Постанова суду № 420/139/21 від 13.04.2023 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 420/139/21

адміністративне провадження № К/9901/39786/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. Г., Загороднюка А. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 (суддя - Потоцька Н. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 (колегія суддів у складі: Шеметенко Л. П., Стас Л. В., Турецької І. О.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в якому просив:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 2015 по 2020 роки грошових коштів, які складають різницю між отриманим грошовим забезпеченням, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов`язків військовослужбовця Збройних Сил України і належними грошовими коштами, згідно Конституції та Законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну, наказів Офісу Генерального прокурора, наказів керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплати ОСОБА_1 за період з 2015 по 2020 роки грошові кошти, які складають різницю між отриманим грошовим забезпеченням, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов`язків військовослужбовця Збройних Сил України і належними грошовими коштами за виконання обов`язків прокурора на адміністративних посадах військової прокуратури Південного регіону України, додатковими видами грошового забезпечення за виконання обов`язків військовослужбовця Збройних Сил України, згідно зі статтями 81, 82 Закону України "Про прокуратуру", статей 10-1, 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановами Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 та 30.08.2017 № 704, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), а також Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 № 370 (далі - Інструкція № 370);

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 189 днів, з урахування посадового окладу начальника відділу регіональної прокуратури (45 403,20 грн), передбаченого статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою компенсацією за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у загальній кількості 189 днів, з урахуванням посадового окладу начальника відділу регіональної прокуратури (45 403,20 грн), передбаченого статтею 81 Закону України "Про прокуратуру";

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,8 календарних дня за 60 днів відпустки, згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 3 Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку № 260 та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсацію за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із застосуванням коефіцієнту 3,3 календарних дня за 55 днів відпустки, згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту З Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку № 260.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що військовою прокуратурою Південного регіону України, усупереч вимогам статті 81 Закону України "Про прокуратуру", заробітна плата нараховувалась та виплачувалась позивачу у період з 15.07.2015 по 05.09.2017 - від 1597 грн до 2083 грн у різні місяці, з 06.09.2017 по 11.10.2018 - 5730 грн, з 12.10.2018 по 07.08.2020 - 7750 грн (згідно з додатками: розрахунковими листами за 2015-2020 роки). У зв`язку з тим, що відповідач, усупереч вимогам статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні працівникові при звільненні перед їх виплатою, 28.12.2020 ним направлено інформаційний запит. 30.12.2020 на його електронну адресу надіслано скановані копії розрахункових листів за 2015-2020 роки. Вивченням цих листів, на думку позивача, виявлені інші порушення законодавства під час нарахування та виплати йому грошового забезпечення.

Також позивач зазначає, що відповідач виплатив одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення та компенсацію за невикористані ним щорічні основні та додаткові відпустки без урахування розміру посадового окладу керівника підрозділу регіональної прокуратури (45 403,20 грн), які передбачені статтею 81 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, на думку позивача, усупереч вимогам пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 3 Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку № 260, 10.09.2020 відповідачем не виплачено позивачу грошове забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсацію за всі невикористані упродовж 2020 року дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення, із застосуванням коефіцієнту 3,3 календарних дня за 55 днів відпустки.

Під час вивчення розрахункового листа за 2015 рік ним встановлено, що позивачу не виплачено підйомну допомогу у розмірі повного місячного грошового забезпечення у зв`язку з призовом у 2015 році на військову службу із запасу і призначенням на посаду офіцерського складу, передбачену пунктом 3.1 Інструкції № 370.

Позивач вважає, що з урахуванням положень статті 43 Конституції України, статей 115, 116 КЗпП України, протиправною є бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення за виконання обов`язків військовослужбовця Збройних Сил України, у період з 15.07.2015 по 07.08.2020 у розмірах, визначених статтями 81, 82 Закону України "Про прокуратуру", статтями 10-1, 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановами Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 та 30.08.2017 № 704, а також Порядку № 260.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

На підставі наказу Міністра оборони України від 05.02.2015 № 72 з ОСОБА_1 укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років та на підставі статті 6 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", пункту 153 Положення про проходження військової служби Міністром оборони України відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 № 737/2014 "Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами".

Наказом військового прокурора Південного регіону України від 11.02.2015 № 108к ОСОБА_1 з 12.02.2015 призначено заступником військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України.

Наказом військового прокурора Південного регіону України від 15.05.2015 № 342к позивача призначено прокурором відділу представництва інтересів держави в оборонно-промисловому комплексі управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції воєнній сфері Військової прокуратури Південного регіону України.

У подальшому ОСОБА_1 обіймав прокурорські посади у Військовій прокуратурі Південного регіону України.

Наказом військового прокурора Південного регіону України від 11.10.2018 ОСОБА_1 з 12.10.2018 призначено на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб Військової прокуратури Південного регіону України.

Наказом Міністра оборони України від 31.05.2020 № 233 ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Наказом виконувача обов`язків військового прокурора Південного регіону України від 07.08.2020 № 751к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб військової прокуратури Південного регіону України (після перейменування - Спеціалізована прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону), виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України та знято з всіх видів забезпечення.

Позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна діяльність щодо ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення, у тому числі, посадового окладу, додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошового забезпечення за період перебування у відпустці, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, дні додаткової відпустки у відповідності до вимог Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 та від 30.08.2017 № 704, наказів Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 та від 22.10.2001 № 370.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, згідно положень статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". В іншій частині вимог відмовлено.

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505).

З огляду на нарахування позивачу у спірний період заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою № 505, тобто, з урахуванням положень Закону України від 28.12.2014 № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", у розмірі встановленому законом, суд першої інстанції дійшов висновку, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеної законом.

Також суд першої інстанції урахував, що саме Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (зі змінами внесеними Законом України від 19.09.2019 № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019; далі - Закон № 113-ІХ), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною) передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур відповідно до Постанови № 505, яка на сьогодні є чинною.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні та до суду не надані будь-які докази на підтвердження правомірності зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення виплаченої позивачу у 2016 році, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Поряд з цим, вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що ні нормами статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні пунктом 3 Розділу XXXI Порядку № 260, не визначено застосування коефіцієнту 3,8 календарних дні за кожен день невикористаної відпустки при обчисленні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Суд першої інстанції зазначив, що військовослужбовцям, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, грошова компенсація за всі невикористані у рік звільнення дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки обчислюється із розрахунку 3,3 календарних дня за кожен повний місяць служби прослужений в році звільнення (або 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 статті 10-1 наведеного Закону).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 в частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону, ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між отриманою грошовою допомогою на оздоровлення за 2016 рік та належною грошовою допомогою на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення згідно положень статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" скасовано та прийнято у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, а в решті залишаючи рішення без змін, виходив з того, що Закон України від 28.12.2014 № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік", Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", Закон України від 25.12.2015 № 928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік" прийняті пізніше Закону України 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що у 2015-2020 роках норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не наділений правом самостійно без правового регулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Також суд апеляційної інстанції урахував, що 25.09.2019 набув чинності Закон № 113-ІХ та на день прийняття цього Закону була чинною Постанова № 505.

У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання останнього нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення, у тому числі, посадовий оклад, додаткові види грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, дні додаткової відпустки, грошове забезпечення за період перебування у відпустці за період з 15.07.2015 по 07.08.2020 у відповідності до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період відпустки та компенсації відпустки згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 3 Розділу XXXI (виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку № 260, оскільки ані в заявленому позові, ані в апеляційній скарзі позивачем не визначено, який розмір грошового забезпечення за період відпустки та компенсації відпустки повинен був виплачений останньому, в чому полягає неправомірність розрахунку відповідача.

Щодо позовних вимог про ненарахування та невиплату грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2016 рік відповідно до вимог статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки норми Закону України "Про прокуратуру", що визначають розмір та порядок виплати військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах допомоги для оздоровлення є спеціальними з цього питання до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то застосуванню до спірних правовідносин підлягають саме зазначені норми Закону України "Про прокуратуру", тому суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати частково рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 та в повному обсязі постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 та ухвалити нове судове рішення яким:

- визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме: щодо ненарахування та невиплати військовою прокуратурою Південного регіону України, а з 11.09.2020 (після перейменування) - Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_1 грошового забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсації за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із розрахунку 3,3 календарних дня за 55 днів відпустки, згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 3 Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку № 260 та зобов`язати вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період наданої у 2020 році відпустки та компенсацію за всі невикористані у 2020 році дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення із розрахунку 3,3 календарних дня за 55 днів відпустки, згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту З Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку № 260.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, скаржник зазначає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі № 420/139/21 у частині, що стосується розміру посадового окладу відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру", оскаржуються на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 у справі № 420/139/21 у частині, що стосується нарахування та виплати додаткових видів грошового забезпечення відповідно до спеціальних норм права, якими є частина четверта статті 27, стаття 81 Закону України "Про прокуратуру", стаття 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскаржуються на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України заявник указує про наявність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду у справах № 825/575/16, № 806/3314/17, № 807/1171/16, № 826/18228/16 та застосованих судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення, оскільки, на думку скаржника, висновки Верховного Суду у цих справах здійснено без правової оцінки щодо застосування до спірних правовідносин Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, яким визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України. Скаржник вважає, що вказані обставини засвідчують про неможливість застосування відповідачем для визначення посадового окладу позивача постанови Кабінету Міністрів України, а вимагають застосування норми закону прямої дії, якою є норма, що містить стаття 81 Закону України "Про прокуратуру".

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 27, статті 81 Закону України "Про прокуратуру", статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у подібних правовідносинах.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

02.11.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Загороднюка А. Г. для розгляду судової справи № 420/139/21.

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з частинами першою, другою, третьою та четвертою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця. У разі смерті військовослужбовця відрахування з його грошового забезпечення за використані дні відпустки не провадяться. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються.

Статтею 4 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом частини четвертої статті 27 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній до 25.09.2019) військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України. Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

За змістом статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній до 01.01.2017) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За змістом статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній до 25.09.2019) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

................

Перейти до повного тексту