ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2023 року
м. Київ
справа №160/695/22
адміністративне провадження № К/990/21224/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Калашнікової О.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року (головуючий суддя - Віхрова В.С.)
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року (головуючий суддя - Щербак А.А., судді: Баранник Н.П., Малиш Н.І.)
у справі №160/695/22
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України,
третя особа старший державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) Тичинський Дмитро Євгенович,
про визнання протиправним та скасування постанови.
I. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 липня 2021 року про стягнення виконавчого збору у ВП №41176175.
2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження", оскільки державний виконавець у ВП №41176175 стягнув з позивача виконавчий збір без реального виконання судового рішення. В подальшому виконавчий документ було передано приватному виконавцю, який його виконав і також стягнув із позивача винагороду.
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 30 липня 2021 року у ВП №41176175, яка винесена в межах примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва за виконавчим листом №2-16665/10 від 26 січня 2011 року.
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відділ примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
5. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. 26 січня 2011 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист N2-16665/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованості у розмірі 22 829 678, 31 грн, та судових витрат: судового збору у сумі 1700 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. Також згідно із виконавчим листом звернуто стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 в рахунок погашення її заборгованості за кредитним договором №126/07В від 25 грудня 2007 року на користь ПАТ "ВТБ Банк".
7. 11 грудня 2013 року у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження ВП №41176175 на примусове виконання вказаного виконавчого документу.
8. У зв`язку із надходженням від стягувача (Банку) заяви про повернення виконавчого документу у ВП №41176175, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинським Т.Є. 30 липня 2021 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
9. 30 липня 2021 року у ВП №41176175 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 2 282 967,83 грн. У постанові зазначено, що сума стягнення за виконавчим документом при відкритті виконавчого провадження склала 22 829 678,31 грн. Тому, сума виконавчого збору, що підлягає стягненню за виконавчим документом, складає 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню, а саме: 2 282 967,83 грн.
10. Постанову від 30 липня 2021 року про стягнення виконавчого збору у ВП №41176175 виділено у виконавче провадження №67634557.
11. Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Тичинського Д.Є. від 25 листопада 2021 року відкрито виконавче провадження №67634557 з примусового виконання постанови №41176175, виданої 30 липня 2021 року Департаментом державної виконавчої служби відділу примусового виконання покарань, про стягнення виконавчого збору в розмірі 2 282 967,83 грн.
12. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що нею сплачено в повному обсязі суму боргу за виконавчим документом - виконавчим листом Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року №2-16665/10.
13. Примусове виконання вказаного виконавчого документу відбулось у виконавчому провадженні №66937543, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О.
14. Після виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2011 року №2-16665/10 в повному обсязі та сплати ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 22 829 678,31 грн на користь ПАТ "ВТБ Банк", приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. винесено постанову від 24 вересня 2021 року у виконавчому провадженні №66937543 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 2 283 149,83 грн.
15. На підтвердження відсутності боргу, позивачем подано до суду копію листа АТ "Універсал Банк" від 01 лютого 2022 року №44699, в якому повідомлено, що предмет іпотеки згідно з пунктом 1.3 Іпотечного договору №126/07В-12 від 25 грудня 2007 року реалізовано на прилюдних торгах, іпотека припинена, заборгованість перед банком відсутня.
16. Не погоджуючись з постановою про стягнення виконавчого збору від 30 липня 2021 року у ВП №41176175, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про безпідставність прийняття державним виконавцем спірної постанови та стягнення виконавчого збору, оскільки виконавцем не було вчинено дій для реального виконання рішення суду.
18. Зазначено, що на момент виникнення правовідносин, відповідно до статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження", виконавчий збір підлягав стягненню у розмірі 10% суми, що підлягала стягненню. Прийняття оскаржуваної постанови призвело до подвійної сплати боржником і виконавчого збору, і винагороди приватного виконавця за виконання одного й того ж виконавчого документа.
19. При розгляді справи був застосований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. У касаційній скарзі вказано, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину другу статті 27, частину третю статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" та пункт 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, а саме - без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №520/9144/18, від 17 вересня 2020 року у справі №640/16620/19, від 26 червня 2020 року у справі №360/3324/19.
21. Відповідач наголосив про застосування судами попередніх інстанцій частини другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, яка не була чинною на момент відкриття виконавчого провадження і на час повернення виконавчого провадження. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18. У вказаному рішенні сформовано правовий висновок про застосування статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції до 28 серпня 2018 року, яка вже не діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
23. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
24. Відповідно до зазначеної вище норми, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
25. Спір у справі, що розглядається виник стосовно правомірності винесення державним виконавцем у ВП №41176175 постанови про стягнення виконавчого збору (у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню) та її подальше виконання у окремому виконавчому провадженні.
26. Позивач, звертаючись до суду із позовом, наголосив, що винесення оскаржуваної постанови створило ситуацію подвійного стягнення, оскільки державний виконавець, не здійснивши виконання судового рішення та повернувши виконавчий документ, стягнув виконавчий збір, а приватний виконавець, здійснивши фактичне виконання рішення суду, стягнув винагороду.
27. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
28. Правовідносини щодо здійснення виконавчих дій до 05 жовтня 2016 року регулювались Законом України від 21 квітня 1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV). З 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження".
29. Судами встановлено, що у ВП №41176175 державним виконавцем здійснювалось примусове виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва, виданого судом 26.01.2011р., відкрито виконавче провадження 11 грудня 2013 року, постанова про стягнення виконавчого збору датована 30 липня 2021 року.
30. Тобто, на момент виникнення спірної заборгованості та відкриття виконавчого провадження №41176175 діяв Закон №606-XIV, а під час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору - Закон №1404-VIII.
31. Згідно з частиною першою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
32. Відповідно до частини першої статті 46 Закону №606-XIV (в редакції на час виникнення заборгованості позивача) у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.
33. Згідно зі статтею 28 Закону №606-XIV (в редакції на час відкриття виконавчого провадження) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, становлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
34. До 28 серпня 2018 року частиною другою статі 27 Закону №1404-VIII визначалось, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
35. Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII, який вступив у силу з 28 серпня 2018 року, до частини другої статті 27 Закону №1404-VIII внесено зміни, відповідно до яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
36. Тобто, з моменту виникнення заборгованості ОСОБА_1 та до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство щодо здійснення обрахунку виконавчого збору, а саме: з 10% від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом до 10 % від суми, що підлягає примусовому стягненню.
37. Вказані обставини не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки до спірних правовідносин судами був застосований виключно Закон №1404-VIII.
38. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
39. Конституційний Суд України в Рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої ст. 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.