ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 930/2622/20
провадження № 51 - 2970 кмо 22
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_8,
прокурора ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 5 вересня 2022 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020240000323, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився в м. Немирові Вінницької області, проживає на АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимий, останній раз - 22 червня 2021 року Іллінецьким районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) та на підставі ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК.
Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 28 квітня 2022 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років; за ч. 2 ст. 289 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців без конфіскації майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 червня 2021 року, більш суворим покаранням за цим вироком, остаточно призначено ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців без конфіскації майна. В строк відбування покарання зараховано частину відбутого покарання за вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 червня 2021 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_10 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 18 лютого 2021 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цим вироком також засуджено ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 185 КК, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не переглядаються.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_10 визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), поєднаному із проникненням у житло, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, та у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у інше приміщення за таких обставин.
Так, в травні 2020 року в нічну пору доби, точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_10, діючи умисно, повторно, з метою таємного викрадення чужого майна, поєднаному з проникненням у житло, за попередньою змовою з ОСОБА_12, перебуваючи на території домоволодіння, що на АДРЕСА_2, шляхом відчинення одного із вікон, проник всередину будинку, звідки вони викрали настільну газову плиту та дві статуетки, заподіявши потерпілому ОСОБА_14 матеріальну шкоду на загальну суму 515,10 грн.
Крім того, у травні 2020 року у нічну пору доби, точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_10 разом з ОСОБА_12, перебуваючи на території домоволодіння, що на АДРЕСА_2, шляхом відчинення вхідних дверей підсобного приміщення, проникли всередину, де виявили скутер марки "Yamaha", моделі "Z NEXT ZONE", 1994 року випуску, з об`ємом двигуна 49 см3. Після чого, діючи умисно, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_10 та ОСОБА_12, шляхом буксирування без запуску двигуна, вивезли його із території домогосподарства та доставили за місцем свого проживання, що на АДРЕСА_3, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_14 матеріальну шкоду на загальну суму 4050 грн.
Також, 27 січня 2021 року приблизно о 15 год, ОСОБА_10, діючи умисно, повторно, з метою таємного викрадення чужого майна, поєднаному з проникненням у житло, за попередньою змовою з ОСОБА_12 та ОСОБА_13, перебуваючи на території домоволодіння, що на АДРЕСА_4, шляхом поштовху відчинили вхідні двері житлового будинку, проникли всередину та викрали звідти 4 чавунних радіатори опалення, загальною вагою 208 кг. Після чого, викрадене склали у багажне відділення автомобіля марки "ВАЗ 2107", державний номерний знак НОМЕР_1, на якому приїхали до зазначеного домоволодіння, та перевезли вказані радіатори до пункту прийому металобрухту філії ТОВ "Проммет", що на вул. Соборна, 285 у м. Немирові Вінницької області, де реалізували їх як брухт чорних металів. Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 заподіяли потерпілому ОСОБА_15 матеріальну шкоду на загальну суму 1354,08 грн.
5 вересня 2022 року Вінницький апеляційний суд змінив вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 28 квітня 2022 року щодо ОСОБА_10, виключивши з резолютивної частини вироку застосування положень ч. 5 ст. 72 КК. У решті вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_10 та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд першої інстанції, обираючи ОСОБА_10 міру примусу, не врахував всіх пом`якшуючих покарання обставин, що призвело до призначення йому покарання за ч. 3 ст. 185 КК, яке за своїм розміром є явно несправедливим через суворість. Всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд відповідних доводів апеляційної скарги захисника належним чином не перевірив, свого рішення у цій частині не мотивував та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 в цій частині без змін, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 січня 2023 року матеріали кримінального провадження за вказаною касаційною скаргою захисника ОСОБА_11 було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК.
Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку з тим, що в судовій практиці апеляційних судів, а також й в практиці Касаційного кримінального суду Верховного Суду, існують різні позиції щодо форми викладення рішення суду апеляційної інстанції за результатами перегляду вироку місцевого суду у разі виключення апеляційним судом із резолютивної частини вироку рішення про застосування ч. 5 ст. 72 КК та зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання, так як деякі з них постановлені у формі ухвали, а інші - у формі вироку.
Так, відповідно до висновку, зробленого у постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року (справа № 428/6337/18, провадження № 51-3809км19), з урахуванням вимог статей 420, 421 КПК перелік випадків, коли апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції з ухваленням свого вироку, якщо це погіршує становище обвинуваченого, не є вичерпним, а тому виключення апеляційним судом із призначеного засудженому покарання зарахованого судом першої інстанції періоду попереднього ув`язнення, а також зміна початку строку відбування покарання через призму ст. 421 КПК є тими "іншими випадками", які беззаперечно погіршують правове становище обвинуваченого, і в цьому випадку апеляційний суд допустив істотне порушення вимог КПК, оскільки не міг постановити таке судове рішення у виді ухвали, а лише - ухваливши вирок.
Натомість колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в своїй ухвалі від 23 червня 2022 року (справа № 295/2309/17, провадження № 51-454км22) вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, та на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передала кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду. На переконання колегії суддів Першої судової палати аналіз змісту статей 414, 420 КПК не дає підстав для висновку про обов`язковість винесення апеляційним судом рішення у формі вироку під час виключення апеляційним судом із призначеного засудженому покарання зарахованого судом першої інстанції періоду попереднього ув`язнення.
Проте за результатами касаційного розгляду цього провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2022 року (справа № 295/2309/17, провадження № 51-454кмо22) питання, винесене на її розгляд, з об`єктивних підстав не було вирішено, відтак, і не зроблено висновок щодо застосування норми права.
З огляду на викладене, у зв`язку з наявністю різних правових позиції, з метою забезпечення єдиної правозастосовчої практики та формування висновку щодо застосування норм кримінального процесуального закону України, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду даного кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_9 висловив думку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 .
Інших учасників було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги захисника. При цьому вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
Беручи до уваги те, що захисник ОСОБА_11 не оскаржував ухвали апеляційного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК, керуючись вимогами ст. 433 КПК, об`єднана палата Верховного Суду не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_11 стосовно невідповідності призначеного судом ОСОБА_10 покарання ступеню тяжкості вчинених ним злочинів й особі засудженого, яке, на думку захисника, за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, об`єднана палата Верховного Суду виходить з наступного.
За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку суспільно небезпечне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 щодо суворості призначеного судом першої інстанції ОСОБА_10 покарання за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК та на підставі ч. 1, ч. 4 ст. 70 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців без конфіскації майна, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.