ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 640/2228/20
адміністративне провадження № К/990/684/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року (суддя Добрянська Я. І.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року (суддя-доповідач Бужак Н. П., судді: Мєзєнцев Є. І., Файдюк В. В.)
у справі № 640/2228/20
за позовом ОСОБА_1 до Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві про стягнення коштів, -
У С Т А Н О В И В:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (далі - відповідач), у якому просив:
- стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме за періоди з 14 грудня 2016 року по 01 лютого 2017 року, у розмірі 1413,37 грн, з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року у розмірі 1 156,53 грн, з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року у розмірі 363,47 грн, а всього у загальному розмірі 2933,37 грн;
- стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період часу з 15 серпня 2019 року по 20 серпня 2019 року;
- стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь позивача середній заробіток за весь час затримки у розрахунку при звільненні, за період з моменту звільнення з органів внутрішніх справ, а саме з 05 квітня 2018 року (Наказ ГУМВС України в м. Києві №16о/с) по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року, що становить 629 календарних днів;
- стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на користь позивача середній заробіток за весь час затримки у розрахунку при звільненні, за період з моменту звільнення з органів внутрішніх справ, а саме з 04 березня 2019 року (Наказ ГУМВС України в м. Києві № 5о/с) по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року, що становить 296 календарних днів;
- стягнути на користь позивача судовi витрати у розмірі 5 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за весь час затримки у розрахунку при звільненні у відповідні періоди, з огляду на що вважає, що наявні підстави для стягнення таких сум з відповідача.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2021 року, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року, позовні вимоги в частині стягнення з Подільського районного управління Головного управління МВС України у м. Києві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 квітня 2018 року по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року, що становить 629 календарних днів залишено без розгляду.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Подільського районного управління Головного управління Мiнiстерства внутрiшнiх справ України у мiстi Києва (04071, м. Київ, вул. Хорива, 20/3, код ЄДРПОУ 08672928) на користь позивача, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме за періоди 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року та з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з аналізу судових рішень у справах № 826/3249/17 та № 640/6271/19 вбачається, що період з 28 жовтня 2016 року по 15 січня 2017 року та з 15 січня 2018 року по 01 лютого 2018 року є періодом вимушеного прогулу, за який на підставі рішень судів, що набрали законної сили, на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не грошове забезпечення. При цьому, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18, наголосив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України "Про оплату праці", так і Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а тому не підлягає компенсації.
З огляду на вказане, в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме за період з 14 грудня 2016 року по 01 лютого 2017 року, у розмiрi 1413,37 гривень, суд першої інстанції відмовив.
Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користъ позивача компенсацiї втрати частини доходiв у зв`язку з порушенням строкiв їx виплати, а саме за перiоди з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року та з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року, суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. При цьому судом зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
При цьому, суд першої інстанції не знайшов підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період часу з 15 серпня 2019 року по 20 серпня 2019 року та середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звiльненнi, за період з моменту звільнення з органів внутрiшнiх справ, а саме з 04 березня 2019 року по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року, оскільки постановою Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 640/6271/19 рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 04 березня 2019 року № 5 о/с в частині звільнення позивача з посади та поновлення на посаді скасовано, тому наказ про звільнення визнаний законним, а позивач вважається таким, що на законних підставах був звільнений з 04 березня 2019 року.
В частині вимог позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., судом зазначено, що на підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником надано копії таких документів: договору про надання правової (правничої) допомоги, додаткової угоди № 1, акта приймання-передачі наданих послуг та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Проте, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу не надано доказів сплати позивачем гонорару адвоката. Більше того, суперечливою є сума, визначена до стягнення, оскільки як вбачається з додаткової угоди № 1 від 02 грудня 2019 року попередня вартість професійної правничої допомоги складає 5 000,00 грн., а відповідно до акта приймання-передачі вартість послуг адвоката складає вже 4 000,00 грн. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, зазначив, що у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2021 року скасовано в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та в частині стягнення компенсації втрати частини доходів та ухвалено в цій частині нове судове рішення наступного змісту:
"Зобов`язати Подільське районне управління Головного управління МВС України у м. Києві здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації за період з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року та з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року у розмірі, який визначається відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
Стягнути з Подільського районного управління Міністерства внутрішніх справ у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн."
В решті рішення суду залишено без змін.
Так, колегія суддів суду апеляційної інстанції погодилася з доводами суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме за період з 14 грудня 2016 року по 01 лютого 2017 року, у розмiрi 1413,37 гривень.
Що стосується стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за періоди з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року у розмiрi 1156,53 гривень та з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року у розмiрi 363,47 гривень, колегія суддів зазначила, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, колегія суддів вважала, що саме відповідач має здійснювати нарахування та виплату компенсації відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
Також колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що за вищезазначений період відповідачем була сплачена сума, стягнута за рішенням суду, про що відповідач зазначив у поданій ним апеляційній скарзі, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що належним способом захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у даному випадку буде не стягнення компенсації без визначення її суми, а шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації за період з 01 лютого 2018 року по 05 квітня 2018 року та з 20 грудня 2018 року по 04 березня 2019 року у розмірі, який визначається відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством. Тому в цій частині рішення суду суд апеляційної інстанції скасував та ухвалив нове судове рішення.
При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для виплати позивачу середнього заробiтку за час вимушеного прогулу в перiод часу з 15 серпня 2019 року по 20 серпня 2019 року та середнього заробiтку за весь час затримки у розрахунку при звiльненнi, за перiод з моменту звiльнення з органiв внутрiшнiх справ, а саме з 04 березня 2019 року по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019 року.
Разом з тим, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала помилковими доводи суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні прохання позивача про стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, оскільки на підтвердження оплати правничої допомоги, яка надавалась адвокатом, позивач надавав квитанцію № 25405524 від 17 лютого 2020 року про сплату 4000 грн, отримувач ОСОБА_2, та квитанцію №25767245 на суму 1000 грн, отримувач ОСОБА_2 .
Щодо суми, яка підлягала стягненню на користь позивача, колегією суддів зазначено, що з огляду на часткове задоволення позовних вимог, а також те, що розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження, виходячи з затраченого представником позивача часу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача 2000 грн., сплачених за надання правничої допомоги. Окрім того, з огляду на подані представником позивача акт приймання-передачі послуг до Договору про надання правової (правничої ) допомоги від 02 грудня 2019 року та додаткової угоди № 4 від 07 жовтня 2021 року про визначення вартості послуг Адвоката за цим актом - 3500 грн, детальний опис наданих послуг та квитанції № 35001071 про сплату на ім`я Адвоката 3500 грн, а також з урахуванням викладених у рішенні доводів суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважала за необхідне стягнути на користь позивача 3500,00 грн. В іншій частині вимог про стягнення витрат суд апеляційної інстанції відмовив.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині відмови у задоволені позову щодо стягнення середнього заробітку у розрахунку при звільненні та стягнення судових витрат позовних вимог, та прийняти у цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги, а саме:
Стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (04071. м. Київ, вул. Хорива. 20 3. код ЄДРПОУ 08672928) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки у розрахунку при звільненні, за період з моменту звільнення з органів внутрішніх справ, а саме з 04 березня 2019 року (Наказ ГУМВС України в м. Києві №5о/с) по день фактичного розрахунку 24 грудня 2019року, що становить 296 календарних днів, у розмірі 69 130,80 гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 13 500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві.
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Позивачем зазначено, що судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування статей 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач уважає, що судовими рішеннями у справі № 640/6271/19, які набрали законної сили, встановлено нездійснення розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні (невиплати грошового забезпечення), відновлення порушеного права позивача внаслідок судового розгляду, тобто виникнення права на стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а часткове скасування рішення судів попередніх інстанцій Верховним Судом (в частині законності звільнення та поновлення на посаді), на яке посилається суд, не відносилося до предмету розгляду вказаної позовної вимоги.
Фактично судом жодним чином не мотивовано прийняте рішення у вказаній частині, а рішення суду, на яке посилається суд першої інстанції, не мало причинно-наслідкового або преюдиційного значення при прийнятті оскаржуваного рішення.
При цьому, скаржником зазначено, що суди у своїх рішеннях фактично прирівняли, ототожнили між собою різні види компенсаційних виплат, а саме середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні, та пов`язали настання можливості стягнення у разі законності або незаконності звільнення.
Скаржник погоджується із висновками суду першої інстанції про взаємозв`язок між законністю звільнення з роботи та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки у разі визнання судом законності звільнення відсутній по суті вимушений прогул, у зв`язку із чим позивачем в апеляційній інстанції не оскаржувалося рішення у вказаній частині.
Натомість, підтвердження судом невиплати позивачеві заробітної плати при звільненні та подальше зобов`язання органу здійснити її виплату, напряму вказує на порушення трудового законодавства роботодавцем, наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку, та в жодному разі не може ставитися у взаємозалежність від надання оцінки судом, щодо законності/незаконності звільнення особи.
Відповідно до законодавства з 06 листопада 2015 року відповідач перебуває в стані припинення діяльності, а тому скаржник уважає за необхідне при обчисленні суми середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку використати розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1, що встановлений у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2016 у справі №826/640/16, рішеннях Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2018 у справі № 826/3249/17, від 31 жовтня 2018 у справі № 826/7123/18, від 15 серпня 2019 у справі № 640/6271/19, а саме: середньоденна заробітна плата позивача складає 233,55 грн.
Позивач, не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вважав, що позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню у повному обсязі, в тому числі із врахуванням витрат, понесених позивачем, при підготовці касаційної скарги, а саме у розмірі 13 500 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідачем відзиву на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження з 12 квітня 2023 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року № 1009 о/с "Щодо особового складу" згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06 листопада 2015 року майора міліції, ОСОБА_1, начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського районного управління, установивши щомісячну премію за жовтень та листопад 2015 року в розмірі 60 відсотків.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року у справі № 826/640/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 № 1009 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Стягнуто з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 55 584,90 грн.
Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 14 грудня 2016 року № 44о/с ОСОБА_1 поновлено із 06 листопада 2015 року на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Наказом ГУ МВС України в м. Києві № 5 о/с від 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ згідно пп. "г" (через скорочення штатів) п. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у справі № 826/3249/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в м. Києві №5 о/с від 01 лютого 2017 року.
Поновлено ОСОБА_1 на попередній посаді в органах внутрішніх справ.
Стягнуто з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 71 232,75 грн.
Зобов`язано Головне управління Національної поліції у місті Києві розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію".
В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 01 лютого 2018 року № 5о/с ОСОБА_1 поновлено із 06 листопада 2015 року на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві.