Постанова
Іменем України
07 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 359/3148/21
провадження № 61-11897св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне авіаційне підприємство "Україна",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2022 року в складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного авіаційного підприємства "Україна" (далі - ДАП "Україна") про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що 26 травня 2004 року був прийнятий на роботу в ДАП "Україна" на посаду інженера з договірної роботи відділу підтримання льотної придатності.
Наказом відповідача від 15 березня 2021 року № 89/о його звільнено з посади провідного інженера з експлуатації повітряних суден відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Своє звільнення вважає незаконним.
За період роботи в ДАП "Україна" зарекомендував себе як сумлінний та відповідальний працівник, нарікань та непогашених дисциплінарних стягнень не мав, неодноразово нагороджувався преміями за підсумками роботи.
Вважає, що проведені в ДАП "Україна" заходи з питань впровадження нової організаційно-управлінської структури, які відбулися наприкінці 2020 року та стосувались подальшого вивільнення та пропонування нових посад працівникам відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу, проведені без урахування максимально повної і об`єктивної інформації про показники роботи та кваліфікацію працівників відділу. Крім того, з 06 січня по 15 березня 2021 року йому не запропоновано інших посад в ДАП "Україна", він був безпідставно обмежений у праві на отримання відпустки, що вказує на порушення трудового законодавства та обмеження його трудових прав.
Зазначав також, що у зв`язку із порушенням трудових прав відповідачем йому заподіяна моральна шкода, розмір якої ним оцінений в сумі 12 000,00 грн.
Враховуючи наведене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ ДАП "Україна" від 12 березня 2021 року №89/о про звільнення з роботи за скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді провідного інженера з експлуатації повітряних суден; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 березня 2021 року та по день ухвалення судового рішення; стягнути моральну шкоду у розмірі 12 000,00 гривень.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що в ДАП "Україна" відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення посад, у тому числі й скорочення посади провідного інженера з експлуатації повітряних суден відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу, яку обіймав позивач. Позивач був попереджений про наступне вивільнення за два місяці з дати попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувались вакантні посади на підприємстві, проте він від них відмовився. У відповідача були відсутні підстави для застосування щодо позивача положення статті 42 КЗпП України (переважне право на залишення на роботі), оскільки з урахуванням рівня кваліфікації та продуктивності праці, переважне право на залишення на роботі надано іншим працівникам.
Таким чином ДАП "Україна" при звільненні ОСОБА_1 не були порушені вимоги частини другої статті 40, статей 42 та 49-2 КЗпП України.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
29 листопада 2022 року ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року в указаній вище справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми частини третьої статті 49-2 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 577/3997/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 03 червня 2020 року у справі № 821/2085/17.
Вказує, що висновки судів про те, що на момент звільнення з роботи йому пропонувалися всі наявні на підприємстві вакантні посади є помилковими, оскільки починаючи з 06 січня по 15 березня 2021 року його ніхто не ознайомлював із переліком вільних посад на підприємстві, хоча такі були.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У грудні 2022 року та січні 2023 року ДАП "Україна" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював в ДАП "Україна" на посаді провідного інженера з експлуатації повітряних суден відділу з управління підтримання льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу (том 1, а. с.31-40).
Наказом генерального директора ДАП "Україна" від 01 грудня 2020 року № 151 введено в дію нову організаційно-управлінську структуру та новий штатний розпис підприємства.
За штатним розписом, затвердженим наказом ДАП "Україна" від 01 грудня 2020 року № 151 та введеного в дію з 01 грудня 2020 року, в структурі підприємства були затверджені зміни, зокрема з відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден "інженерно-технічний комплекс" виведено провідного інженера з експлуатації повітряних суден - 1 посада; групу сертифікації повітряних суден у повному складі - 2 посади та введено 1 посаду провідного фахівця із сертифікації (том 1, а. с. 207-209).
29 грудня 2020 року ОСОБА_1 персонально попереджений про наступне вивільнення.
Одночасно ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади, а саме: провідного фахівця із сертифікації відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден, інженера 1-ї категорії служби авіаційної безпеки та провідного інженера з якості авіаційної безпеки (том 1, а. с. 241).
Крім цього, ОСОБА_1 був ознайомлений з вичерпним переліком вакантних посад в ДАП "Україна" (т.1 а.с.241, 242, 243).
Від переведення на запропоновані посади позивач відмовився, що підтверджується його підписом на відповідних повідомленнях (том 1, а. с. 241-243).
Наказом ДАП "Україна" від 12 березня 2021 року № 89/о ОСОБА_1 був звільнений з посади провідного інженера з експлуатації повітряних суден відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу на підставі пункту 1 статті40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (том 1, а. с. 244).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.