Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 200/6309/19
провадження № 61-11855св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерини Юріївни,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2022 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К. Ю., про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Свої вимоги обґрнутовувала тим, що відповідачка є її онукою.
Сім`я ОСОБА_2 проживала у її квартирі АДРЕСА_1, допомагала їй та в майбутньому після її смерті право власності на квартиру мало перейти до відповідачки.
Укладений між сторонами договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним у зв`язку із тим, що вона помилялася щодо природи правочину та вважала, що підписує заповіт.
Після підписання договору вони продовжували всі проживати разом.
У подальшому відносини між ним погіршилися.
Звернувшись до доньки, вона з`ясувала, що підписала договір купівлі-продажу, а не заповіт.
У зв`язку з наведеним просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01 лютого 2019 року.
17 березня 2020 року позивачка подала заяву, у якій доповнила підстави позову та додатково вказала, що коштів за договором купівлі-продажу не отримувала.
Короткий зміст рішення і постанови судів попередніх інстанцій
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 01 лютого 2019 року, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Ричкою К. Ю., реєстровий номер 583.
У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Визнаючи недійсним договір, суди зазначили, що позивачка надала належні та допустимі докази, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину (фактично вона вважала, що підписує заповіт), що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачкою проживання в спірній квартирі після укладення договору, реєстрацію місця проживання позивачка не змінювала.
Апеляційний суд зазначив, що при вирішенні цього спору суд першої інстанції дав належну правову оцінку доводам позивача про відсутність її волевиявлення на відчуження квартири, наявність у неї спірного житла як єдиного, продовження проживати у спірній квартирі, відсутність фактичної передачі нерухомого майна за оспорюваним договором, а також врахував вік позивача, тому дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Аргументи учасників
У листопаді 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі і її уточненій редакції ОСОБА_2 зазначає, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що кошти у рахунок сплати вартості квартири, вона не отримала. У матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про те, що у зв`язку з похилим віком позивачка потребувала догляду і сторонньої допомоги, перебувала у безпорадному стані, та що вона не могла прочитати текст договору перед його підписанням. Позивачка не довела наявності обставин, передбачених статтею 229 ЦК України, необхідних для визнання оспорюваного договору недійсним. Перед підписанням договору сторони запевнили нотаріуса про отримання продавцем коштів за договором у повному обсязі. Більше того, у позовній заяві позивачка не посилалася на неотримання коштів за договором, а лише через рік остання змінила підстави позову, вказавши на те, що відповідачка не здійснила розрахунку.
Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що вони зводяться до незгоди, із оскарженими рішеннями у частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. В іншій частині позовних вимог судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.
У березні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому її представник вказує, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Суди правильно встановили, що позивачка не мала наміру продавати свою квартиру, яка є її єдиним житлом, тобто у неї було відсутнє волевиявлення на укладення оспорюваного договору. Після укладення цього правочину вона продовжувала проживати у спірній квартирі. Відповідачка не довела, що вона сплатила вартість квартири, передбачену договором. Фактично позивачка мала намір скласти заповіт, а не укласти договір купівлі-продажу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14ц, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, який 01 лютого 2019 року посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К. Ю., реєстровий номер 583.
Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_1 продала належну їй квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 за 805 120,00 грн, які отримані до підписання договору. У пункті 1.10 договору вказано, що продавець зобов`язується звільнити майно від речей і передати ключі в день посвідчення договору.
Позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, на момент укладення договору їй виповнилося 79 років.
Згідно з паспортом громадянина України та довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому будинку від 05 жовтня 2021 року № 12557 місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 із 16 вересня 1983 року та до цього часу.
Після укладення оскаржуваного договору позивачка повернулася до квартири, продовжила там проживати.
Відповідачка надала суду пояснення ОСОБА_3, від 29 вересня 2021 року, підпис якого посвідчено нотаріально, у якому вказано, що ОСОБА_3 позичив 400,00 тис. грн для купівлі квартири у родичів за адресою: АДРЕСА_2 . Борг повернуто 27 червня 2021 року.
Відповідно до виписки з особового банківського рахунку позивачки за період із 04 травня 2020 року до 04 червня 2021 року по її рахунку проводилися лише операції із отримання пенсії.
Допитані свідки зазначили, що в родині існувала домовленість, що відповідачка буде доглядати за позивачкою та успадкує після неї спірну квартиру; позивачка не висловлювала наміру продати квартиру, довіряла відповідачці; відповідачка попросила у батька грошові кошти на купівлю квартири у позивачки та він надав грошові кошти в сумі 150 000,00 грн; грошові кошти передавалися, коли вони були в нотаріуса.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).