Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
місто Київ
справа № 758/12462/20-ц
провадження № 61-8295св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року, постановлені суддею Бусик О. Л., та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2022 року, ухвалену колегієюсуддів у складі Березовенка Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за орендою платою в розмірі 239 425, 50 грн, 3 % річних в розмірі 4 239, 01 грн та інфляційні втрати в розмірі 2 389, 13 грн.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 14 жовтня 2018 року вона та ОСОБА_2 уклали договір оренди квартири АДРЕСА_1, зі сплатою щомісячної орендної плати у розмірі 41 892, 00 грн (еквівалент 1 500, 00 дол. США), строком до 13 листопада 2019 року, з можливістю його подальшого продовження та розірвання в порядку, передбаченому законодавством України.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 орендну плату сплачував несвоєчасно, а починаючи з 20 вересня 2019 року і протягом більш ніж семи місяців користування житлом орендних платежів взагалі не здійснював, утворилася заборгованість, яку позивач просила стягнути з відповідача з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.
У березні 2021 рокуОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 кошти в розмірі 2 043 076, 91 грн, що складаються зі сплаченої заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 123 414, 41 грн, сплачених орендних платежів за період фактичного некористування житлом у розмірі 398 775, 00 грн, 1 520 887, 50 грн (еквівалент 55 000, 00 дол. США) на відшкодування вартості відновлення квартири, а також 139 618, 22 грн інфляційних втрат і 72 706, 76 грн 3 % річних.
Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що після укладення сторонами 14 жовтня 2018 року попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яким визначено сплату вартості квартири частинами, а також договору оренди цього житлового приміщення, він сплатив 123 414, 41 грн на погашення заборгованості орендодавця за житлово-комунальні послуги, яка існувала до укладення договору оренди та, за домовленістю сторін, мала бути зарахована в рахунок виконання зобов`язань за основним договором купівлі-продажу цієї квартири.
12 листопада 2018 року відбулося залиття орендованої ним квартири, в тому числі й через неналежний стан комунікацій у ній, що є наслідком неналежного виконання ОСОБА_1 умов договору оренди та призвело квартиру в непридатний для проживання стан.
ОСОБА_2 зазначав, що 01 квітня 2019 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди, відповідно до умов якої у зв`язку із залиттям квартири орендар зобов`язувався відновити це житлове приміщення до стану належного для проживання та санітарних норм за власні кошти в розмірі 55 000, 00 дол. США. Сторони погодили, що в разі відмови однієї зі сторін від укладення договору купівлі-продажу цієї квартири орендодавець відшкодовує відповідачу вартість відновлювальних ремонтних робіт.
Відповідач наголосив на тому, що належно виконував умови договору оренди від 14 жовтня 2018 року та додаткової угоди від 01 квітня 2019 року, сплатив ОСОБА_1 440 667, 00 грн орендних платежів, а також розпочав відповідні ремонтні роботи з відновлення квартири, пошкодженої в результаті її залиття, зокрема: здійснив демонтаж пошкоджених підлогової поверхні, міжкімнатних дверей та облицювання стін, електрики, сантехніки; замовив проєкт виконання будівельних (ремонтних робіт); придбав будівельні матеріали, підлогове покриття, а також здійснив виконання проєкту електромонтажних та будівельних робіт, які не зміг закінчити з вини ОСОБА_1 через її відмову від укладення основного договору купівлі-продажу квартири та заміну нею 23 січня 2020 року замків вхідних дверей квартири.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 16 листопада 2021 року Печерський районний суд міста Києва задовольнив частково позов ОСОБА_1 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди в розмірі 153 882, 00 грн, 3 % річних в розмірі 1 668, 75 грн, інфляційні втрати в розмірі 155, 62 грн та витрати з оплати судового збору в розмірі 1 557, 06 грн.
У задоволені інших позовних вимог відмовив.
Суд задовольнив частково зустрічний позов ОСОБА_2 .
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 100 000, 00 грн та витрати з оплати судового збору в розмірі 1 000, 00 грн.
У задоволенні інших вимог зустрічного позову відмовив.
Додатковим рішенням від 16 грудня 2021 року Печерський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.
Постановою від 25 липня 2022 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року залишив без змін.
Задовольняючи частково первісний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував, що доказів проведення оплати ОСОБА_2 за оренду квартири за період з вересня 2019 року до березня 2020 року в матеріалах справи немає. Втім, сторони не заперечували, що у січні 2020 року ОСОБА_1 здійснила заміну замків на вхідних дверях квартири, тому суд виснував, що ОСОБА_2 користувався орендованою ним квартирою до січня 2020 року. Відтак, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за орендними платежами за увесь період фактичного користування ним таким майном, а саме з вересня 2019 року до січня 2020 року в розмірі 153 882, 00 грн, а також потрібно стягнути суми, нараховані на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частково задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що орендар придбав підлогове покриття на суму 100 000, 00 грн для відновлювального ремонту орендованої квартири, тому ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 . Будь-яких доказів проведення ОСОБА_2 інших робіт чи оплати послуг матеріали справи не містять. Суд не встановив підстав для стягнення з ОСОБА_1 398 775, 00 грн сплачених орендних платежів, оскільки ОСОБА_2 не довів, що орендована ним квартира після залиття була не придатна для постійного проживання та не використовувалася ним з листопада 2018 року. Також суд дійшов переконання про недоведеність вимоги про стягнення з ОСОБА_1 сплаченої заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 123 414, 41 грн, що існувала в орендодавця до 14 жовтня 2018 року, оскільки ОСОБА_2 не надав доказів як сплати ним цих коштів, так й існування в ОСОБА_1 такої заборгованості до передачі в оренду спірної квартири.
Відмовляючи в задоволенні заяв про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що сторони не подали до суду доказів на підтвердження фактичної оплати кожним із них професійних послуг адвоката, а саме: позивачем у розмірі 85 000, 00 грн та відповідачем у розмірі 222 000, 00 грн, чи на будь-яку іншу суму. Відтак, суд вважав, що немає правових підстав для стягнення цих витрат без надання доказів їх дійсного понесення. Також суд не встановив підстав для стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем за проведення експертно-будівельного дослідження, в розмірі 10 133, 28 грн, оскільки це дослідження проведено не на підставі ухвали суду, а самостійно та на власний розсуд за замовленням позивача. Крім того, в судовому рішенні з приводу суті наведено ґрунтовні мотиви відхилення цього доказу.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Позивачка ОСОБА_1 у серпні 2022 рокуіз застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення 100 000, 00 грн, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову повністю.
Також заявник просить скасувати додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в частині відмови в задоволенні її заяви про ухвалення додаткового рішення, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 85 000, 00 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального правата порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 910/14900/19 та від 21 травня 2021 року у справі № 910/8861/20, відповідно до яких самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, щодо необхідності застосування категорії стандартів доказування;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо підтвердження факту поставки товару виключно на підставі незасвідченої копії першої сторінки договору поставки, яка не засвідчена підписами сторін договору; специфікації та квитанції до прибуткового касового ордера, за умови відсутності видаткової накладної, інших первинних документів, показань свідків та доказів реального руху активів за спірною поставкою;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо стягнення коштів за поліпшення (придбане підлогове покриття), яке, зважаючи на відсутність доказів його укладення на підлогу та відсутність в орендованій квартирі, може бути відокремлене від речі без її пошкодження, у зв`язку з чим наймач має право на вилучення такої речі, а не на компенсацію його вартості;
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19,про те, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості підтвердження фактичного проведення оплати професійних послуг адвоката згідно з погодженим та підписаним сторонами актом наданих послуг за умови, що строк такої оплати на час ухвалення додаткового рішення не настав.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у вересні 2022 року через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 серпня 2022 року справу № 758/12462/20-ц
(провадження № 61-8295ск22) призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.
Ухвалою від 14 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
Розпорядженням від 19 січня 2023 року № 79/0/226-23 Верховний Суд призначив повторний автоматизований розподіл судової
справи № 758/12462/20-ц (провадження № 61-8295св22) у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у тривалій соціальній відпустці.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року справу № 758/12462/20-ц
(провадження № 61-8295св22) призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О. та цього ж дня справу передано судді-доповідачеві.
Ухвалою від 22 березня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд врахував, що судові рішення оскаржуються виключно в частині висновків щодо частково задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 100 000, 00 грн, щодо відмови у відшкодуванні ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 85 000, 00 грн.
В іншій частині висновків судові рішення не оскаржуються та не переглядаються Верховним Судом.
Критерії оцінки правомірності судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що сторони у справі 14 жовтня 2018 року уклали договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняв у тимчасове платне користування житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, з усіма необхідними технічними пристроями та предметами домашнього побуту, згідно з додатком № 1 до цього договору. Щомісячна плата за користування об`єктом нерухомості становить 41 892, 00 грн (еквівалент 1 500, 00 дол. США), нарахування якої починається з 14 жовтня 2018 року, тобто з моменту фактичного використання орендованого приміщення згідно з актом приймання-передачі. Термін дії договору встановлено до 13 листопада 2019 року.
Відповідно до акта приймання-передачі від 14 жовтня 2018 року відповідач прийняв у платне користування квартиру, яка на момент передачі знаходилася в належному стані.
Остання оплата за договором оренди здійснена відповідачем 28 серпня 2019 року за серпень у розмірі 38 025, 00 грн.
ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань зі сплати оренди 26 лютого 2020 року направила ОСОБА_2 повідомлення про розірвання договору оренди з 29 березня 2020 року.
Також суди встановили, що 12 листопада 2018 року відбулося залиття орендованої відповідачем квартири.
Згідно з додатковою угодою від 01 квітня 2019 року № 2 до договору оренди нерухомого майна від 14 жовтня 2018 року ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання з відновлення орендованої квартири за власні кошти в національній валюті України у розмірі, еквівалентному 55 000, 00 дол. США.
Відповідно до договору поставки від 04 січня 2019 року № 40119 постачальник фізична особа-підприємець ОСОБА_3
(далі - ФОП ОСОБА_3 ) зобов`язалася передати у власність покупцеві ОСОБА_2 товар, який останній зобов`язався отримати та оплатити. Місце поставки товару - квартира АДРЕСА_1 .
Згідно із специфікацією № 1 до договору поставки загальна вартість підлогового покриття становить 198 550, 00 грн.
Квитанцією до прибуткового касового ордера від 15 січня 2019 року підтверджується, що ФОП ОСОБА_3 прийняла від ОСОБА_2 100 000, 00 грн на підставі договору поставки від 04 січня 2019 року № 40119.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Судові рішення оскаржуються в частині висновків щодо частково задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, а саме стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 100 000, 00 грн та щодо відмови у відшкодуванні ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 85 000, 00 грн.
Відтак Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення лише в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Щодо часткового задоволення зустрічного позову
ОСОБА_2 у зустрічному позові просив, зокрема, стягнути з ОСОБА_1 кошти в розмірі 1 520 887, 50 грн (еквівалент 55 000, 00 дол. США) на відшкодування вартості відновлення квартири.
Відповідно до частини третьої статті 773 ЦК України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.
Згідно зі статтею 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за найм речі, або вимагати відшкодування вартості ремонту; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
У статті 778 ЦК України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за найм речі. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 01 квітня 2019 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору оренди нерухомого майна від 14 жовтня 2018 року, відповідно до умов якої у зв`язку із залиттям об`єкта нерухомості третіми особами орендар, за погодженням сторін, зобов`язується відновити об`єкт нерухомості до стану належного для проживання та санітарних норм за власні кошти в національній валюті України у розмірі, що еквівалентно 55 000, 00 дол. США згідно з курсом Національного банку України на момент укладення цієї додаткової угоди. Вартість відновлення об`єкта нерухомості в процесі відновлення може бути збільшена за письмовим погодженням сторін (пункт 1).
Сторони погодили, що у разі відмови орендарем від укладення та/або неукладення у визначений строк договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості відповідно до умов попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 14 жовтня 2018 року, орендодавець зобов`язується протягом п`яти календарних днів у безготівковому порядку відшкодувати орендарю повністю вартість відновлення об`єкта нерухомості, визначену у пункті 1 цієї додаткової угоди, згідно з курсом Національного банку України на момент перерахування грошових коштів як відшкодування вартості відновлення об`єкта нерухомості (пункт 2).
Сторони погодили, що у разі укладення у визначений строк договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості відповідно до умов попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 14 жовтня 2018 року орендодавець зобов`язується протягом 5 календарних днів у безготівковому порядку частково відшкодувати орендарю вартість відновлення об`єкта нерухомості у сумі, що еквівалентно 5 500, 00 дол. США згідно з курсом Національного банку України на момент перерахування грошових коштів як часткового відшкодування вартості відновлення об`єкта нерухомості (пункт 3).
Відповідно до договору поставки від 04 січня 2019 року № 40119 постачальник ФОП ОСОБА_3 зобов`язалася передати у власність покупцеві, а ОСОБА_2 зобов`язався отримати та оплатити товар, що зазначений у специфікації, форма якої погоджена сторонами у додатку № 1 до цього договору. Місце поставки товару -
АДРЕСА_3 .
Згідно зі специфікацією № 1 до договору поставки вартість підлогового покриття становить 198 550, 00 грн.
ФОП ОСОБА_3 прийняла від ОСОБА_2 100 000, 00 грн на підставі договору поставки від 04 січня 2019 року № 40119, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 15 січня 2019 року.
Врахувавши встановлені фактичні обставини справи та докази, надані учасниками справи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що ОСОБА_2 придбав підлогове покриття на суму 100 000, 00 грн для здійснення відновлювального ремонту орендованої квартири, на що орендодавець висловив свою згоду, тому ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 910/14900/19 та від 21 травня 2021 року у справі № 910/8861/20.
Так, у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 910/14900/19 зроблено висновки про те, що, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та відображають реальні господарські операції. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства. У зв`язку з цим потрібно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам під час розгляду справ, у яких потрібно досліджувати обставини поставки товару, а також з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.
Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за такими видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Самі лише податкові накладні та декларації сторін (за відсутності інших доказів реального руху товарів) не є самостійними доказами підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки ці докази не пов`язані з фізичним переміщенням товару, не можуть свідчити про рух товару та виконання обов`язку постачальника з передачі товару покупцю, підтверджують лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який самий лише не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність.
Відтак, Верховний Суд виснував, що сама лише відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, а самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2021 року у справі № 910/8861/20, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Верховний Суд дійшов переконання, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності придбання ОСОБА_2 підлогового покриття для здійснення відновлювального ремонту орендованої квартири не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду, на які заявник посилається в касаційній скарзі, оскільки орендарем надано копію договору поставки товару та копію квитанції до прибуткового касового ордера. Договір поставки не оспорювався та не визнавався судом недійсним, його чинність не є предметом розгляду справи, що переглядається. Судами не встановлено й доказів того, що договір поставки було розірвано сторонами чи судом у зв`язку з неналежним виконанням однією зі сторін умов цього договору.
Висновки судів у справі, що переглядається, узгоджуються також з висновками, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 686/19271/19 (провадження № 61-9459св20), в якій зазначено, що згідно зі статтями 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У пункті 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, визначено, що касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку. Договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг. Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси товариства. Отже, належними та допустимими доказами внесення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року в справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18).
У справі, що переглядається, суди не встановили, що прибутковий касовий ордер містить недоліки та дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей документ підтверджує сплату зазначеним у ньому платником грошових коштів. ОСОБА_1 не надала доказів на спростування факту оплати ОСОБА_2 паркетної продукції та її поставки до орендованої квартири задля здійснення відновлювального ремонту після залиття.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме підтвердження факту поставки товару виключно на підставі незасвідченої ксерокопії першої сторінки договору поставки, яка не посвідчена підписами сторін договору, специфікації та квитанції до прибуткового касового ордера, за умови відсутності видаткової накладної, інших первинних документів, показань свідків та доказів реального руху активів за спірною поставкою.
Такий довід касаційної скарги викладений неналежно, оскільки заявник не навела конкретну норму права, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд неодноразово формулював висновки щодо доказової бази на підтвердження факту оплати та постачання товару покупцю та його прийняття ним. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 910/14900/19 та від 21 травня 2021 року у справі № 910/8861/20, на які власне ОСОБА_1 посилається в касаційній скарзі, а також у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року в справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18), від 24 червня 2021 року у справі № 686/19271/19 (провадження № 61-9459св20).
Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо стягнення коштів за поліпшення (придбане підлогове покриття), яке, зважаючи на відсутність доказів його укладення на підлогу та відсутність в орендованій квартирі, може бути відокремлене від речі без її пошкодження, у зв`язку з чим наймач має право на вилучення такої речі, а не на компенсацію його вартості.
Заявник, зазначаючи такий довід у касаційній скарзі, не навела конкретну норму права, щодо питання застосування якої відсутній відповідний висновок Верховного Суду.
Водночас у постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 925/1554/15 зроблено висновок про те, що положення статей 776 ЦК України та 778 ЦК України регулюють відмінні за своєю правовою природою відносини. Правила статті 776 ЦК України регулюють питання здійснення капітального ремонту речі, переданої у найм, що є необхідним для експлуатації такої речі за призначенням, а положення статті 778 ЦК України стосуються поліпшення речі, яка є предметом договору найму, тобто проведення певних її змін, завдяки яким покращується її стан, корисність, комфортабельність, зовнішній вигляд тощо у порівнянні з тим станом, в якому річ знаходилася до передачі наймачеві.
У справі, що переглядається, умовами договору оренди нерухомого майна передбачено, що орендодавець надає орендареві квартиру в придатному для використання за призначенням стану (підпункт 2.1.2 пункту 2.1 розділу 2 договору); орендар за свій рахунок, в разі потреби, проводить поточний ремонт об`єкта нерухомості (підпункт 2.2.7 пункту 2 розділу 2 цього договору); відповідальність за належний технічний стан об`єкта нерухомості на термін дії договору несе орендодавець (пункт 5.1 розділу 5 договору оренди); орендар не має права проводити перевлаштування та реконструкцію об`єкта нерухомості, змінювати стан майна без погодження з орендодавцем (пункт 6.2 розділу 6 договору).
На момент передання квартири в оренду ОСОБА_2 ця квартира була у належному стані та відповідала вимогам і нормам протипожежної безпеки та промислової санітарії, екологічним та іншим вимогам, встановленим актами України, що підтверджується актом приймання-передання квартири від 14 жовтня 2018 року, підписаним сторонами договору оренди.
Втім, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 12 листопада 2018 року відбулося залиття орендованої квартири. 01 квітня 2019 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору оренди, у якій досягли згоди про те, що у зв`язку із залиттям об`єкта нерухомості третіми особами орендар, за погодженням сторін, зобов`язується відновити об`єкт нерухомості до стану належного для проживання та санітарних норм за власні кошти в національній валюті України у розмірі, еквівалентному 55 000, 00 дол. США.
Отже, за обставинами справи, що переглядається, у зв`язку із залиттям спірної квартири орендар за погодженням з орендодавцем зобов`язався відновити за власні кошти об`єкт нерухомості до стану, придатного для проживання.
Тобто паркетна продукція, вартістю 100 000, 00 грн, придбана ОСОБА_2 саме з метою подальшого здійснення капітального ремонту орендованої квартири, що було необхідним для забезпечення експлуатації квартири за призначенням, що узгоджується з умовами додаткової угоди від 01 квітня 2019 року № 2 до договору оренди, а не задля поліпшення стану квартири, враховуючи те, що квартира до залиття була у належному стані. Тож підлогове покриття придбавалося орендарем для здійснення відновлювального ремонту квартири, зумовленого не залежними від орендаря причинами, а не для поліпшення орендованої квартири за допомогою цього покриття, зумовленого виключно бажанням орендаря покращити його стан, зовнішній вигляд у порівнянні з тим станом, в якому підлогове покриття знаходилося до передачі квартири в оренду.
Відтак, спірні правовідносини регулюються статтею 776 ЦК України, в частині третій якої визначено, що якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за найм речі, або вимагати відшкодування вартості ремонту; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.