Постанова
Іменем України
07 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 760/10443/20
провадження № 61-9990св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4, після смерті якого залишилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належав померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою 15 червня 1990 року Р № 4-4465, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації (далі - Київське МБТІ) 13 серпня 1990 року за № 29614.
Оскільки померлий ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіту не залишив, то спадкування майна померлого здійснювалося за законом.
Після смерті ОСОБА_4 все його майно, у першу чергу, за законом успадкували він та ОСОБА_2 як сини померлого, та ОСОБА_3 як дружина, яка пережила померлого.
12 жовтня 2005 року державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіною Н. О. спадкоємцям першої черги були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, по 1/3 частини спадкового майна, яке складалося з житлового будинку АДРЕСА_1 .
У лютому 2020 року позивач дізнався, що дійсним батьком ОСОБА_2 (відповідач) є ОСОБА_5, а не ОСОБА_4 .
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіною Н. О. неправильно розподілена його частка у майні померлого ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_2 не є сином (дитиною) померлого, а тому не мав права на спадкування за законом після його смерті.
Враховуючи наведене, позивач просив:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 жовтня 2005 року, видане на ім`я ОСОБА_1, зареєстроване у реєстрі за № 2-2352, посвідчене державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіною Н. О. на 1/3 частку спадкового майна, яке складається з жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належав померлому ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою 15 червня 1990 року Р № 4-4465, зареєстрованого в Київському МБТІ 13 серпня 1990 року за № 29614;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 жовтня 2005 року, видане на ім`я ОСОБА_2, зареєстроване у реєстрі за № 2-2347, посвідчене державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіною Н. О. на 1/3 частку спадкового майна, яке складається з жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належав померлому ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою 15 червня 1990 року Р № 4-4465, зареєстрованого в Київському МБТІ 13 серпня 1990 року за № 29614;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 жовтня 2005 року, видане на ім`я ОСОБА_3, зареєстроване у реєстрі за № 2-2342, посвідчене державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіною Н.О. на 1/3 частку спадкового майна, яке складається з жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належав померлому ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дев`ятої київської державною нотаріальною конторою 15 червня 1990 року Р № 4-4465, зареєстрованого в Київському МБТІ 13 серпня 1990 року за № 29614.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 2021 року під головуванням судді Козленко Г. О. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 жовтня 2005 року, видане на ім`я ОСОБА_1, зареєстроване у реєстрі за № 2-2352, посвідчене державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіною Н. О. на 1/3 частку спадкового майна, яке складається з жилого будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, що належав померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою 15 червня 1990 року Р №4-4465, зареєстрованого в Київському МБТІ 13 серпня 1990 року за № 29614.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 жовтня 2005 року, видане на ім`я ОСОБА_2, зареєстроване у реєстрі за № 2-2347, посвідчене державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіною Н. О. на 1/3 частку спадкового майна, яке складається з жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належав померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою 15 червня 1990 року Р № 4-4465, зареєстрованого в Київському МБТІ 13 серпня 1990 року за № 29614.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 жовтня 2005 року, видане на ім`я ОСОБА_3, зареєстроване у реєстрі за № 2-2342, посвідчене державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Русіною Н. О. на 1/3 частку спадкового майна, яке складається з жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належав померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою 15 червня 1990 року Р №4-4465, зареєстрованого в Київському МБТІ 13 серпня 1990 року за № 29614.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 не входив до кола спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_4, тому видача на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом здійснена нотаріусом з порушенням вимог закону.
При цьому суд першої інстанції відмовив відповідачу у задоволенні його заяви про застосування наслідків пропуску позивачем позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 2021 року скасовано та постановлено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з допущених нотаріусом при видачі свідоцтв порушень вимог закону, які полягають у тому, що відповідач ОСОБА_2 не входив до кола спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_4, тому видача на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом здійснена з порушенням вимог закону. З рішенням суду у цій частині відповідач погодився та в апеляційній скарзі його не оскаржував, відтак у цій частині рішення суду апеляційним судом не перевірялося.
Разом із тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив із того, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності та не просив суд її поновити, а відповідач у своїй заяві наполягав на застосуванні наслідків її спливу.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
12 жовтня 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в указаній справі, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування:
- частини четвертої статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц та у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 906/190/19;
- частин першої, другої статті 1220, частини першої статті 1241, частини п`ятої статті 1268 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 396/2046/18, від 30 серпня 2020 року у справі № 584/639/19 та від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2703/19.
Вказує на те, що судом першої інстанції надано належну оцінку заяві відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності та правильно встановлено, що позивач про порушення відповідачем його прав дізнався лише у лютому 2020 року, після отримання повторного свідоцтва про народження ОСОБА_2 .
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У грудні 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Петронюк Р. В., подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві, серія НОМЕР_1 (том 1, а.с.12).
Відповідно до свідоцтва про народження, виданого ЗАГС Ленінградського району міста Києва 12 травня 1987 року, батьком позивача ОСОБА_1 є померлий ОСОБА_4, а матір`ю - ОСОБА_3, відповідач у справі (том 1, а.с.11).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1, який належав померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою 15 червня 1990 року Р № 4-4465, зареєстрованого в Київському МБТІ 13 серпня 1990 року за № 29614.
Померлий ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповітів не залишив, відповідно спадкування майна здійснювалося за законом.
Після смерті ОСОБА_4 все його майно, у першу чергу, за законом успадкували позивач ОСОБА_1, як син померлого, відповідач ОСОБА_2, також як син померлого, та ОСОБА_3, як дружина, яка пережила померлого.
12 жовтня 2005 року державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіною Н. О. позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 2-2352; ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 2-2347; ОСОБА_3 - свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 2-2342 (том 1, а. с.13, 14, 15).
Отже, після смерті ОСОБА_4 його будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, успадкували ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах, по 1/3 частці (частині) будинку кожен.
Згідно з виданим 28 лютого 2020 року Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції повторного свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2, його батьком є ОСОБА_5, матір`ю - ОСОБА_7 (том 1, а.с.16).
Відповідно до відомостей, що містяться у свідоцтві про зміну прізвища, імені, по батькові серія НОМЕР_3 від 22 грудня 1992 року ОСОБА_2 змінив прізвище з " ОСОБА_2" на " ОСОБА_2", по-батькові з " ОСОБА_2" на " ОСОБА_2", про що в книзі реєстрації актів про зміну прізвища, імені, по батькові 22 грудня 1992 року зроблено запис за № 133.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Верховним Судом переглядається постанова суду апеляційної інстанції в частині застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки в іншій частині судове рішення суду першої інстанції не було предметом перегляду апеляційним судом.
Відповідачем у суді першої інстанції заявлено про застосування позовної давності (том 1, а. с. 159-165).
Відхиляючи заяву про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження часу обізнаності позивача про відсутність споріднення ОСОБА_2 з ОСОБА_4 та порушення його прав у 2005 році внаслідок видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину.