Постанова
Іменем України
07 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 758/5202/16-ц
провадження № 61-7921св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),
відповідач - ОСОБА_3,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року в складі судді Скрипник О. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 та просив визнати договір дарування частини квартири АДРЕСА_1, укладений 01 лютого 2011 року між ним та ОСОБА_4, недійсним.
Позов обґрунтовував тим, що 15 жовтня 2007 року разом з дружиною ОСОБА_4 в рівних долях приватизував квартиру АДРЕСА_1 .
З 2008 року в нього погіршився стан здоров`я і стався інфаркт. У серпні 2009 році встановлено ІІ групу інвалідності.
У 2011 році відповідач запропонувала йому та своїй матері ОСОБА_4 укласти певний договір, відповідно до умов якого він в майбутньому має передати свою частку квартири ОСОБА_4, а взамін відповідач буде довічно його утримувати. Взимку 2011 року він підписав такий договір, вважаючи, що це є договір довічного утримання.
У зв`язку з погіршенням здоров`я відповідач забрала свою матір та його до себе, та доглядала до смерті матері, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_4 відповідач повідомила, що він їй ніхто, та наказала звільнити квартиру. Крім того повідомила, що квартира АДРЕСА_1 йому не належить, показавши оспорюваний договір дарування частини квартири від 01 лютого 2011 року.
Вказував, що договір дарування підлягає визнанню недійсним, оскільки він є особою похилого віку, має незадовільний стан здоров`я та інвалідність, спірне житло є єдиним його житлом, яке він покинув обманним шляхом, так як вважав, що укладає договір довічного утримання.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Подільського районного суду від 14 грудня 2018 року залучено ОСОБА_1 в якості правонаступника позивача ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір дарування укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріально. Доказів на підтвердження наявності умислу в діях відповідача на введення позивача в оману щодо природи укладеного договору позивач не надав, як і не надав доказів того, що на момент укладення правочину стан його здоров`я погіршився до тієї міри, що він потребував сторонньої допомоги.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року в справі № 6-2953цс15.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно зʼясували обставини, які мають значення для вирішення справи, не врахували, що позивач довів належними та допустимими доказами факт хвороби та потреби у сторонньому догляді, а також, що спірна квартира була єдиним його житлом і, укладаючи договір дарування, він мав на меті отримати від дружини та відповідача догляд і необхідну допомогу, тому помилково відмовили в задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
28 жовтня 2022 року справа № 758/5202/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві власності належала в рівних долях квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 15 жовтня 2007 року.
26 серпня 2009 року ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності довічно.
01 лютого 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування частини квартири, відповідно до якого він подарував ОСОБА_4 (дружині) належну йому 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Договір посвідчений державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори Бірюк О. А.
Відповідач ОСОБА_3 забрала до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на постійне проживання, що визнається сторонами.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
27 січня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ласкаржевської І. З. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).