Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 308/1403/20
провадження № 61-7815св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, в інтересах якого діє Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ),
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Кожух О. А., Куштана Б. П., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2020 року Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) звернулося до суду в інтересах громадянина Угорщини ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про забезпечення повернення дитини до Угорщини.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є батьками дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дитина народилася в Угорщині та з народження постійно проживала з батьками у с. Надькарачонь, Угорщина. Відтак, постійним місцем проживання дитини є Угорщина .
Після суперечки між батьками, 21 грудня 2018 року мати з дитиною поїхали на свята до України та не повернулися.
Незважаючи на здійснені батьком заходи щодо повернення відповідачки з дитиною до Угорщини, такі не призвели до мирного врегулювання питання, а тому, починаючи з 03 січня 2019 року відповідачка самочинно здійснює незаконне утримання дитини в Україні.
Позивач зазначав, що не давав своєї згоди на переїзд дитини на постійне місце проживання до України і вважає, що відповідачка самостійно змінила місце проживання спільної малолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні з порушенням батьківських прав позивача, без згоди батька.
02 квітня 2019 року до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, через Центральний орган Угорщини надійшла заява ОСОБА_1 про сприяння поверненню дитини до Угорщини.
На підставі цієї заяви та довіреності позивача Міністерство юстиції України через Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області звернулося до відповідачки з метою роз`яснення положень Конвенції 1980 року та отримання згоди на добровільне повернення дитини до Угорщини.
15 травня 2019 року до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області надійшли письмові пояснення відповідачки, що містять виклад причин відмови у поверненні дитини до Угорщини.
Згідно з наданими поясненнями, відповідачка не має наміру повертатися з дитиною до постійного місця проживання до Угорщини, чим порушує права дитини та позивача, зокрема, право дитини на належне батьківське виховання, право позивача особисто брати участь у вихованні дитини, право дитини та позивача на безперешкодне спілкування, на визначення місця проживання дитини.
Позивач вважає, що відповідачка здійснює незаконне утримування дитини на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV, та наявні умови визначені у статтях 3, 4, 35 Конвенції 1980 року, за яких держава, на території якої утримується дитина, зобов`язана повернути дитину до держави її постійного проживання, зокрема:
- дії, що порушують права позивача, відбулися після набуття чинності Конвенцією 1980 року у відносинах між двома державами;
- дитина, про яку йде мова, не досягла 16-річного віку;
- Угорщина є державою, в якій дитина постійно проживала і за законодавством якої мають вирішуватися питання щодо правовідносин між батьками і дитиною, піклування про дитину, у тому числі визначення її місця проживання,
- дії щодо вивезення та подальшого утримування дитини за кордоном порушують права піклування одного з батьків, адже батьківські повноваження належать обом батькам, а позивач не давав згоди на зміну місця проживання дитини, тобто, його права та інтереси порушені внаслідок утримування відповідачкою дитини в Україні.
Крім того, в компетентному угорському районному суді м. Дунауйварош перебуває справа за його позовом (поданим 04 березня 2019 року) про розірвання шлюбу, передачу одноосібної опіки батькові, визначення порядку доступу матері до дитини, стягнення аліментів, а у Берегівському районному суді Закарпатської області перебуває справа № 297/1673/19 за позовом ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1, в інтересах якого діє Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), просив:
1) визнати незаконним утримування ОСОБА_2 на території України малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
2) зобов`язати ОСОБА_2 повернути дитину - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, до місця постійного проживання до Угорщини;
3) якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_2 передати дитину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, його батькові ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на території України для забезпечення повернення дитини до держави постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;
4) покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Угорщини, на ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2021 року, ухваленим у складі судді Придачука О. А., у задоволенні позову ОСОБА_1, в інтересах якого діє Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), до ОСОБА_2 про забезпечення повернення дитини до Угорщини відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що повернення малолітнього ОСОБА_1 до Угорщини є недоцільним, оскільки наявні достатні підстави вважати, що дитина прижилась у своєму новому середовищі, таке повернення не відповідає інтересам дитини, приписам Конвенції 1980 року, яка передбачає випадки, за яких національні органи можуть відмовити у поверненні дитини, а відмова у поверненні малолітнього ОСОБА_1 до Угорщини не обмежує та не має тлумачитись як обмеження прав батька на участь у вихованні дитини.
При цьому суд першої інстанції посилався на те, що з моменту виїзду ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, з Угорщини до України, а саме з 21 грудня 2018 року до моменту ухвалення рішення місцевим судом, минуло майже три роки. Дитина проживає в сім`ї відповідачки, за дитиною здійснюється належний побутовий та медичний догляд, дитина має сталі сімейні зв`язки, комфортне та звичне для неї місце проживання, що сформувалося за достатньо тривалий період перебування дитини в Україні. З огляду на вікові особливості дитини, рівень розумового розвитку та прив`язаність дитини до матері, недоцільним в інтересах дитини є зменшення контактів з матір`ю. Зміна звичних умов проживання, виховання та оточення малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, негативно позначиться на психологічному і фізичному здоров`ї дитини, травмує її психіку і порушить стан психологічного благополуччя. Повернення дитини до Угорщини нанесе більшої шкоди її інтересам, усталеному побуту та психоемоційному розвитку, ніж залишення її в Україні, так як теперішнє середовище, в якому зростає дитина, є для неї звичайним та рідним, оскільки дитина проживає у ньому все своє свідоме життя і прижилася у ньому.
Батьки малолітнього ОСОБА_1 розлучені, між ними склалися стійкі неприязні відносини, що унеможливлює проживання матері дитини у помешканні колишнього чоловіка, в той час як іншого місця проживання на території Угорщини у неї немає, у зв`язку з чим у випадку повернення до Угорщини малолітній ОСОБА_1 був би розлучений з матір`ю.
Зміна місця проживання дитини є неприйнятною, переїзд в середовище незнайомих людей призведе до емоційних зрушень, негативно вплине на психологічний та фізичний розвиток дитини і буде становити загрозу психічних порушень у майбутньому.
Проживання дитини на території України у звичних умовах проживання, виховання та оточення буде сприяти її фізичному, духовному, інтелектуальному, культурному, соціальному розвитку, а повернення малолітнього ОСОБА_1 до Угорщини у цілком незнайомі для нього умови проживання та середовище спілкування, з огляду на його вік, загрожує йому психологічною травмою та створить для нього нетерпиму обстановку.
Примусова зміна способу і укладу життя, місця проживання та складу родини може призвести до негативних наслідків для малолітнього ОСОБА_1 .
Також суд першої інстанції врахував, що рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 лютого 2020 року у справі № 297/1673/19, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року, позов ОСОБА_6 задоволено, шлюб між сторонами розірвано, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, з його матір`ю ОСОБА_6 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання малолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000,00 грн щомісячно, починаючи з 12 серпня 2019 року і до досягнення сином повноліття.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), задоволено частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1, в інтересах якого діє Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), до ОСОБА_2 задоволено.
Визнано незаконним утримування ОСОБА_2 на території України малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зобов`язано ОСОБА_2 повернути дитину - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, до місця постійного проживання до Угорщини.
Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язано ОСОБА_2 передати малолітню дитину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, батькові дитини ОСОБА_1 на території України для забезпечення повернення дитини до держави постійного місця проживання - Угорщини.
Покладено витрати, пов`язані з поверненням дитини до Угорщини, на ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із наявності умов, визначених у статтях 3, 4, 35 Конвенції 1980 року, за яких держава, на території якої утримується дитина, зобов`язана повернути дитину в державу її постійного проживання, зокрема: Угорщина є державою, в якій дитина постійно проживала і за законодавством якої мають вирішуватися питання щодо правовідносин між батьками і дитиною, піклування про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини; дії щодо утримування дитини в Україні порушують права піклування ОСОБА_1, оскільки батьківські повноваження належать обом батькам, а позивач не давав згоди на зміну місця проживання дитини, тобто його права та інтереси порушені внаслідок переміщення та подальшого знаходження дитини в Україні; позивач здійснював права на опіку до переміщення дитини та здійснював би такі права, якби не переміщення; дії, що порушують права позивача, відбулися після набуття чинності Конвенцією 1980 року; малолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, не досяг 16-річного віку.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав, за яких держава Україна, на території якої утримується дитина, зобов`язана повернути дитину в державу її постійного проживання.
При цьому апеляційний суд врахував факт звернення батька без зволікань до правоохоронних органів Угорщини, до Міністерства юстиції Угорщини та через нього до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, наявність спорів між батьками щодо опіки над дитиною, зокрема, раніше ініційованого спору саме батьком в угорському суді, які у сукупності свідчать про прагнення батька до здійснення піклування і про реалізацію своїх батьківських прав щодо малолітньої дитини.
Також апеляційний суд зазначив, що відповідач не надала належних, допустимих та переконливих доказів на підтвердження обставин, що свідчать про існування серйозного ризику того, що повернення малолітнього ОСОБА_1 до держави його постійного проживання поставить під загрозу заподіяння йому фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У серпні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що 21 грудня 2018 року позивач і відповідачка разом вивезли свого малолітнього сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, з Угорщини до України, тобто такий був переміщений до України за спільною згодою обох батьків.
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки вказаному факту в контексті виключень, передбачених статтею 13 Гаазької Конвенції 1980 року, які звільняють судові та адміністративні органи запитуваної держави від обов`язку видати розпорядження про повернення дитини.
Також суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки її доводам про те, що існує серйозний ризик того, що повернення її малолітнього сина до Угорщини, звідки він був переміщений до України у віці всього п`ять місяців, поставить дитину під загрозу заподіяння їй психічної шкоди та створить для неї нетерпиму обстановку. Малолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, вже майже чотири роки проживає в Україні, такий вже прижився у своєму новому середовищі, а тому виходячи з приписів пункту 2 статті 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, суд апеляційної інстанції у даному випадку не мав права ухвалювати рішення про його повернення до Угорщини.
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому факту, що малолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, практично ніколи не проживав разом із своїм батьком (із-за того, що його матері довелося втекти разом із ним до України, тому що його батько систематично умисно вчиняв фізичне насильство щодо неї, постійно завдавав їй тілесні ушкодження, навіть коли вона була вагітна), дитина взагалі не знає свого батька, навіть не впізнає його, а тому передання його батькові стане для нього справжнім шоком, що може призвести до непоправних наслідків для його здоров`я, зокрема психічного.
На даний час малолітньому ОСОБА_1 скоро виповниться чотири роки, він є громадянином України, який був законно вивезений з Угорщини та завезений до України його батьками, відтак, малолітній ОСОБА_1 на законних підставах перебуває разом із своєю матір`ю на території України.
Суд першої інстанції правильно врахував правовий висновок Верховного Суду, який міститься у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 521/14556/16, згідно з якими суд може відмовити в поверненні малолітньої дитини до країни постійного проживання, якщо вона прижилася у новому середовищі.
Крім того, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права.
Так, її представник - адвокат Пуканич Е. В. подав клопотання про відкладення судового розгляду справи, в якому просив відкласти судовий розгляд вищевказаної справи в зв`язку з неможливістю його явки в судове засідання, яке призначено на 05 липня 2022 року на 11 год. 00 хв., у зв`язку з участю в іншому судовому засіданні, а саме у кримінальній справі № 297/2188/19 (кримінальному провадженні № 12018070000000275) за обвинуваченням особи у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 307 КК України, яке призначено на 05 липня 2022 року на 10 год. 00 хв. і має відбутися у Виноградівському районному суді Закарпатської області, що може бути підтверджено інформацією, розміщеною на офіційному веб-порталі Судової влади України. До вищевказаного клопотання приєднано інформаційну довідку про призначення справи до розгляду від 04 липня 2022 року (на підтвердження поважності причин неявки в судове засідання представника відповідачки).
Суд апеляційної інстанції відхилив клопотання представника відповідачки, посилаючись на те, що останній, здійснюючи професійну діяльність адвоката, надав перевагу іншій судовій справі.
Апеляційний суд не врахував висновок, викладений у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бартая проти Грузії", та порушив право на справедливий судовий розгляд.
Підставами касаційного оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 640/5739/17 (провадження № 61-29201св18), від 11 грудня 2109 року у справі № 552/1759/19 (провадження № 61-18088св19), від 19 травня 2021 року у справі № 766/7657/20 (провадження № 61-19702св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування наступних норм права: частини восьмої статті 259 ЦПК України, частини третьої статті 223 ЦПК України у подібних правовідносинах при розгляді справи в суді апеляційної інстанції у контексті рішення Європейського Суду з прав людини від 25 липня 2018 року в справі "Бартая проти Грузії", частини першої статті 3 Конвенції про правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
21 вересня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про усунення недоліків, уточнена касаційна скарга та заява про відвід судді Коломієць Г. В.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року заяву ОСОБА_2 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. В. визнано необґрунтованою. Заяву ОСОБА_2 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. В. передано для вирішення зазначеного питання у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Сакари Н. Ю. від 22 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Верховного Суду Коломієць Г. В. у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, зупинено дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 липня 2022 року до закінчення розгляду справи в касаційному порядку.
У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб 03 лютого 2018 року в селі Нодькорачонь (Угорщина), який зареєстрований у Дунауйварошській міській раді, про що зроблений актовий запис за № С06164412. Після одруження прізвище відповідачки змінено з ОСОБА_2 на ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 на території Угорщини у сторін народився син ОСОБА_1, що констатовано відомостями про дитину, виданими Дунауйварошською міською радою Угорської Республіки від 17 липня 2018 року.
Після народження дитина проживала на території Угорщини протягом п`яти місяців.
Відповідно до довідки № 121 про реєстрацію особи громадянином України, виданої Головним управлінням Державної міграційної служби України у Закарпатській області від 25 березня 2019 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, набув громадянства України з дати його народження, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Мати дитини ОСОБА_2 та дитина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є біпатридами, громадянами Угорщини та України одночасно.
Малолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, вивезений із Угорщини до України його батьками - позивачем та відповідачкою 21 грудня 2018 року.
Батько дитини ОСОБА_1 був присутній при перетині кордону під час вивезення сина, переміщення дитини відбулось за згодою батька.
За поясненням позивача, його усна згода на перебування дитини з матір`ю в Україні була надана на період новорічних свят.
Згідно пояснень позивача, дружина з дитиною мали повернутися до Угорщини 03 січня 2019 року.
Із грудня 2018 року мати ОСОБА_2 проживає із сином на території України, а батько ОСОБА_1 - на території Угорщини.
ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_1 мають зареєстроване постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2, виданою Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Берегівської міської ради від 09 січня 2019 року № 74, зареєстрованим з 22 серпня 2008 року і по час видачі довідки її місцем проживання є будинок АДРЕСА_3 .
Із 01 вересня 2021 року малолітній ОСОБА_1 зарахований до дошкільного начального закладу у селі Нодькорачонь (Угорщина).
ОСОБА_2 є одночасно громадянкою України (підтверджується її паспортом громадянина України від 05 січня 2018 року та паспортом громадянина України для виїзду за кордон від 01 лютого 2019 року) та Угорщини (підтверджується документом про надання їй угорського громадянства у 2012 році, паспортною карткою, посвідченням особи), позивач ОСОБА_1 є громадянином Угорщини, про що свідчить його паспорт громадянина Угорщини.
04 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого відділу управління поліції у м. Дунауйварош, де повідомив про незаконне утримання дитини.
02 квітня 2019 року до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Центральний орган Угорщини надійшла заява ОСОБА_1, яка складена 11 березня 2019 року, про сприяння поверненню дитини до Угорщини.
З метою сприяння поверненню дитини ОСОБА_1 надав довіреність від 02 травня 2019 року, відповідно до статті 28 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, якою уповноважив Центральний орган України і його представників діяти від його імені та вчиняти всі необхідні дії, пов`язані із забезпеченням повернення дитини.
На підставі заяви ОСОБА_1 Міністерство юстиції України через Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області звернулося до ОСОБА_2 з метою надання пояснень та отримання згоди на добровільне повернення дитини до Угорщини.
16 травня 2019 року до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області надійшла заява ОСОБА_2, у якій відповідачка зазначала, що вирішила повернутися до України до своїх батьків, оскільки відносини подружжя погіршилися; повернення дитини до Угорщини є неможливим; посилалася на існування спору в суді щодо визначення місця проживання дитини та вказувала на існування серйозного ризику того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
У лютому 2020 року Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) звернулось до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 про повернення дитини.
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 лютого 2020 року у справі № 297/1673/19, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року, позов ОСОБА_2 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем м. Дунауйварош (Угорщина), та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, укладений 03 лютого 2018 року в селі Нодькорачонь (Угорщина), зареєстрований у Дунауйварошській міській раді, розірвано.
Змінено прізвище позивача при оформленні розірвання шлюбу з " ОСОБА_2" на " ОСОБА_2".
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, з його матір`ю ОСОБА_6 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000,00 грн щомісячно, починаючи з 12 серпня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_17 задоволено, рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 лютого 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2021 року скасовано та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області, про розірвання шлюбу, відновлення дошлюбного прізвища, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини (провадження № 61-12045св21).
Закриваючи провадження у справі, Верховний Суд виходив із того, що станом на 28 серпня 2019 року (дата відкриття провадження у цій справі) в провадженні угорського суду між сторонами вже була справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав - розірвання шлюбу (відновлення дошлюбного прізвища позивача є похідною вимогою від первісної про розірвання шлюбу), визначення місця проживання спільної дитини подружжя та стягнення аліментів, і позивачу про це було достеменно відомо, враховуючи подання нею зустрічного позову у квітні 2019 року до районного суду м. Дунауйварош, а сторона відповідача послідовно повідомляла про це суди.
Згідно з рішенням районного суду м. Дунауйварош від 21 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу суд встановив тимчасовий вимір: "до набрання законної сили остаточного судового рішення, син ОСОБА_1, у шлюбі народився, ІНФОРМАЦІЯ_3, позивач має право на контакт з дитиною в парних тижнях в неділю від 9.00 до 11.00 год. на місце догляду підтримувати зв`язок". У поясненнях суду щодо прийнятого рішення зазначено, що між сторонами відбувається судовий процес розірвання шлюбу, укладеного 03 лютого 2018 року, і у своїй заяві заявник ( ОСОБА_1 ) вимагав тимчасової допомоги в першу чергу для того, щоб суд дозволив йому здійснювати батьківську відповідальність за дитину; на цій стадії провадження суд розглянув лише клопотання сторін про тимчасовий захід, який регулює відносини між позивачем та дитиною.
Згідно із змістом позовної заяви по шлюбному процесу ОСОБА_1 до районного суду м. Дунауйварош, отриманою судом 04 березня 2019 року, ОСОБА_1 просив суд стосовно відповідача ОСОБА_6 розірвати укладений між ними шлюб, а також надати йому право здійснювати батьківські повноваження щодо до неповнолітнього сина ОСОБА_1, врегулювати право підтримувати зв`язки відповідача із дитиною та зобов`язати відповідача з моменту прийняття рішення сплачувати щомісячно аліменти на утримання дитини.
Крім цього, ОСОБА_1 просив суд своїм тимчасовим рішенням надати йому право бути опікуном свого неповнолітнього сина, якщо дане його прохання вважається необґрунтованим, просив суд в альтернативному варіанті призначити місце перебування його неповнолітнього сина за попереднім його місцем перебування за останнім постійним місцем проживання в селі Нодькорачонь, водночас врегулювати його зустрічі із сином, які відповідач має забезпечити. Зазначене узгоджується із установленим районним судом м. Дунауйварош рішенням від 21 червня 2019 року про встановлення тимчасового виміру.
За змістом зустрічного позову ОСОБА_6 до районного суду м. Дунауйварош, що надійшов до суду 07 квітня 2019 року, позивач пред`явила 5 зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 :
1) розірвати укладений між сторонами 03 лютого 2018 року шлюб;
2) надати їй виключне право здійснювати опіку над спільною дитиною;
3) визначити місцем проживання спільної дитини позивача та відповідача теперішнє місце проживання його матері за адресою: АДРЕСА_3 ;
4) встановити графік зустрічі відповідача із дитиною;
5) зобов`язати відповідача сплачувати щомісячно аліменти на утримання дитини.
Районним судом м. Дунауйварош (Угорщина) від 15 жовтня 2020 року, що набрало законної сили 07 грудня 2020 року, прийнято рішення: розірвати шлюб, укладений 03 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; батько дитини отримав право на опіку над сином; зобов`язано відповідача ОСОБА_2 протягом трьох днів з моменту набрання сили даного рішення передати позивачу ОСОБА_1 дитину з його особистими речами та особистими документами; скасовано тимчасове розпорядження № 39; урегульовано контакти між відповідачем ОСОБА_2 та дитиною; зобов`язано ОСОБА_2 з наступного місяця після набрання законної сили рішенням щомісячно сплачувати на користь позивача ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини; зустрічний позов ОСОБА_2 відхилено, вирішено питання судових витрат.
Верховний Суд (Угорщина) рішенням від 07 вересня 2021 року відхилив клопотання ОСОБА_6 про перегляд справи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку з пред`явленням батьком малолітньої дитини вимоги про її повернення до Угорщини згідно з правилами Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV "Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей".
Гаазька конвенція 1980 року захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.
Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:
a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та
b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.
За змістом частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті "а", можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.