ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 квітня 2023 року
м. Київ
Справа № 990/86/22
Провадження № 11-146заі22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
представників позивача - Кравця Р. Ю., Мартиненко А. В.,
представника відповідача - Шевчука А. О.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року (судді Губська О. А., Білак М. В., Калашнікова О. В., Загороднюк А. Г., Соколов В. М.),
УСТАНОВИЛА
3 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України" (далі - Рішення).
Це Рішення ухвалене ВРП на підставі пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) за матеріалами подання Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про звільнення судді за порушення присяги, внесеного Верховній Раді України 6 червня 2016 року (№ 53/0/12-16).
Обґрунтовуючи протиправність Рішення, ОСОБА_1 послався на безпідставність застосування відповідачем пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1798-VIII, оскільки у його випадку відсутній факт неприйняття Верховною Радою рішення за внесеним ВРЮ поданням, що є обов`язковою передумовою для застосування цієї норми й ухвалення ВРП рішення про звільнення судді за таким поданням.
Крім того, позивач зазначає, що Рішення прийнято ВРП поза межами повноважень цього органу, оскільки він може приймати рішення тільки щодо суддів. При цьому позивач посаду судді вже не займав і був відрахований із штату суду відповідним наказом у зв`язку з досягненням 65-річного віку.
Також позивач посилався на невмотивованість Рішення щодо встановлення та наявності факту вчинення істотного дисциплінарного проступку, формальне ж посилання на чинність рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання про звільнення судді не звільняє ВРП від обов`язку наведення відповідних мотивів.
ОСОБА_1 вказує і на порушення процедури прийняття Рішення ВРП в частині дотримання строків притягнення судді до відповідальності. Так, на переконання позивача, подання ВРЮ та його реалізація шляхом прийняття рішення про звільнення становлять єдиний процес, за яким притягнення судді до відповідальності реалізується саме в момент прийняття рішення про звільнення.
Однак ВРП не було вирішено питання про дотримання строків притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення проступку минуло більше 8 років, відсутність окремого строку для прийняття рішення про звільнення судді не виправдовує втручання в права позивача, бо свідчить лише про порушення юридичної визначеності та проблеми з якістю закону.
До того ж позивач вважає, що оскаржуване Рішення прийняте з порушенням заборони притягнення до відповідальності або покарання двічі за одне й те саме діяння. У випадку позивача порушено як заборону подвійного переслідування, оскільки розгляд питання про звільнення судді відбувався двічі - Верховною Радою України та ВРП, так і заборону подвійного притягнення (покарання) за одне і те саме діяння, адже позивача вже звільняла Верховна Рада України.
У позові ОСОБА_1 також порушує питання про визнання протиправною і скасування ухвали ВРП від 22 лютого 2022 року № 152/0/15-22 про залишення без розгляду його заяви про звільнення з посади судді у відставку від 13 липня 2021 року (далі - Ухвала) та зобов`язання ВРП розглянути цю заяву.
Позивач указує на протиправне позбавлення його права на відставку внаслідок бездіяльності ВРП щодо розгляду відповідної заяви у визначений законом місячний строк, а також внаслідок зловживання відповідачем дискреційними повноваженнями в частині визначення черговості розгляду підстав для звільнення судді з посади, адже питання про звільнення ОСОБА_1 у відставку за його заявою від 13 липня 2021 року було внесено ВРП до порядку денного пізніше (22 лютого 2022 року), ніж питання про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 28 листопада 2022 року відмовив у задоволенні позову.
За висновком суду першої інстанції, ВРП правомірно на підставі пункту 14 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII розглянула подання ВРЮ від 8 червня 2016 року № 53/0/12-16 про звільнення суддів, зокрема ОСОБА_1, з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги, а відтак ухвалила за ним оскаржуване рішення.
На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване в цій справі Рішення ВРП постановила як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. До 30 вересня 2016 року такими повноваженнями (стосовно суддів, обраних безстроково) була наділена Верховна Рада України.
Суд першої інстанції зауважив, що фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття такого рішення, викладено в рішенні ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.
Це рішення ВРЮ є чинним, відповідно й обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.
ВРЮ як орган, уповноважений відповідно до статті 131 Основного Закону України (у попередній редакції) вносити подання про звільнення суддів з посади, реалізувала це право / компетенцію і внесла до Верховної Ради України як органу, який обирав позивача на посаду судді безстроково, подання про його звільнення за порушення присяги.
Суд акцентував увагу на тому, що подальше скасування Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1627-VIІІ зумовило те, що станом на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" за поданням ВРЮ від 8 червня 2016 року № 53/0/12-16 рішення Верховної Ради України не прийнято. Указане подання ВРЮ по суті залишилося без реалізації, адже за процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, суддю, обраного безстроково, могла звільнити Верховна Рада України, що з огляду на те, як було прийнято це рішення (Постанова від 29 вересня 2016 року № 1627-VIІІ) і результат його судового оскарження (вказану Постанову суд визнав незаконною і скасував), зроблено не було.
Також, за висновком суду, у спірних правовідносинах ВРП не притягала ОСОБА_1 до відповідальності повторно (за одне і те ж). Вид відповідальності щодо позивача вже обрала / застосувала ВРЮ своїм рішенням від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16. Відповідач по суті реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).
Крім того, суд указав на те, що, постановляючи оскаржувану Ухвалу, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також не допустила протиправної бездіяльності при розгляді питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку на підставі поданої ним заяви.
12 грудня 2022 року адвокат Кравець Р. Ю. від імені позивача ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 28 листопада 2022 року, в якій просить скасувати це рішення й ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування скарги зазначає, що при розгляді справи суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме:
-пункту 14 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII, оскільки неприйняття рішення та ненастання наслідків є різними за своїм змістом та природою поняттями, а тому ненастання наслідків не може вважатися тим фактом, який породжує можливість застосування вказаної норми, яка у свою чергу має трактуватися виключно з точки зору "якості закону", а не політичної доцільності;
-пункту 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII, оскільки згідно із цією нормою ВРП може приймати рішення тільки щодо суддів, позивач же посади судді не займав і вже навіть після поновлення був відрахований із суду відповідним наказом у зв`язку з досягненням 65-річного віку;
-пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, частини другої статті 115 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), оскільки норма Конституції України передбачає звільнення за істотний дисциплінарний проступок, норма ж частини другої статті 115 Закону № 1402-VIIIпередбачає, що виключно ВРП може встановити наявність істотного дисциплінарного проступку, формальне ж посилання на чинність рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 не звільняє ВРП від обов`язку винесення саме повноцінного вмотивованого рішення, при цьому закон не встановлює, що істотний дисциплінарний проступок та порушення присяги є однаковими поняттями;
-частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII, оскільки не врахував, що названа норма дозволяє зупинити розгляд відставки виключно у випадку наявності на розгляді в Дисциплінарній палаті ВРП заяви або скарги, в цьому ж випадку таких обставин не настало.
Також, на переконання скаржника, при розгляді справи суд також допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині визначення та застосування строків притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення дій минуло більше 8 років.
Крім того, скаржник посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи в частині перевірки та встановлення обставин дотримання принципу заборони подвійного притягнення до відповідальності.
У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначає, що підстав для задоволення скарги немає.
Зазначає, що оскаржуване Рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами цього органу, які брали участь у його ухваленні. Позивач був належним чином повідомлений про засідання ВРП, на якому було прийнято Рішення. Воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді ОСОБА_1 та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
ВРПзвертає увагу на те, що рішення ВРП про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань, оскільки для цього законами № 1798-VIII та № 1402-VIII передбачено процедуру перегляду ВРП рішень її дисциплінарного органу. Нормами зазначених вище законів не передбачено права ВРП переоцінювати вже встановлені нею обставини під час вирішення питання про звільнення судді з посади. Тобто в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (у тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
Також ВРП указує на правомірність оскаржуваної Ухвали. За висновками відповідача, оскільки ВРП могло бути прийняте рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, то ВРП ухвалою від 15 лютого 2022 року відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII зупинила розгляд питання про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку до розгляду відповідного подання ВРЮ. Таким чином, ВРП діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, оскаржувана Ухвала ВРП містить відповідні підстави та мотиви, а доводи ОСОБА_1 щодо її незаконності є безпідставними.
У судовому засіданні представники позивача та представник ВРП підтримали відповідно апеляційну скаргу та відзив на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених процесуальних документах доводам.
У ході судового розгляду встановлено такі обставини справи.
Київська міська рада народних депутатів рішенням від 25 жовтня 1994 року № 32 призначила ОСОБА_1 на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва строком на 5 років. Верховна Рада України Постановою від 23 вересня 1999 року № 1101-XIV обрала ОСОБА_1 на посаду судді цього ж суду безстроково, а Постановою від 2 грудня 2010 року № 2757-VІ - на посаду судді Апеляційного суду м. Києва.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви експерта Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" Берка С. Т. від 13 жовтня 2014 року, заступника Генерального прокурора України Шокіна В. М. від 10 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 ; заяви адвокатів Закревської Є. О. від 9 грудня 2014 року та ОСОБА_7 від 11 жовтня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 ; заява ОСОБА_8 від 09 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_1 .
Вказані заяви вмотивовані тим, що зазначеними вище суддями були залишені без змін ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних у зв`язку з їх участю в масових акціях протесту. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаних справах, заявники просили провести перевірку на предмет порушення присяги цими суддями.
За результатами перевірки ТСК було прийнято висновок від 10 червня 2015 року № 57/02-15, яким установлено в діях суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 наявність ознак порушення присяги. Висновок разом з матеріалами перевірки направлено до ВРЮ для подальшого розгляду і прийняття рішення.
ВРЮ ухвалою від 15 жовтня 2015 року на підставі вищевказаного висновку ТСК відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
За результатами розгляду цієї дисциплінарної справи 31 березня 2016 року ВРЮ ухвалила рішення № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України, зокрема, про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду м. Києва за порушення присяги.
Це рішення ВРЮ ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку (справа № 800/25/17 (800/274/16)). За результатами розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду 14 березня 2019 року відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення ВРЮ № 709/0/15-16.
8 червня 2016 року ВРЮ до Верховної Ради України направила подання № 53/0/12-16 про звільнення суддів, зокрема ОСОБА_1, з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги.
Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1627-VIІІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року (справа № 800/529/16)цю Постанову парламенту визнано протиправною та скасовано через порушення народними депутатами України встановленої процедури особистого голосування.
Верховна Рада України листом від 27 грудня 2019 року № 04-26/12-1170 надіслала ВРП подання ВРЮ від 6 червня 2016 року № 53/0/12-16 про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.
Разом із цим рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 серпня 2020 року у справі № 826/1967/17 за позовом ОСОБА_1 скасовано наказ голови Апеляційного суду міста Києва від 30 грудня 2016 року № 579-ОС про звільнення позивача з посади судді цього суду. Визнано протиправною бездіяльність Апеляційного суду міста Києва в особі голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Д. Л. щодо незарахування ОСОБА_1 до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді та зобов`язано суд зарахувати ОСОБА_1 до його штату на посаду судді.
13 липня 2021 року позивач подав до ВРП заяву про звільнення його у відставку з посади судді.
18 січня 2022 року на виконання згаданого вище рішення Окружного адміністративного суду м. Києва наказом Апеляційного суду міста Києва № 02-ОС ОСОБА_1 зарахований до штату Апеляційного суду м. Києва на посаду судді, а 19 січня 2022 року - відрахований зі штату суду у зв`язку з досягнення 65-річного віку (наказ № 03-ОС).
15 лютого 2022 року ВРП постановила ухвалу № 122/0/15-22 про зупинення розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.
17 лютого 2022 року ВРП на підставі подання ВРЮ від 6 червня 2016 року № 53/0/12-16 прийняла Рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
У зв`язку з прийняттям Рішення 22 лютого 2022 року ВРП прийняла Ухвалу про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку.
Надаючи оцінку доводам учасників справи щодо правомірності й навпаки названих Рішення й Ухвали ВРП, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, яка діяла до 30 вересня 2016 року) було передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у зазначеній редакції) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення ним присяги.
Частиною першою статті 128 Конституції України (у зазначеній редакції) було передбачено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.
Порядок звільнення судді з посади на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI).
Згідно зі статтею 111 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.
Після набрання 30 вересня 2016 року чинності законами України № 1402-VIII та від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII) встановлено новий порядок та підстави звільнення суддів з посад.
За змістом пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній після 30 вересня 2016 року) ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до повноважень ВРП.
Відповідно до частини другої статті 112 Закону № 1402-VIII рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
Так, статтею 3 названого Закону до повноважень ВРП віднесено, зокрема, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.
Пунктом 14 розділу ІІІ цього ж Закону визначено, що матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом № 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.
Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Згідно із частинами першою та шостою статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Отже, за процедурою, чинною станом на час установлення ВРЮ обставин порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді, органом, уповноваженим вирішити питання про звільнення його з посади із цієї підстави, була Верховна Рада України, оскільки саме цей орган обрав його на посаду судді безстроково.
Рішення із цього приводу парламент приймав лише на підставі відповідного подання ВРЮ, за результатами розгляду якого міг або підтримати його, прийнявши постанову про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення ним присяги, або ні, якщо, наприклад, кількість народних обранців, які голосували за звільнення судді з посади, була б недостатньою для прийняття такого рішення. При цьому Верховна Рада України не мала повноважень переоцінювати зроблені в рішенні ВРЮ висновки про порушення суддею присяги, встановлювати факти порушень чи обирати вид відповідальності (стягнення), оскільки це було віднесено до виключних повноважень ВРЮ.
За таких обставин процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набуває ознак завершеності, а відповідне подання ВРЮ стає реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.
Так, у цій справі встановлено, що ВРЮ рішенням від 31 березня 2016 року прийняла рішення № 709/0/15-16, законність якого перевірив і підтвердив суд (справа № 800/25/17 (800/274/16)), внесла до Верховної Ради України подання про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.
Верховна Рада України підтримала зазначене подання, прийнявши Постанову від 29 вересня 2016 року № 1627-VIІІ, якою звільнила суддю з посади.
Однак парламент порушив процедуру прийняття цієї Постанови. Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, і з цих підстав цей суд визнав її незаконною і скасував (рішення від 11 листопада 2019 року).
Скасування акта суб`єкта владних повноважень як спосіб захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
Отже, можна зробити висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення / дій, прийнятого / вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді, чи ні (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце у будь-якому із цих двох випадків), процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади не може вважатися завершеною, а подання ВРЮ, на підставі якого суддя є притягнутим до дисциплінарної відповідальності з обранням йому виду стягнення, - розглянутим.