ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 820/281/13-а
адміністративне провадження № К/9901/38043/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2016 (суддя - Самойлова В.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 (головуючий суддя - Чалий І.С., судді - П`янова Я.В., Зеленський В.В.) у справі за позовом Приватного підприємства "Миол" до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-
УСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Миол" (далі - підприємство, позивач, платник) звернулось до суду з адміністративним позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 №0001012212, від 29.11.2012 №0001292212, №00012822212.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Мир-груп", ПП "Геліос-Д", ТОВ "Інтер-плюс", ТОВ "Трансмультиторг" та ТОВ "SANTAN". Зазначив, що висновки акту перевірки базуються на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними, а прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 15.04.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013, позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 №0001012212, від 29.11.2012 №0001292212, №00012822212.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15.06.2016 скасував судові рішення попередніх інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанцій дійшов до висновку, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з ТОВ "Мир-груп", ПП "Геліос-Д", ТОВ "Інтер-плюс", ТОВ "Трансмультиторг", ТОВ "SANTAN"; не з`ясовано умов відповідних договорів, специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами. Суд касаційної інстанції зазначив, що з метою дослідження фактичного придбання товару судам необхідно проаналізувати умови договорів з контрагентами, дослідити первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, встановити їх відповідність вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з`ясувати порядок, вартість поставки товарів відповідно до умов договорів, мету придбання таких товарів, економічну доцільність придбання товарів/послуг у контрагентів.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 07.09.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 05.09.2012 №0001012212, від 29.11.2012 №0001292212, №00012822212.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ "Мир-груп", ПП "Геліос-Д", ТОВ "Інтер-плюс", ТОВ "Трансмультиторг" та ТОВ "SANTAN", оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з огляду на наявність недоліків у накладних, товарно-транспортних накладних; відсутності інформації щодо наявності у контрагентів позивача основних засобів, виробничих активів і трудових ресурсів; наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача.
Позивач заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.03.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.04.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 12.04.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 13.08.2012 №1435/22-104/35476458 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:
підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 N 334/94-ВР (далі - Закон N 334/94-ВР, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин);
підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі - №168/97-ВР), пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України.
На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012:
№ 0001012212, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 695351,75 грн, з яких за основним платежем в сумі 644430,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 50 921,75 грн;
№ 0001022212, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 612964,00 грн, з яких за основним платежем в сумі 644430,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 50921,75 грн.
За наслідками адміністративного оскарження прийнятих рішень, Державною податковою службою у Харківській області було прийнято рішення про результати розгляду скарги від 22.11.2012 №5841/10/102-17, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 0001022212 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 22753,50 грн, також збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 05.09.2012 № 0001012212 у розмірі 104,75 грн, в іншій частині вказані рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
На підставі вказаного рішення Державної податкової служби у Харківській області відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.11.2012 № 00012822212 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 104,75 грн, з яких за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 104,75 грн, №0001292212 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 590211,50 грн, з яких за основним платежем в сумі 536 973,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 53238,50 грн.
За результатами адміністративного оскарження позивачем прийнятих відповідачем рішень до Державної податкової служби України, скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.
Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, слугували висновки Управління, викладені в акті перевірки про те, що надані накладні, товарно-транспортні накладні оформлені з порушеннями, а саме: не містять даних про місце складання накладних, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, не зазначено адресу пункту навантаження та розвантаження товарно-матеріальних цінностей. Також при проведенні перевірки відповідачем використано податкову інформацію, згідно якої контрагенти позивача не мали можливості здійснювати господарські операції з урахуванням часу, відсутності трудових ресурсів, транспортних засобів, основних фондів та іншого майна, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності, а також наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Питання формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законами №334/94-ВР, №168/97-ВР до 31.03.2011, починаючи з 01.04.2011 - положеннями ПК України.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об`єктивно необхідним.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано статтею 138 ПК України.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 138.8 статті 138 ПК України).
Не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пункт 139.1 статті 139 ПК України).
Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР).
Наведене правове регулювання також було врегульовано положеннями ПК України.