ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 640/19047/21
провадження № К/990/37297/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А.
розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бєлової Л. В., суддів: Аліменка В. О., Безименної Н. В.
І. Суть спору
1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (далі також - Апарат ВРУ), в якому просить:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо відмови нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року;
1.2. зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року;
1.3. зобов`язати Апарат ВРУ виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 01 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 04 грудня 2013 року по 01 серпня 2014 року ОСОБА_1 працював в Апараті ВРУ, обіймаючи посаду помічника-консультанта народного депутата України VII скликання ОСОБА_2, звідки була звільнена 09 серпня 2014 року на підставі подання народного депутата України та розпорядження керівника Апарату ВРУ № 4204.
Позивач стверджує, що після її звільнення з посади відповідачем не проведено з нею остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку.
Вказує, що подала заяву від 01 червня 2021 року про надання довідок щодо заробітної плати та виплату належної їй суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.
Однак, листом від 24 червня 2021 року № 15/26-2032/207874 Апарат ВРУ відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.
На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з метою захисту своїх законних прав.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи у період з 04 грудня 2013 року по 01 серпня 2014 року посаду помічника-консультанта народного депутата України.
4. Судами встановлено, що за вказаний проміжок часу позивач не використав 20 календарних днів щорічної основної відпустки.
після її звільнення з посади відповідачем не проведено з нею остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.
5. 01 червня 2021 року позивач звернулась до Апарату ВРУ із заявою про надання довідок щодо заробітної плати та виплату належної їй суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.
6. У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 24 червня 2021 року № 15/26-2032/ НОМЕР_1 вказав про відсутність підстав для виплати компенсації за 20 днів невикористаної частини щорічної відпустки з огляду на приписи статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та статті 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР, вказавши, що народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено.
7.1. Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року.
7.2. Зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 грудня 2013 року до 01 серпня 2014 року.
7.3. Зобов`язано Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 01 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку.
8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України, тому всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
9. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року скасував в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Апарату ВРУ виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 01 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку та прийняти у цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2022 року - залишено без змін.
10. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині зазначив, що питання стосовно виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні помічника-консультанта народного депутата виникло у позивача у червні 2021 року, у зв`язку з чим вона звернулась до відповідача з відповідним листом. Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої компенсації за невикористану відпустку при звільненні виник фактично через сім років після звільнення позивача. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
IV. Касаційне оскарження
11. Представник позивача - адвокат Цикалевич В. М. подав касаційну скаргу на вказане судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктами "а" - "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його постанову, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
12. Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновків щодо застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 у подібних правовідносинах.
Вказує, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю. Отже, в аспекті спірних правовідносин, поняття "грошова компенсація за невикористану відпустку", "матеріальна допомога" та "заробітна плата", які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці". Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 року в справі №815/4421/15, від 13.03.2019 року у справі №807/363/18, від 25.04.2019 року у справі №804/496/18, від 26.06.2019 року в справі №820/4748/17, від 22.05.2020р. у справі №808/3200/17.
При цьому автор скарги наголошує, що відповідач, як встановлено оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції через допущену ним протиправну бездіяльність у забезпеченні виконання вимог трудового законодавства, порушив право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку, а тому на думку автора скарги, відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену приписами частини першої статті 117 КЗпП України.
13. Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цикалевича В. М. на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
17. Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України визначені статтею 34 Закону України "Про статус народного депутата України" в редакції, чинній на момент спірних правовідносин, та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР, зі змінами (далі - Положення № 379/95-ВР).
18. Так, відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
19. Частиною третьою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
20. Згідно з частиною шостою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
21. Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України, його права та обов`язки, порядок прийняття на посаду, організаційне, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його діяльності визначається Положенням № 379/95-ВР, згідно з частиною сьомою статті 1.1 якого помічники - консультанти, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
22. Згідно з частиною першої статті 4.1. Положення № 379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
23. Приписами частини першої та третьої статті 4.4 Положення № 379/95-ВР передбачено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".
24. Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
25. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
26. В силу частини четвертої статті 24 Закону України "Про відпустки" за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
27. Положення частин першої та четвертої статті 24 Закону України "Про відпустки" кореспондуються з приписами статті 83 КЗпП України.
28. Згідно з пунктом 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 (далі - Положення № 769) Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
29. Підпунктом 23 пункту 7 розділу ІІІ Положення № 769 визначено, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.
30. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
31. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
32. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
33. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
34. Статтею 2 "Структура заробітної плати" зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.