Постанова
Іменем України
03 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 753/15180/18
провадження № 61-6433св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
треті особи (за первісним та зустрічним позовами): службау справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, службау справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в складі колегії суддів Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О.Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у шлюбі, який за рішенням суду розірвано. Сторони є батьками малолітньої дитини (дочки) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями та наркотичними речовинами, негативно впливає на психічний та психологічний стан дитини. З червня 2017 року відповідач ніяким чином не піклується про дочку, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти - створились умови, які шкодять інтересам дитини.
За таких обставин ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення участі батька у вихованні дитини.
Зустрічний позовмотивований тим, що наразі він не може спілкуватись із дочкою, оскільки позивач чинить перешкоди. Жодного разу з травня 2017 року ОСОБА_1 не надала можливості побачитися з дитиною, а він, як батько позбавлений можливості приймати участь у вихованні дочки, хоча має гарні умови для виховання та життя дитини. На підставі наведеного просив задовольнити його позов, встановивши наступний порядок побачень: кожний вільний тиждень (другий та четвертий тиждень) місяця в загальних місцях дозвілля, та за місцем проживання батька.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2021 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визначено наступний спосіб участі ОСОБА_2 (батька) у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановивши зустрічі:
- перші дев`ять місяців з дня набрання даним рішенням законної сили: перший та третій вівторок кожного місяця з 16-00 год до 18-00 год у присутності фахівця із соціальної роботи Солом`янського районного центру соціальних служб, за згодою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- місцем зустрічі визначити приміщення Солом`янського районного центру соціальних служб: м. Київ, вул. М. Кривоноса, 21.
У подальшому, кожна перша та третя субота місяця з 10-00 год до 15-00 год без присутності матері, за згодою малолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, враховуючи її стан здоров`я та за узгодженням з матір`ю ОСОБА_1 місця перебування дитини. Розподілено судові витрати.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд виходив із недоведеності того, що відповідач ОСОБА_2 свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дочки з малолітньої ОСОБА_1 . Вина відповідача у вчиненні протиправних дій щодо розбещення неповнолітньої недоведена.
Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_2 та визначаючи відповідний спосіб участі його як батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою, суд першої інстанції виходив з того, що дитина у віці 8 років вже усвідомлює та розуміє значення своїх дій, може висловлювати думку та побажання, її думка має враховуватись. Крім того, у висновку органу опіки та піклування зазначено, що дитина повідомила про небажання бачитись з батьком. Тому суд прийшов до висновку, що побачення батька з дитиною (дочкою) мають відбуватись за згодою останньої.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 було оскаржено ним в апеляційному порядку. Рішення суду в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 в апеляційному порядку не переглядалося.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва ьвід 12 липня 2021 року змінено, виключено з нього посилання про те, що зустрічі мають відбуватися за згодою дитини - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У решті рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що надавши правильну оцінку доказам у справі, суд першої інстанції не врахував, що дитина постійно проживає разом із матір`ю, має тісний психоемоційний зв`язок саме з нею, між сторонами виникли конфліктні неприязні стосунки, відсутня домовленість щодо порядку зустрічі та виховання дитини, унаслідок чого обумовлення побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною. У даній справі не встановлено, що психоемоційний стан дитини свідчить про те, що спілкування з батьком поза її бажанням не відповідає найкращим інтересам дитини, а отже висновки суду першої інстанції про можливість та доцільність встановлення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та у її вихованні лише за бажанням дитини є необґрунтованими. Застереження в рішенні суду, щодо проведення зустрічей з батьком лише за бажанням дитини не відповідає найкращим її інтересам, оскільки надає можливість матері дитини зловживати своїм обов`язком сприяти відновленню стосунків між батьком та дочкою, що в подальшому житті дівчинки не сприятиме нормальному уявленню про сім`ю та роль батька. Разом із цим, встановлений судом першої інстанції спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні своєї дочки та спілкуванні з нею проходитиме в присутності фахівця із соціальної роботи Солом`янського районного центру соціальних служб (психолога), що на даний час відповідатиме інтересам дитини та буде комфортним для встановлення між батьком та дитиною стосунків.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
11 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року.
У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року і залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року представник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 24 травня 2022 року у справі № 334/11217/13-ц. Крім того, зазначає, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, а саме, не дослідив зібрані у справі докази.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 липня 2012 року,
Сторони є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Слідчим відділом Дарницького УП ГУНП у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100090007324 від 29 червня 2017 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 156 Кримінального кодексу України (за заявою матері ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про неправомірні дії ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_1 ).
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року в справі № 753/9827/17 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року в справі № 753/8679/17 стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дочки - ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 травня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття; допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Згідно із висновком органу опіки та піклування Солом`янської РДА у м. Києві від 08 січня 2019 року за результатами розгляду питання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено, що позбавлення батьківських прав є недоцільним.
За висновком органу опіки та піклування Солом`янської РДА у м. Києві від 07 лютого 2020 року про визначення способів участі батька у спілкуванні та вихованні малолітньої ОСОБА_1, орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначити способи участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини до завершення розслідування у кримінальному провадженні № 12017100090007324 та стабілізації психоемоційного стану дитини.
Між сторонами у справі наявні конфліктні та неприязні стосунки, пов`язані з порядком утримання, виховання спільної дитини, що ними визнається.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, постанова апеляційного суду, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно із частинами першою, другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18). Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (стаття 27).
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.