ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А. і Ткачука О. С.
Справа № 748/1335/20
Провадження № 14-23цс23
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Зміст позовної заяви
1. 18 червня 2020 року заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 (далі - набувач) про визнання недійсним наказу та скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Прокурор просив:
1.1. Визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру від 13 вересня 2016 року № 25-14403/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" щодо передачі у власність набувачеві земельної ділянки площею 0,12 га із кадастровим номером 7425585700:04:000:8464 для індивідуального садівництва із державної власності Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (далі - спірна земельна ділянка).
1.2. Скасувати державну реєстрацію права власності набувача на спірну земельну ділянку, яку 14 вересня 2016 року здійснив державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Пінчук Іван Юрійович, а також запис про це право № 16455496 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
2. Обґрунтував позовні вимоги так:
2.1. 17 листопада 1980 року виконавчий комітет Чернігівської обласної ради ухвалив рішення № 551 про взяття на облік пам`ятки археології місцевого значення - поселення "Улянівка-1" (в урочищі Микитин Рів) і ґрунтового могильника XV - XI, VII - III ст. до н.е., IV - V ст. до н.е. (№ 1868 Чр), розташованих за 0,2 - 1,3 км на північний захід від с. Вознесенське Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (далі - пам`ятка археології).
2.2. 3 березня 2017 року Міністерство культури України видало наказ № 154, яким, зокрема, занесло пам`ятку археології до реєстру пам`яток археології місцевого значення.
2.3. Згідно з актом обстеження спірної земельної ділянки вона повністю розташована в межах пам`ятки археології.
2.4. Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації порушив припис статті 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), бо не погодив відчуження спірної земельної ділянки.
(2) Зміст рішення суду першої інстанції
3. 25 листопада 2020 року Чернігівський районний суд Чернігівської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував так:
3.1. На час прийняття 13 вересня 2016 року наказу ГУ Держгеокадастру про передання земельної ділянки набувачеві не існувало жодних обмежень і не було підстав вважати, що вона належить до земель історико-культурного призначення.
3.2. Прокурор не довів, що спірна земельна ділянка накладається на межі пам`ятки археології. Клопотань про призначення відповідних експертиз у справі прокурор не заявив.
3.3. Акт від 26 грудня 2019 року, згідно з яким детальне вивчення публічної кадастрової карти України та її зіставлення з генеральним планом пам`ятки археології показало, що 9 земельних ділянок, зокрема спірна земельна ділянка, повністю знаходяться у межах цієї пам`ятки, не є належний доказом для підтвердження вимог.
3.4. Прокурор не надав доказів, що Чернігівська обласна державна адміністрація прийняла рішення про зміну категорії земель у Чернігівському районі із земель сільськогосподарського призначення на землі історико-культурного призначення та не вказав про існування будь-якої землевпорядної документації на земельну ділянку з пам`яткою археології.
(3) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
4. 25 жовтня 2022 року Чернігівський апеляційний суд прийняв постанову про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції. У решті останнє залишив без змін. Аргументував постанову так:
4.1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.
4.2. Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (пункти 148-150)).
4.3. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону (абзац другий частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
4.4. Позивач обрав неефективні способи захисту порушених та оспорюваних прав.
(4) Зміст касаційної скарги прокурора
5. 17 листопада 2022 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав касаційну скаргу. Просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Мотивував так:
5.1. Суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно оцінити рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування у мотивувальній частині рішення.
5.2. Апеляційний суд не вказав, чому обрані прокурором способи захисту є неефективними й унеможливлюють реальне поновлення порушених прав. Обрані способи захисту є належними та ефективними.
5.3. Відсутність проєкту землеустрою пам`ятки археології за наявності висновків про проведення археологічних розвідок у 1994-1999 роках, згідно з якими встановлено наявність культурного шару на цій земельній ділянці, не може означати, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами земель історико-культурного призначення.
5.4. Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16, зважаючи на імперативність припису частини першої статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон № 1805-III), земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.
(5) Зміст ухвали про передання справи до Великої Палати Верховного Суду
6. 23 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо способу захисту, який є ефективним для повернення державі земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Аргументував так:
6.1. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв (частина шоста статті 17 Закону № 1805-III).
6.2. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
6.3. Вимогу про повернення земельної ділянки історико-культурного значення на користь держави слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов. Аналогічний висновок, який стосується незаконного передання у приватну власність земель історико-культурного значення, на яких розміщено пам`ятку археології, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 557/303/21.