Постанова
Іменем України
13 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 932/929/22
провадження № 61-1731св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2,
третя особа - Управління-служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 16 вересня 2022 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в складі колегії суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, третя особа - Управління-служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, про виселення.
Позовна заява мотивована тим, що Закрите акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником прав та обов`язків якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 уклали договір кредиту від 21 грудня 2006 року, згідно з умовами якого ОСОБА_1 відкрита невідновлювальна кредитна лінія у розмірі 40 970 дол. США на строк до 21 грудня 2026 року включно з виплатою 0,84% в місяць.
В забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 надала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Договором іпотеки передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання письмової згоди від іпотекодержателя.
Такий обов`язок відповідачем було порушено та зареєстровано у квартирі ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, позивач просив суд виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 16 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено, що реєстрація малолітньої дитини у зазначеній квартирі порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації прав іпотекодержателя. Крім того, доказів невиконання вищевказаних договорів відповідачем, розірвання чи припинення їх дії до моменту звернення до суду з цим позовом, а так само звернення стягнення на предмет іпотеки вказаного іпотечного майна, позивачем суду не надано.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 16 вересня 2022 року залишено без змін.
Встановивши, що позивачем не доведено, що реєстрація у спірній квартирі членів сім`ї іпотекодавця порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації прав іпотекодержателя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що банком обрано неправильний спосіб захисту цивільних прав та інтересів, оскільки гарантії захисту порушених прав іпотекодержателя врегульовано статтями 37, 40 Закону України "Про іпотеку".
При цьому, доводи АТ КБ "ПриватБанк" про те, що в пункті 18.12 договору іпотеки від 12 лютого 2008 року визначений обов`язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла, яке насамперед охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Посилання банку на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2014 року, яким звернуто стягнення на спірну квартиру, є безпідставними, оскільки банком в позовній заяві не зазначено інших підстав для виселення ніж порушення умов договору іпотеки про погодження реєстрації осіб в квартирі, яка є предметом іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16; суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2014 року у справі № 200/18000/14-ц, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Касаційна скарга також мотивована тим, що відповідачем порушено обов`язок, передбачений пунктом 18.12 договору іпотеки щодо реєстрації місця проживання особи в предметі іпотеки без згоди іпотекодержателя, а тому поведінка відповідача є недобросовісною.
Оскільки предмет іпотеки придбано за рахунок кредитних коштів, а на предмет іпотеки звернуто стягнення відповідно до заочного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2014 року, відповідач може бути виселений з житла без надання їй іншого житлового приміщення.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк" у лютому 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що Закрите акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником прав та обов`язків якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 уклали договір кредиту від 21 грудня 2006 року, згідно з умовами якого ОСОБА_1 відкрита невідновлювальна кредитна лінія у розмірі 40 970 дол. США на строк до 21 грудня 2026 року включно з виплатою 0,84% в місяць.
ОСОБА_1 зобов`язалася повернути позику у погоджені строки, сплатити відсотки та інші передбачені договором платежі.
Також позивач та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки від 12 лютого 2008 року згідно з яким ОСОБА_1, у якості забезпечення своїх кредитних зобов`язань, передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
Пунктом 18.12 договору іпотеки визначено, що іпотекодавець зобов`язується не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя.
Відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 08 вересня 2021 року, у квартирі АДРЕСА_1 з 09 лютого 2016 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено, що реєстрація малолітньої дитини у зазначеній квартирі, порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя. Крім того, доказів невиконання вищевказаних договорів відповідачем, розірвання чи припинення їх дії до моменту звернення до суду з цим позовом, а так само звернення стягнення на предмет іпотеки вказаного іпотечного майна, позивачем суду не надано. Також позивачем обрано неправильний спосіб захисту цивільних прав та інтересів, оскільки при вирішенні питання щодо позбавлення особи права користування жилим приміщенням, на підставах, передбачених Законом України "Про іпотеку", необхідно керуватися вимогами статті 40 Закону України "Про іпотеку".
Апеляційний суд зазначив, що посилання банку на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2014 року, яким звернуто стягнення на спірну квартиру, є безпідставними, оскільки підставами позову було, зокрема, порушення відповідачем вимог пункту 18.2 договору іпотеки.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що в порушення пункту 18.12 договору іпотеки з 09 лютого 2016 рокуу квартирі, яка є предметом іпотеки, зареєстровано місце проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди іпотекодержателя.
Посилаючись, зокрема, на частину першу статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", позивач просив суд виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені статтею 611 ЦК України.
Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України "Про іпотеку" не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 ЖК Української РСР (Житловий кодекс України, згідно з Законом України № 2215-IX від 21 квітня 2022 року, далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства".
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" передбачено, що батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.