ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 808/685/16
адміністративне провадження №К/9901/35181/21, № К/9901/35756/21, №К/9901/38200/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №808/685/16
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора
про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора, Запорізької обласної прокуратури, ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду 22 липня 2021 року (головуючий суддя - Ясенова Т.І., судді - Суховаров А.В., Головко О.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Прокуратури Запорізької області у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії Прокуратури Запорізької області та скасувати наказ №473к від 14 грудня 2015 року "Про звільнення ОСОБА_1";
- поновити на рівнозначній посаді прокурора Запорізької місцевої прокуратури №3 з 15 грудня 2015 року;
- стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2015 року по день винесення постанови суду.
2. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 червня 2016 року (том 2, а.с. 11-15), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року (том 2, а.с. 132-135), відмовлено у задоволенні позову.
3. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (том 2, а.с. 196-202) касаційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 червня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
Скасовуючи попередні рішення судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд указав на те, що перевіряючи законність підстави звільнення позивача з органів прокуратури, суди попередніх інстанцій виходили з положень Закону №1697-VII (статей 7, 12, 28, підпункту "в" підпункту 1 пункту 5-1 Перехідних положень цього Закону) та дійшли висновку, що неуспішне проходження позивачем тестування позбавило його права бути призначеним на посаду прокурора реформованої місцевої прокуратури і стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення. Проте, як убачається з оскаржуваного наказу про звільнення, ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. У спірному наказі звільнення позивача не пов`язано з результатами його тестування, а єдиною підставою для видання цього наказу зазначено наказ Генерального прокурора України від 23 вересня 2015 року №80ш. Отже, при розгляді цього спору суди визнали звільнення позивача правильним, виходячи з обставин, з якими відповідач не пов`язував його звільнення. Водночас законність звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП і дотримання порядку звільнення з цієї підстави суди достеменно не перевірили. Зазначено, що суди обох інстанцій не встановили та не перевірили штатні розписи прокуратур Ленінського і Хортицького районів м. Запоріжжя зі штатним розписом Запорізької місцевої прокуратури №3 та не встановили, чи потягла за собою зміна структури і штатного розпису місцевих прокуратур, розташованих в межах територіальної юрисдикції Прокуратури Запорізької області, скорочення займаної позивачем посади. Якщо таке скорочення відбулося, то суди мали встановити, чи мав ОСОБА_1 переважне право на залишення на роботі (стаття 42 КЗпП України), а якщо ні, то чи були наявні та запропоновані йому з моменту попередження про наступне вивільнення до дня звільнення інші вакантні посади відповідно до його кваліфікації, передбачені у штатному розписі як Запорізької місцевої прокуратури №3, так і в інших органах Прокуратури Запорізької області, зважаючи на єдиний статус прокурорів (пункт 2 частини п`ятої статті 7, частина друга статті 15 Закону №1697-VII) та звільнення позивача не лише з посади, а і з органів прокуратури області.
4. 27 липня 2020 року, після направлення цієї справи на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду, позивачем подано уточнений позов (том 3, а.с. 72-90), у якому останній просив:
- визнати протиправними дії відповідача 1 та скасувати наказ №473к від 14 грудня 2015 року "Про звільнення ОСОБА_1";
- поновити позивача на рівнозначній посаді прокурора Запорізької прокуратури №3 із 15 грудня 2015 року;
- стягнути солідарно з відповідача-2 та відповідача-1 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 15 грудня 2015 року по день винесення рішення суду за результатами розгляду цього позову в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання з рахунків відповідача-2 та відповідача-1, а в разі відсутності відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;
- стягнути солідарно з відповідача-2 та відповідача-1 на користь позивача 511053,00 грн моральної шкоди в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків відповідача-2 та відповідача-1, а в разі відсутності відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року (том 3, а.с. 218-224) у задоволенні позову відмовлено.
Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтувались на тому, що аналіз структури та штатного розпису прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя, прокуратури Хортицького району м. Запоріжжя та Запорізької місцевої прокуратури №3, кількість осіб, які займали посади в прокуратурах, що реорганізовувались та кандидатів, які подали заяви і пройшли тестування, свідчить про те, що зміни в організації виробництва і праці, у зв`язку із скороченням чисельності та штату, дійсно мали місце.
Позивач за наслідками тестування набрав 68 балів та посів 37 місце у рейтинговому списку. Проте, з урахуванням кількості штатних одиниць у штатному розписі Запорізької місцевої прокуратури №3, прокурорами зазначеної місцевої прокуратури були призначені кандидати, які зайняли у рейтинговому списку місця з 2 по 35 включно. При цьому суд зазначив, що обов`язковою умовою для призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, є успішне проходження ними тестування.
Ураховуючи, що з 15 грудня 2015 року районі прокуратури припинили свою діяльність, призначення на посади прокурорів утворених місцевих прокуратур відбувалось виключно на конкурсних засадах, суд дійшов висновку, що з урахуванням 31 посади прокурора у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 та результатів тестування позивача, який посів у рейтинговому списку 37 місце, його переведення на іншу рівнозначну посаду було неможливим.
Суд дійшов висновку, що відповідачем правильно застосована частина 1 статті 42 КЗпП України, а частина 2 цієї статті не могла бути застосована до спірних правовідносин, виходячи з місця позивача у рейтинговому списку кандидатів на посаду прокурора в Запорізькій місцевій прокуратурі №3 (тобто відсутні рівні умови кваліфікації для застосування частини 2 статті 42 КЗпП України).
6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року (том 4, а.с. 153-160) рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області від 14 грудня 2015 року №473к "Про звільнення ОСОБА_1";
- поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя з 15 грудня 2015 року;
- стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2015 року по 22 липня 2021 року в сумі 860 857,48 грн (вісімсот шістдесят тисяч вісімсот п`ятдесят сім гривень сорок вісім копійок), що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів;
- стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн (десять тисяч гривень).
7. Частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції установив що зміна структури та штатного розпису місцевих прокуратур не призвела до скорочення займаної позивачем посади, оскільки штатна чисельність прокурорів прокуратури не зменшилася.
Зазначив, що призначення на посади за новим або зміненим штатним розписом інших осіб має здійснюватися після забезпечення гарантій на залишення на роботі працівників, які вже працюють в установі, організації, оскільки інакше роботодавець створює умови, за яких можливість реалізації права на залишення на роботі, фактично, нівелюється внаслідок зменшення вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю.
Водночас, установив, що після попередження позивача про наступне вивільнення до дня його звільнення відповідачем не було запропоновано позивачу жодної посади не тільки в Запорізькій міській прокуратурі №3, а і в структурі прокуратури Запорізької області, що є порушенням трудових гарантій позивача.
Ураховуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, оскільки на час звільнення позивача скорочення штату фактично не відбулося, при цьому позивачу не були запропоновані всі наявні вакантні посади в структурі прокуратури області.
З урахуванням викладеного вирішив, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме можливість подальшого звернення до суду за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, є поновлення його на рівнозначній посаді прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів на неї
8. Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції Офіс Генерального прокурора та Запорізька обласна прокуратура звернулись до Верховного Суду із касаційними скаргами, у яких просили скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у цій справі.
9. Касаційні скарги відповідачів обґрунтовані тим, що умовою для продовження роботи (для прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працювали у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах) в реорганізованих органах прокуратури було успішне проходження кваліфікаційного іспиту для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі.
Ураховуючи, що у встановленому штатному розписі кількість посад прокурора у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 становить 31 одиницю, у рейтинговому списку кандидатів на посаду прокурора цієї прокуратури позивач посів 37 місце, що відповідно до положень пункту "в" підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону №1697-VII та пунктів 1.2, 9.5 Порядку №98 позбавило його права на призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури та стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення.
Переконують, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з позицією позивача щодо застосування до спірних правовідносин правових положень КЗпП, а не спеціального законодавства.
Зазначають, що оскільки необхідного рейтингового балу, який би дозволяв позивачу претендувати на роботу у місцевій прокуратурі, він не набрав, відповідач не мав законних підстав пропонувати позивачу переведення на іншу посаду в новоутвореній прокуратурі.
Звертають увагу на те, що звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України допускається за умови фактичного скорочення займаної працівником посади, коли неможливим є переведення працівника на іншу роботу, що і відбулося, на думку відповідачів, у зв`язку з ліквідацією органу прокуратури, у якому обіймав посаду позивач.
Указують, що у даному випадку пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також, заперечують проти поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя з 15 грудня 2015 року, оскільки згідно положень статті 235 КЗпП України працівник може бути поновлений саме на попередній роботі, а не у новоствореному органі.
10. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, також, обґрунтовано посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування підпункту "в" пункту 5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону №1697-VІІ, викладених у постановах у справах №810/150/16 та №825/1823/17.
11. У тексті касаційної скарги Запорізька обласна прокуратура посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі, та зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 16, пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону №1697-VII, пункту 1 статті 40 КЗпП України, викладених у постановах у справах №803/31/16, №820/1891/16, №826/581/16, №807/68/17.
12. Позивач, у свою чергу, не погодився з постановою суду апеляційної інстанції в частині визначеної ним суми середнього заробітку та розміру моральної шкоди, а тому звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року в частині вимог про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди та справу №808/685/16 в цій частині передати на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.
Зазначає, що оскільки рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано неконституційним встановлення посадових окладів на підставі постанови Кабінету Міністрів України, тому з 26 березня 2020 року визначення посадових окладів має відбуватись на підставі частини першої статті 81 Закону України "Про прокуратуру", в редакції Закону №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, згідно з якою заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Переконує, що суд апеляційної інстанції у зв`язку з незастосуванням статті 81 Закону України "Про прокуратуру" в розрізі висновків, викладених в рішенні Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 про неконституційність пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, неправильно встановив коефіцієнт підвищення заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 22 липня 2021 року, що призвело до неправильного визначення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню за вимушений прогул.
Указує, що зменшуючи розмір моральної шкоди апеляційний суд, обмежившись загальними визначеннями, не навів обґрунтування такого зменшення та не зазначив мотивів, з яких він не приймає доводи позивача про розрахунок моральної шкоди. Зазначає, що доводи позивача в частині розрахунку моральної шкоди стосувались безпосередньо предмету позову, а тому суд апеляційної інстанції зобов`язаний був надати їм оцінку, чого зроблено не було.
13. Крім цього касаційна скарга ОСОБА_1 умотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 81 Закону України "Про прокуратуру" в розрізі висновків, викладених в рішенні Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 про неконституційність пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України.
14. 08 листопада 2021 року до касаційного суду надійшов відзив ОСОБА_1, у якому позивач заперечує проти доводів касаційних скарг відповідачів, та просить:
- залишити без руху касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Запорізької обласної прокуратури з підстав несплати судового збору в належному розмірі;
- закрити касаційне провадження за касаційною скаргою офісу Генерального прокурора у зв`язку з тим, що особа, яка підписала касаційну скаргу не має права її підписувати;
- відхилити доводи касаційних скарг.
15. Зазначає, що встановлені в постановах Верховного Суду, на які відповідачі посилаються як на приклад правозастосування у спірних відносинах відносини, фактичні обставини, не є подібними спірним, тому зазначені висновки не можуть враховуватись судами під час розгляду даної справи.
Переконує, що у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у цій справі чітко зазначено, що між сторонами виникли правовідносини щодо звільнення саме за скороченням штату і суд виклав висновок, що до спірних правовідносин у даній справі застосовується загальне трудове право.
Указує, що звільнення позивача відбулось протиправно, з порушенням вимог, встановлених статтями 40, 42, 49-2 КЗпП України, позаяк фактично не відбулось змін в організації виробництва і праці у прокуратурі Запорізької області щодо скорочення штату, і позивачу не пропонувались всі наявні вакантні посади за його кваліфікацією та не з`ясовувалось питання щодо наявності в нього переважного права на залишення на роботі.
Зазначає, що акцентуючи увагу на неуспішному проходженню тестування позивачем, відповідачі не скористались правом довести правомірність рішення про звільнення за процедурою скорочення штату.
Звертає увагу на те, що оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, - то поновлення позивача в новоствореній прокуратурі на рівнозначній посаді прокурора відповідає ефективному способу правового захисту.
Щодо незгоди відповідачів з розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначає, що право позивача на коригування середнього заробітку на коефіцієнт його підвищення виникло одразу за моментом незаконного звільнення і зберігається протягом всього часу до моменту фактичного поновлення позивача у своїх правах, тобто до моменту виконання рішення суду про поновлення. Переконує, що положення пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, які були чинними на час початку періоду, у який за позивачем зберігався середній заробіток, тобто на момент звільнення 15 грудня 2015 року. Таким чином, на його думку, положення пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 підлягають застосуванню до спірних правовідносин без змін, внесених постановою №1213.
Указує, що за звернення з касаційною скаргою Офісом Генерального прокурора сплачено 5044 грн 80 коп. судового збору, а Запорізькою обласною прокуратурою - 2204 грн 80 коп., що є значно меншою сумою від тієї, яка визначена Законом України "Про судовий збір" у відповідних випадках. Вважає, що у цьому випадку необхідно залишити касаційні скарги відповідачів без руху і установити строк для сплати судового збору.
Обґрунтовуючи необхідність закриття касаційного провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора зазначає, що його касаційна скарга підписана прокурором відділу представництва інтересів органу прокуратури Департаменту представництва інтересів держави в суді Цимбалістим Т.О. в порядку самопредставництва. На підтвердження своїх повноважень підписантом подано наказ про призначення, довіреність та положення про Департамент.
Разом з тим переконує, що зазначені документи не містять права підпису касаційних скарг, а тому просить закрити касаційне провадження за цієї скаргою.
16. 06 грудня 2021 року до касаційного суду надійшов відзив Запорізької обласної прокуратури, у якому відповідач заперечує проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 та просить залишити таку без задоволення.
Зазначає, що дія статті 81 Закону України "Про прокуратуру" поширюється виключно на прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.
Позивач до окружної прокуратури не був призначений і до свого звільнення 14 грудня 2015 року обіймав посаду прокурора прокуратури Ленінського району міста Запоріжжя. Отже, Закон №113, а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною) передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", яка на сьогодні є чинною.
З огляду на викладене, вважає необґрунтованими доводи позивача про необхідність застосування статті 81 Закону України "Про прокуратуру" при обрахунку заробітної плати, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу.
17. 08 грудня 2021 року до касаційного суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора.
Суд зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року, якою відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 у цій справі, надано десятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття касаційного провадження для подання учасниками справи до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу в письмовій формі, доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи та заперечень щодо поданих заяв та клопотань.
Належним чином завірену копію ухвали Верховного Суду Офісом Генерального прокурора отримано 18 листопада 2021 року, що підтверджується зворотнім повідомленням, яке надійшло на адресу суду.
Відзив здано до поштового відділення 03 грудня 2021 року, тобто з пропуском 10-денного строку установленого ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року.
Суд відхиляє доводи Офісу Генерального прокурора щодо збільшення навантаження на працівників Департаменту представництва інтересів держави в суді, що мало наслідком збільшення часу підготовки процесуальних документів, оскільки такі стосуються внутрішньої організації діяльності суб`єкта владних повноважень, а тому не надають суб`єкту владних повноважень права у необмежений час після спливу встановленого судом строку реалізовувати право на подання відзиву на касаційну скаргу.
З огляду на викладене, Суд, при вирішенні цієї справи, не бере до уваги доводи, викладені у відзиві Офісу Генерального прокурора.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
18. Протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2021 року, 28 вересня 2021 року та 22 жовтня 2021 року для розгляду справи №808/685/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.
19. Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №808/685/16 (провадження №К/9901/35181/21) на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено десятиденний строк для подання відзиву на касаційну скаргу, установлено десятиденний строк для подання заперечення щодо клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
20. Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №808/685/16 (провадження №К/9901/35756/21) на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено десятиденний строк для подання відзиву на касаційну скаргу, установлено десятиденний строк для подання заперечення щодо клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
21. Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №808/685/16 (провадження №К/9901/38200/21) на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, установлено десятиденний строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
22. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про зупинення виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №808/685/16.
23. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Запорізької обласної прокуратури про зупинення виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №808/685/16.
24. Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року закінчено підготовчі дії у цій справі; об`єднано касаційні скарги ОСОБА_1 (№К/9901/38200/21), Запорізької обласної прокуратури (№К/9901/35756/21) та Офісу Генерального прокурора (№К/9901/35181/21) в одне касаційне провадження; справу №808/685/16 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
25. У період з 22 грудня 2004 року по 14 грудня 2015 року позивач працював в органах прокуратури Запорізької області на посадах помічника прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя, прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян прокуратури Запорізької області, старшого помічника прокурора Ленінського району м. Запоріжжя, прокурора прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя.
26. Наказом Генерального прокурора України від 23 вересня 2015 року №80ш (том 1 а.с.97-102) внесено зміни до структури та штатного розпису прокуратури Запорізької області шляхом виключення штатних розписів усіх міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур, зокрема і прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя (пункт 1.1), та включення штатних розписів Бердянської, Енергодарської, Мелітопольської, Токмацької місцевих прокуратур, Запорізьких місцевих прокуратур №1, №2, №3 з відповідною кількістю штатних одиниць для кожної прокуратури (пункт 1.2).
27. У Запорізькій місцевій прокуратурі №3, територіальна юрисдикція якої згідно з Додатком до Закону України "Про прокуратуру" поширюється на Ленінський та Хортицький райони м. Запоріжжя, відповідно до підпункту 2.5 пункту 2 наказу, встановлений штатний розпис у 41 одиницю, у тому числі керівник - 1, перший заступник - 1, заступник керівника - 2, прокурор - 31, головний спеціаліст з питань захисту державних таємниць - 2, спеціаліст 1 категорії - 2, водій - 1, прибиральник службових приміщень - 1. Зазначений наказ введений в дію з 15 грудня 2015 року.
28. З посиланням на статтю 49-2 КЗпП України і пункт 51 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" ОСОБА_1 попереджено про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв`язку з ліквідацією органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру") у разі непроходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідні й місцевій прокуратурі з 14 грудня 2015 року (том 1, а.с.28).
29. Згідно з рейтинговим списком кандидатів на посади Запорізької місцевої прокуратури №3 (том 1, а.с. 86), який складений за результатами проведеного тестування, підсумковий бал позивача становить 68 балів, його місце у рейтинговому списку - 37.
30. Наказом прокурора Запорізької області від 14 грудня 2015 року №473к (том 1, а.с. 29) молодшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя та з органів прокуратури Запорізької області у зв`язку зі скороченням штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України). Підставою видання цього наказу зазначено наказ Генерального прокурора України від 23 вересня 2015 року №80ш.
31. Предметом судового розгляду є правомірність звільнення позивача з публічної служби у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі указаного наказу.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора Суд зазначає таке.
32. Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
33. Частиною четвертою статті 55 КАС України передбачено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
34. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.
35. Водночас, у силу положень частин першої і другої статті 57 КАС України, представником у суді може бути адвокат або законний представник, а у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом - фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
36. Наведені норми узгоджуються зі статтею 131-2 Конституції України, відповідно до якої виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді (частина третя); законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (частина четверта).
37. Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, на підтвердження своїх повноважень на підписання касаційної скарги Цимбалістий Т.О. надав копію довіреності від 04 серпня 2020 року №15/1/2-593-20, видану на його ім`я Генеральним прокурором Венедіктовою І.В., копію наказу Генерального прокурора від 27 липня 2020 року №1887-ц про призначення його на посаду прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора та витяг з Положення про Департамент представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 27 липня 2020 року №336.