Постанова
Іменем України
11 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 456/1375/20
провадження № 61-6178ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2021 року у складі судді Гули Л. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
На обґрунтування позову посилався на таке.
01 липня 2019 року між ним та відповідачем укладено договір позики № 01/07/19-2, відповідно до пункту 1 якого він як позикодавець передає у власність відповідача як позичальника грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк до 30 серпня 2019 року включно.
На виконання договору позики він (позивач) передав відповідачу грошові кошти у борг, а останній видав боргову розписку у двох примірниках, один з яких відповідно до вказаного договірного положення передано позивачу на зберігання до повного виконання відповідачем зобов`язань за договором позики.
На день подання позову відповідач обов`язку з повернення коштів позивачу в обумовленій сумі не виконав. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача як кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконано.
У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відповідач повинен сплатити відсотки за користування позикою за період з 01 липня 2019 року до 30 серпня 2019 року в розмірі 14 619,10 грн, три відсотки річних від суми боргу за весь час прострочення, тобто з 31 серпня 2019 року до 06 квітня 2020 року, що становить 8 940,72 грн, та пеню за порушення зобов`язання у розмірі 82 396,60 грн за період з 31 серпня 2019 року до 06 квітня 2020 року.
З урахуванням наведеного позивач просив стягнути із ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 20 000,00 дол. США, 14 619,10 грн - відсотки за користування позикою, 8 940,72 грн - три відсотки річних за прострочення виконання зобов`язання та 82 396,60 грн пені.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : 20 000,00 дол. США - борг за договором позики, 14 619,10 грн - відсотки за користування позикою, 8 940,72 грн - три відсотки річних, 82 396,60 грн - пеня. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності заборгованості за договором позики, а наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростований.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що під час укладення та підписання договору позики від 01 липня 2019 року він та ОСОБА_1 визначити, що оригінал боргової розписки (пункт 2 вказаного договору), який підтверджує факт передання грошових коштів, зберігатиметься саме у кредитора (позивача), а не у боржника (відповідача).
У кінці серпня 2019 року він повністю виконав взяті на себе зобов`язання та повернув позивачу грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США, натомість ОСОБА_1 повернув йому оригінал боргової розписки від 01 липня 2019 року, яка зберігалась у позивача у справі, а тому він повністю виконав взяті на себе зобов`язання.
Враховуючи наявність у нього оригіналу боргової розписки від 01 липня 2019 року, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 16 січня 2109 року у справі № 464/3790/16-ц, Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 442/8157/15-ц, Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 727/7658/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 214/4692/16, від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, від 23 грудня 2021 року у справі № 148/1629/19, від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що відповідно до договору позики від 01 липня 2019 року № 01/07/19-2 ОСОБА_1 (позикодавець) передає у власність ОСОБА_2 (позивальнику) грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк до 30 серпня 2019 року включно. Факт передачі грошових коштів підтверджується наданою позичальником позикодавця борговою розпискою, оригінал якої зберігається у позикодавця до повного виконання зобов`язань за цим договором. Договір складений у двох примірниках для кожної із сторін, що мають однакову юридичну силу.
Згідно з борговою розпискою від 01 липня 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США та зобов`язався повернути отримані в борг грошові кошти в строк до 30 серпня 2019 року.
За умовами договору у випадку несвоєчасного повернення грошових коштів ОСОБА_2 сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, від несплаченої суми за весь період прострочки.
26 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Стрийського відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області із заявою, в якій просив вжити заходи до ОСОБА_2, який 01 липня 2019 року позичив у нього грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США та не повернув, а також до його дружини ОСОБА_3, яка 01 липня 2019 року позичила у нього грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США та не повернула, що підтверджується борговими розписками. На прохання добровільно повернути кошти відповідач не реагує.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань перед позикодавцем ОСОБА_4 за договором позики, укладеним у письмовій формі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), на які посилається заявник у касаційній скарзі.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 442/8157/15-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі, та у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.