; 38 452 грн - спільні кошти подружжя, подаровані на весілля.
На виконання умов договору від 10 квітня 2017 року № 206, ПГМ-127 про бронювання (резервування) квартири 03 липня 2020 року між ПрАТ "КУА "Національний резерв" та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ПрАТ "КУА "Національний резерв" продало, а ОСОБА_2 купила трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 81,9 кв. м, житловою площею 45,3 кв. м.
В пункті 2.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03 липня 2020 року зазначено, що ціна нерухомого майна, що купується покупцем за цим договором, становить 953 752 грн. На момент підписання цього договору грошові кошти сплачені покупцем повністю.
Крім того, 26 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Тернопільбуд" було укладено інвестиційний договір № 1060, умовами якого передбачено, що товариство від власного імені за дорученням ОСОБА_2 та за її рахунок вчиняє дії з організації та проведення будівництва нежитлового приміщення № СССVI проектною загальною площею 3,4 кв. м у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 здійснює інвестиції шляхом оплати визначеної цим договором вартості цільового об`єкта та приймає його в порядку та строки, визначені цим договором.
Відповідно до пункту 2.1 інвестиційного договору від 26 грудня 2019 року № 1060 планова вартість цільового об`єкта на момент укладення цього договору складає 20 060 грн.
Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджено, що ОСОБА_2 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частини перша, друга статті 372 ЦК України).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.