П О С Т А Н О В А
І м е н е м У к р а ї н и
05 квітня 2023 року
м. Київ
Справа № 911/1278/20
Провадження № 12-33гс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідачки Катеринчук Л. Й.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Мудрик А. І.,
представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт мобіл переробка плюс" - адвокатів Папазової Г. А. (ордер серії АІ № 1374860 від 04 квітня 2023 року), Клечановського І. С. (ордер серії АІ № 1374835 від 05 квітня 2023 року),
Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" -Бабенко А. І. (самопредставництво, наказ № 326-н/пт від 17 грудня 2020 року),
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року (у складі колегії: головуюча суддя Пашкіна С. А., судді Буравльов С. І., Шапран В. В.) та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року (суддя Мальована Л. Я.) у справі № 911/1278/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт мобіл переробка плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, про визнання права власності та зняття арешту та
В С Т А Н О В И Л А
1. Вступ
1.1. У справі, що переглядається, Велика Палата Верховного Суду мала відповісти на питання щодо визначення моменту переходу права власності на рухоме майно (транспортні засоби) від продавця до покупця. Вирішила, що право власності на рухоме майно переходить відповідно до умов укладеного договору. Якщо такий договір визначив здійснення державної реєстрації однією з умов для переходу права власності, то її недодержання не підтверджує перехід права власності до набувача рухомого майна.
2. Короткий зміст позовних вимог і розгляд справи в судах
2.1. У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт мобіл переробка плюс" (далі - ТОВ "Граніт мобіл переробка плюс", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" (далі - ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр", відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - АБ "Укргазбанк", відповідач 2) про визнання права власності ТОВ "Граніт мобіл переробка плюс" на екскаватор гусеничний Caterpillar 320 D марки № НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_3, та на екскаватор гусеничний Caterpillar 365 C марки № НОМЕР_4, двигун НОМЕР_5, державний номер НОМЕР_6 (далі - спірні екскаватори) і зняття арешту з них, накладеного приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П. В. (далі - приватний виконавець).
2.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 вересня 2019 року постановою приватного виконавця у межах зведеного виконавчого провадження № 60153847 про стягнення боргу з відповідача 1 на користь відповідача 2 накладено арешт, зокрема, на спірні екскаватори; 30 вересня 2019 року зазначене майно описане та арештоване, а 31 січня 2020 року відбулися електронні торги, які наразі зупинені. Позивач доводив, що він набув у власність спірні екскаватори на підставі договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16 (далі - договір від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16), а відповідач 1 користується ними на умовах оренди. Позивач зауважив, що накладення у зведеному виконавчому провадженні, яке здійснюється щодо відповідача 1, арешту на спірні екскаватори та проведення торгів з їх реалізації на погашення заборгованості відповідача 1 перед відповідачем 2 порушує права позивача як власника цього майна. Як на підставу позову позивач послався на положення статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
2.3. Ухвалою Господарського суду Київської області від 18 травня 2020 року відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі приватного виконавця як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
2.4. Справа розглядалася судами неодноразово.
2.5. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 квітня 2021 року скасовано прийняті у цій справі судові рішення про задоволення позову, справу № 911/1278/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційний суд зазначив, що під час нового розгляду справи місцевому господарському суду належить, зокрема, дослідити обставини виконання сторонами пункту 3.5 договору від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16, дотримання умов якого у цьому випадку підтверджує перехід права власності на спірні екскаватори до позивача за умовами договору.
2.6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року, позов задоволено, визнано право власності ТОВ "Граніт мобіл переробка плюс" на екскаватор гусеничний Caterpillar 320 D, марки № НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_3 та на екскаватор гусеничний Caterpillar 365 C, марки № CAT0365CCMMCY00270, двигун НОМЕР_5, державний номер НОМЕР_7, знято арешт зі спірних екскаваторів, накладений приватним виконавцем, здійснено розподіл судових витрат у справі.
2.7. Місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що власником майна, переданого за договором від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16, є позивач, який повністю виконав свій обов`язок з оплати спірних екскаваторів та якому майно передано за актом приймання-передачі у 2016 році. Суди виснували з посиланням на статтю 34 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" (далі - Закон № 3353-XII), що відомча реєстрація транспортного засобу є похідною від права власності особи, вона проводиться новим власником, а її непроведення не спростовує законності набуття права власності на рухоме майно, якщо умови договору купівлі-продажу сторонами дотримано і відбувся перехід права власності.
2.8. Суди прийняли до уваги новий доказ - додаткову угоду № 1 від 18 червня 2021 року до спірного договору, якою сторони договору змінили момент переходу права власності на спірні транспортні засоби, виклавши пункт 3.5 цього договору у такій редакції: "Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Екскаватора Покупцю" (пункт 1), "Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками Сторін та діє протягом дії Договору" (пункт 3). З огляду на таке суди виснували, що право власності на спірні транспортні засоби перейшло до покупця у 2016 році після складення акта приймання-передачі згідно з договором купівлі-продажу, а інша умова переходу права власності - їх реєстрація в органах Держгірпромнагляду фактично була нездійсненна, адже функції Держгірпромнагляду розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 1021-р було передано Державній службі з питань праці.
2.9. Суди врахували ті обставини, що після передання позивачу спірних транспортних засобів за актом передачі екскаваторів за договором від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16 спірні екскаватори передано в користування відповідача 1 за договором оренди вантажної техніки від 01 вересня 2016 року № ГМП-066/16. Суди зазначили, що згідно з пунктом 6 Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 січня 2010 року № 8 (далі - Порядок № 8; в редакції чинній на час укладення спірного договору та розгляду справи в судах), проведення відомчої реєстрації транспортного засобу можливе за особою, в якої такий транспорт перебуває на умовах користування. Фактично первинна реєстрація проведена за відповідачем 1, тому, за висновком судів попередніх інстанцій, не було необхідності у перереєстрації спірної техніки.
2.10. Задовольняючи позов, суди виходили з того, що накладення приватним виконавцем арешту на спірні екскаватори та здійснення їх реалізації за зобов`язаннями відповідача 1 перед відповідачем 2 порушує право позивача на вільне володіння майном і свідчить про невизнання його права власності на спірні екскаватори відповідачем 2 та приватним виконавцем. Відтак позивач правильно обрав спосіб захисту його порушених прав, звернувшись до суду з позовом про визнання за ним права власності на спірні транспортні засоби, що перебувають у користуванні відповідача 1, та зняття з них арешту, накладеного приватним виконавцем у зведеному виконавчому провадженні, яке здійснюється щодо відповідача 1, як спеціального способу захисту прав власника згідно зі статтею 59 Закону № 1404-VIII.
2.11. У серпні 2022 року відповідач 2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року скасувати і прийняти у цій справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
2.12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 жовтня 2022 року відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача 2 та вирішив здійснити перегляд судових рішень у відкритому судовому засіданні, надав учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
2.13. Ухвалою від 01 листопада 2022 року касаційний суд справу № 911/1278/20 за касаційною скаргою АБ "Укргазбанк" на зазначені судові рішення передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги відповідача 2
3.1. У серпні 2022 року відповідач 2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року скасувати і прийняти у цій справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
3.2. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень відповідач 2 послався на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зауваживши про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 328, 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16 та від 21 квітня 2021 року у справі № 911/1278/20 (щодо моменту переходу права власності на транспортний засіб).
3.3. Скаржник наголошував на невиконанні вказівок Верховного Суду судами попередніх інстанцій відповідно до постанови касаційного суду 28 квітня 2021 року, якою справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, всупереч приписам статей 2, 7, 11, 86, 236, 237 ГПК України щодо визначення моменту переходу права на спірні екскаватори від продавця до покупця за договором від 01 серпня 2016 року та необхідності надання правової оцінки пункту договору, який визначав умови переходу права власності від продавця до набувача.
3.4. Скаржник зазначав, що він є кредитором ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" за кредитними договорами укладеними у 2005 році, і на час укладення спірного договору купівлі-продажу екскаваторів у 2016 році на виконанні у приватних виконавців перебували виконавчі провадження за мировими угодами, укладеними у 2015 році між ним і ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" на виконання судових рішень у справах № 21/150-10, № 911/3486/15, № 911/252/15, № 8/069-12, № 19/037-12 на загальну суму боргу 2 255 764,75 євро та 5 858 198,52 гривень. Сторони спірного договору є пов`язаними особами, про що відповідач 2 звертав увагу у відзиві на позовну заяву. Так, ОСОБА_1 є одночасно засновником у ТОВ "Плисецький гранітний кар`єр" (3 % статутного капіталу) та у ТОВ "Граніт мобіл переробка плюс" (40 % статутного капіталу) (том 1, а.с. 113). Скаржник стверджував, що позивач, як набувач спірних екскаваторів та співзасновник продавця і покупця, міг дізнатися про наявність великої заборгованості відповідача 1 перед відповідачем 2 та був зацікавлений, як засновник відповідача 1, у виведенні його активів з метою уникнення звернення на них стягнення у виконавчому провадженні. Отже, його поведінка, як така, що є зловживання правом та явно недобросовісною, не може підлягати судовому захисту.
Відповідач 2 доводив, що суди попередніх інстанцій застосували приписи статей 3, 13 ЦК України без урахування правових висновків щодо добросовісності та зловживання правом у договірних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 13 квітня 2021 року у справі № 904/2344/19, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 та від 22 вересня 2021 року у справі № 757/59768/19 у подібних правовідносинах.
3.5. Відповідач 2 звертав увагу, що судами при розгляді справи не надано належної правової оцінки невиконанню позивачем положень Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 8 (далі - Порядок № 8) від 06 січня 2010 року. Відповідно до пункту 1 Порядку № 8 визначає порядок та процедуру відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично - дорожній мережі загального користування. Відповідно до пункту 3 Порядку № 8 реєстрація, перереєстрація, тимчасова реєстрація, взяття на облік та зняття з нього технологічного транспортного засобу здійснюється територіальним органом Держпраці (Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) ліквідував Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд) і передав його повноваження Державній службі України з питань праці (Держпраці) розпорядженням № 1021-р від 30 вересня 2015 року). Пунктом 6 Порядку № 8 юридичні і фізичні особи, іноземні фізичні і юридичні особи, особи без громадянства (що перебувають в Україні на законних підставах), які є власниками транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи зобов`язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом десяти днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання. Як зазначено в пункті 9 Порядку № 8, перед реєстрацією кожного технологічного транспортного засобу проводиться його державний технічний огляд, про що складається акт технічного огляду і видається талон, зразок якого затверджується Держпраці. Як указує відповідач 2 у касаційній скарзі, докази про проведення технічного огляду перед укладенням договору купівлі-продажу від 01 серпня 2016 року ані позивачем, ані відповідачем 2 не надавались, питання проведення техогляду судами не досліджувались.
3.6. Обґрунтовуючи неправильне застосування судами положень статті 46 ГПК України, відповідач 2 зазначив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята без урахування висновків щодо можливості зміни предмета або підстав позову при новому розгляді справи, викладених у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 902/743/18 у подібних правовідносинах. Місцевий господарський суд під час нового розгляду справи прийняв до уваги додаткову угоду від 18 червня 2021 року № 1 до договору від 01 серпня 2016 року № ПК-01/08-16, в якій сторони дійшли згоди щодо зміни пункту 3.5 основного договору, однак не врахував, що ця додаткова угода укладена вже після ухвалення Верховним Судом постанови від 28 квітня 2021 року у справі, яка розглядається, та надана позивачем з додатковими поясненнями від 22 червня 2021 року при новому розгляді справи. Відповідач 2 доводив, що суд першої інстанції, прийнявши як доказ таку додаткову угоду, фактично вийшов за межі позовних вимог у справі (змінив підстави позову), позаяк порушив положення частини четвертої статті 46 ГПК України. Відповідач 2 аргументував це тим, що позивач наділений правом змінити предмет або підставу позову при новому розгляді справи тільки у тому разі, якщо суд установить, що це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку зі зміною фактичних обставин справи, а предмет чи підстава позову при первісному розгляді були недостатніми для належного захисту. Скаржник вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання: "чи допускається зміна предмета або підстав позову шляхом подання письмових пояснень при новому розгляді справи в контексті частини четвертої статті 46 ГПК України?".
3.7. Доводи касаційної скарги обґрунтовані також неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, щодо стягнення судових витрат на користь сторони, яка не виконала покладеного на неї обов`язку з реєстрації транспортних засобів та діяла недобросовісно. Скаржник вважав, що саме неправомірними діями позивача внаслідок непроведення державної реєстрації спірних екскаваторів цей спір доведено до судового розгляду, а тому судові витрати позивача у вказаній справі мають залишитися за ним у будь-якому випадку.
3.8. Скаржник зазначав про порушення судами попередніх інстанцій принципів оцінки доказів за статтею 79 ГПК України - за критерієм "вірогідності доказів", тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. При цьому скаржник посилався на висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
4. Аргументи інших учасників справи
4.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив рішення Господарського суду Київської області та постанову Північного апеляційного господарського суду в справі № 911/1278/20 залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача 2 - без задоволення, зазначивши, що вище вказані рішення є законними та обґрунтованими, а судами повністю з`ясовано та встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
4.2. Позивач вважав помилковими доводи відповідача 2 про невиконання судами першої та апеляційної інстанцій вказівок Верховного Суду щодо дотримання сторонами договору передбачених умов для переходу права власності до набувача майна. Позивач звертав увагу, що після укладення 01 серпня 2016 року між відповідачем 1 та позивачем договору купівлі - продажу технологічних транспортних засобів, сторонами було укладено та підписано видаткову накладну № ПК-000001 та акт передачі технологічних транспортних засобів № ПК-01/08-16. Платіжними дорученнями № 812, № 793, № 813 підтверджується сплата ціни екскаваторів у розмірі, що відповідає умовам договору купівлі-продажу.
4.3. Що стосується пункту 3.5 договору купівлі-продажу від 01 серпня 2016 року. В цьому пункті сторони зазначили, що право власності на екскаватори переходить від продавця до покупця після передачі їх покупцю і перереєстрації в органах Держгірпромнагляду. Позивач зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 1021-р функції Держгірпромнагляду припинені та передані Держпраці. Таким чином, реалізувати положення пункту 3.5 договору не виявилось можливим, а згодом, 30 вересня 2020 року, на майно відповідача 1 було накладено арешт, що також унеможливило перереєстрацію технологічних транспортних засобів у Держпраці. Тому 18 червня 2021 року позивач та відповідач 1 уклали додаткову угоду № 1, в якій дійшли згоди щодо зміни пункту 3.5 договору та виклали його у наступній редакції: "Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Екскаватора Покупцю". Також позивач зазначає, оскільки додаткова угода в судовому порядку не оскаржувалась, її дійсність презюмується.
4.4. Щодо посилання відповідача 2 на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31 жовтня 2019 року № 683/2694/16. Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначав, що викладені обставини, правовідносини та застосовані норми законодавства у справах № 911/1278/20 і № 683/2694/16 не є подібними а тому відсутні правові підстави для її застосування.
4.5. Що стосується питання моменту виникнення права власності на транспортний засіб. Позивач у відзиві на касаційну скаргу аргументував, що згідно з положенням підпункту 6 пункту 2 Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 06 січня 2010 року № 8, реєстрація технологічного транспортного засобу - це здійснення комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою та за необхідності дослідженням ідентифікаційних номерів вузлів і агрегатів та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та присвоєнням номерних знаків. Із цього випливає, що відомча реєстрація не пов`язана із виникненням права власності на технологічний транспортний засіб, який є предметом розгляду в даній справі.
4.6 Щодо посилання відповідача 2 на недотримання засад добросовісності поведінки сторін договору при його укладенні, як такого що мав метою унеможливлення звернення стягнення на спірні транспортні засоби, позивач зазначав, що правові позиції Верховного Суду щодо дотримання засад добросовісності на які звертав увагу скаржник, стосувались визнання недійсним договору та є нерелевантними до обставин даної справи.
4.7. Відповідач 1 та третя особа відзив на касаційну скаргу не подали.
5. Короткий зміст ухвали та мотиви, з яких Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду
5.1. Ухвалою від 01 листопада 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 911/1278/20 за касаційною скаргою АБ "Укргазбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року та рішення Господарського суду Київської області від 15 вересня 2021 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
5.2. Колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 911/1278/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування положень статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України "Про дорожній рух" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18), на яку посилається відповідач 2, щодо виникнення права власності у набувача транспортного засобу за договором з моменту державної реєстрації, перереєстрації у встановленому законом порядку такого транспортного засобу.
6. Фактичні обставини справи, встановлені судами
6.1. 25 вересня 2019 року постановою приватного виконавця у межах зведеного виконавчого провадження № 60153847 про стягнення боргу з відповідача 1 на користь відповідача 2 накладено арешт, зокрема, на спірні екскаватори; 30 вересня 2019 року зазначене майно описане та арештоване, а 31 січня 2020 року відбулися електронні торги, які зупинені у цій справі ухвалою Господарського суду Київської області від 22 травня 2020 року (том 1, а.с. 98) в порядку забезпечення позовних вимог.
6.2. Відповідач 1 та позивач 01 серпня 2016 року уклали договір купівлі-продажу технологічних транспортних засобів № ПК-01/08-16 за ціною 300 000 (триста тисяч) гривень (том 1, а.с. 20 - 23).
6.3. 26, 27, 28 серпня 2016 року відповідно до платіжних доручень № 793, 812, 813 за цим договором позивач заплатив відповідачу 1 за спірне майно 300 000 гривень, а 31 серпня 2016 року між ними складено акт передачі технологічних транспортних засобів за договором купівлі-продажу (том 1, а.с. 25, 28, 29).
6.4. Відповідно до пункту 3.5 цього договору "Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця після передачі Екскаватора і його перереєстрації в органах Держгірпромнагляду".
6.5. 23 червня 2021 року позивачем надано письмові пояснення, до яких долучено додаткову угоду № 1 від 18 червня 2021 року до договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01 серпня 2016 року, згідно з пунктом 1 якої: "Сторони домовилися внести зміни до пункту 3.5 договору та викласти його у наступній редакції: "Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Екскаватора Покупцю". Згідно з пунктом 3 угоди: "Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками Сторін та діє протягом дії Договору".
6.6. Судами встановлено факт не здійснення позивачем як покупцем державної реєстрації екскаваторів після укладення та виконання договору купівлі-продажу 01 серпня 2016 року, вони продовжували перебувати на обліку за відповідачем 1, який у цей час орендував їх за договором оренди від 01 вересня 2016 року.
7. Позиція Великої Палати Верховного Суду
7.1. Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 300 ГПК України).
7.2. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
Заслухавши суддю-доповідачку, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Щодо переходу права власності на рухоме майно за договором
7.3. За частиною другою статті 41 Основного Закону України "право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом". Конституційний Суд України в цьому контексті зазначав: "Посутнє тлумачення … приписівОсновного Закону України дозволяє стверджувати, що юридичні інститути будь-якої країни конституційної демократії не є підґрунтям для набуття права власності або права добросовісного володіння внаслідок злочинної або іншої протиправної діяльності, оскільки подібне унормування суспільних відносин суперечило би конституційному ладу, порушувало би публічний порядок та права власників і добросовісних володільців, які є потерпілими від такої діяльності" (Рішення КС України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
7.4. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законними межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними (Рішення КС України від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021).
7.5. Відповідно до приписів статті 328 ЦК України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти або правовідносини. Традиційно підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника). Розглядаючи спори про захист права власності, набутого у похідний спосіб, судам необхідно враховувати імовірність наявності прав на відповідне майно в інших осіб.
7.6. Відповідно до Цивільного Кодексу України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331 ЦК України), переробка речі (стаття 332 ЦК України), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333 ЦК України), набувальна давність (стаття 344 ЦК України) та інші.
7.7. Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України) та внаслідок правонаступництва (стаття 107 ЦК України). У похідних способах набуття права власності на майно судам необхідно враховувати вірогідність наявності на це майно прав інших осіб - невласників, наприклад, іпотекодержателя, заставодержателя, орендаря, іншого суб`єкта обмеженого речового права. Ці права зазвичай не повинні втрачатися при зміні власника речі, яка переходить до нового власника, маючи обтяження. Фактично діє правило римського права: "nemopotest pluraiura inrem" ? "ніхто не може передати іншому більше прав на річ, ніж має сам".
7.8. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 319 ЦК України).
7.9. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).