ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 752/22717/19
провадження № 51-2863км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
потерпілого ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100010007675 від 11 вересня 2019 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Рашівка Гадяцького району Полтавської області та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 09 листопада 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800 грн без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів.
Як визнав установленим суд, 10 вересня 2019 року приблизно о 15:40 ОСОБА_7, керуючи технічно справним автомобілем "Chevrolet Aveo" реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись на вулиці Саксаганського в напрямку від вулиці Великої Васильківської в м. Києві в п`ятій смузі руху по сухому, чистому дорожньому покриттю, виконуючи маневр лівого повороту на регульованому перехресті вулиць Саксаганського - Антоновича, в порушення п. п. 2.3 "б", 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність, відповідно не зреагував на зміну дорожньої обстановки, не переконався, що виконання маневру буде безпечним, не дав дорогу пішоходу, виїхав на регульований пішохідний перехід, де передньою частиною свого транспортного засобу здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8, який на зелений сигнал світлофора переходив проїзну частину вулиці Антоновича. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Київський апеляційний суд вироком від 21 липня 2022 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та постановив новий вирок, яким призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
У решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений просить вирок апеляційного суду змінити у зв`язку з невідповідністю призначеного додаткового покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, виключити з рішення апеляційного суду призначення додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Вважає, що рішення є необґрунтованим, оскільки суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки конкретним обставинам справи і даним про його особу та безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині призначеного додаткового покарання. Стверджує, що районний суд зробив правильний висновок не застосовувати до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Просить врахувати, що він працює водієм і ця робота є єдиним джерелом заробітку для нього та його родини. Зазначає, що на користь потерпілого ОСОБА_8 перерахував гроші на відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн, однак потерпілий відмовився їх отримувати.
Засудженим до касаційного суду також подано клопотання про його звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження, яке він мотивує тим, що на час касаційного розгляду з моменту вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, минув передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК трирічний строк.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та клопотання і просили їх задовольнити.
Прокурор і потерпілий заперечували проти задоволення касаційної скарги та клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК і просили вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки місцевого суду щодо обґрунтованості засудження ОСОБА_7 і кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286 КК, а також вид та розмір призначеного йому основного покарання у касаційній скарзі засудженого не оспорюються.
Доводи засудженого, наведені ним у касаційній скарзі, щодо невідповідності призначеного судом апеляційної інстанції додаткового покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК,які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Згідно з положеннями ст. 414 КПКневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.