ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 683/1200/18
провадження № 51-2911км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
засуджених ОСОБА_9, ОСОБА_10,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 та захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2019 року й вирок Хмельницького апеляційного суду від 04 липня 2022 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018240220000141 за обвинуваченням
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Старокостянтинова Хмельницької області та жителя цього міста ( АДРЕСА_1,
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Попівці Старокостянтинівського району Хмельницької області та жителя АДРЕСА_2,
ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Старокостянтинова Хмельницької області та жителя цього АДРЕСА_3,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2019 року ОСОБА_9 і ОСОБА_10 визнано винуватими за епізодом від 06 березня 2018 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК і засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, крім житла; за епізодом від 16 березня 2018 року кваліфіковано дії ОСОБА_9 і ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 185 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 і ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, крім житла.
За цим же вироком ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за епізодом від 21 березня 2018 року виправданоу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК за недоведеністю того, що кримінальне правопорушення вчинено ними.
Вирішено питання щодо речових доказів та арешту майна у кримінальному провадженні.
Згідно з цим вироком також засуджено ОСОБА_11, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржено.
Хмельницький апеляційний суд 04 липня 2022 року за результатом розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок районного суду в частині виправдання, зокрема ОСОБА_9 і ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК за епізодом від 21 березня 2018 року та в частині вирішення питання про речові докази.
Ухвалив свій вирок за яким визнав ОСОБА_9 і ОСОБА_10 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК.
Постановив вважати ОСОБА_9 і ОСОБА_10 засудженими до покарання за: ч. 3 ст. 187 КК -у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, крім житла; ч. 3 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки; ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 і ОСОБА_10 призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, крім житла.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання ОСОБА_9 і ОСОБА_10 зарахував строк попереднього увʼязнення з 22 березня 2018 року до 04 липня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішив питання щодо речових доказів.
Як убачається з вироку місцевого суду, 06 березня 2018 року приблизно о 22 год. ОСОБА_9 і ОСОБА_10, діючи за попередньою змовою групою осіб з метою незаконного заволодіння чужим майном, одягнувши на обличчя заздалегідь підготовлені маски (балаклави), через незачинені двері проникли в приміщення сигаретного кіоску, розташованого біля Центрального ринку м. Старокостянтинів, де ОСОБА_10, використовуючи заздалегідь підготовлений пневматичний пістолет, з метою погрози направив його на ОСОБА_12, яка сприйняла погрозу реально і злякалася за своє життя, внаслідок чого відкрито заволоділи грошима ФОП ОСОБА_13, чим спричинили потерпілій ОСОБА_14 майнової шкоди на суму 1500 грн.
Крім того, 16 березня 2018 року приблизно о 01 год., ОСОБА_9 і ОСОБА_10, будучи особами, які раніше вчинили розбій, за попередньою змовою між собою та ОСОБА_11, з метою таємного викрадення чужого майна, прийшли до магазину " ІНФОРМАЦІЯ_3" розташованого на АДРЕСА_4 . Розподіливши наперед обумовлені ролі, ОСОБА_9, одягнувши на обличчя заздалегідь підготовлену маску (балаклаву), проник до господарської будівлі, що розташована поруч з магазином та відволікав увагу ОСОБА_15 . У цей час ОСОБА_10 та ОСОБА_11, використовуючи заздалегідь підготовлені дві монтувалки, шляхом віджиму металопластикових дверей, проникли в приміщення магазину, звідки умисно, таємно викрали гроші та алкогольні напої, чим спричинили потерпілому ОСОБА_16 майнової шкоди на загальну суму 605,50 грн.
Вироком апеляційного суду встановлено, що 21 березня 2018 року приблизно о 00:30 ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, діючи з корисливих мотивів, повторно, за попередньою змовою групою осіб прибули в смт. Антоніни Красилівського району, де, розподіливши наперед обумовлені ролі, ОСОБА_9 і ОСОБА_11, одягнувши заздалегідь підготовлені маски (балаклави) та, використовуючи заздалегідь підготовлені дві монтувалки, проникли до магазину " ІНФОРМАЦІЯ_4", розташованого на АДРЕСА_5 у смт. Антоніни Красилівського району, а ОСОБА_10 залишився в автомобілі, щоб попередити їх про появу сторонніх осіб та, у разі появи таких, швидко зникнути з місця злочину. Однак усіх дій, спрямованих на таємне викрадення грошей вони не довели до кінця з причин, що не залежали від їх волі, оскільки були викриті свідком ОСОБА_17 .
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Захисник ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалені у кримінальному провадженні вироки місцевого та апеляційного судів щодо визнання винуватості і засудження ОСОБА_10 та конфіскації автомобіля "ВАЗ-2108" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) та закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Стверджує, що у цьому кримінальному провадженні слідчий ОСОБА_18 не мав повноважень проводити досудове розслідування, оскільки після об`єднання кримінальних проваджень за епізодами з 06, 16 та 21 березня 2018 року в одне провадження, в матеріалах справи відсутній процесуальний документ, який би підтверджував призначення групи слідчих у цьому провадженні.
Вказує захисник і про недопустимість протоколу обшуку від 21 березня 2018 року. На його переконання ця слідча дія проведена без дотримання вимог кримінального процесуального закону, а саме без ухвали слідчого судді та за відсутності підстав, передбачених ст. 233 КПК. ОСОБА_7 зазначає, що прокурор чи слідчий попередньо не звертався до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку, а ухвала слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 22 березня 2018 року про надання дозволу на обшук винесена без будь-яких на те підстав.
Крім того, вищезгадана слідча дія проведена із порушенням права його підзахисного на захист через те, що проведення обшуку та отримання заяви ОСОБА_9 про добровільну видачу предмета, схожого на пневматичний пістолет, було здійснено за відсутності захисника.
Захист зазначає, що в порушення вимог ст. 107 КПК до протоколу обшуку був доданий лазерний диск, який містить копію відеозапису слідчої дії. Проте ця копія не відображає усіх процесуальних дій, що відбувалися при її проведенні, і не містить відомостей про час та обставини, за яких вона була виготовлена.
Також вважає недопустимими доказами ряд слідчих дій, а саме огляд предмету, схожого на пневматичний пістолет від 23 квітня 2018 року, пред`явлення для впізнання предмету, схожого на пневматичний пістолет, потерпілим ОСОБА_12 та ОСОБА_15 від 23 квітня 2018 року через те, що вони були проведені без захисників ОСОБА_10 .
Всупереч вимогам ч. 3 ст. 105 КПК додатки до протоколів вищезгаданих слідчих дій не були належно упаковані і засвідчені підписами всіх учасників.
Наголошує на тому, що в порядку ст. 290 КПК стороні захисту не були пред`явлені речові докази, зокрема предмет, схожий на пневматичний пістолет, а також маски "балаклави" та металевий лом.
Захисник стверджує, що вилучення речей (масок "балаклав" та металевого лому) відбулося без дотримання вимог КПК, оскільки стаття 240 КПК не передбачає вилучення речових доказів під час проведення слідчого експерименту. Вважає, що ці слідчі дії були проведені в нічний час без виняткової необхідності. Крім того, у протоколах не відображено процедуру та обставини проведення цих слідчих дій.
Також указує на те, що допити підозрюваних ОСОБА_10 та ОСОБА_9, а також слідчі експерименти за їх участі проведені з порушенням права засуджених на захист, оскільки жодному із них не було забезпечено конфіденційного побачення з захисником перед проведенням слідчих дій. Звертає увагу і на те, що до моменту прибуття захисників, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 вже перебували під контролем працівників поліції, з ними були проведені бесіди, з метою з`ясування їх причетності до вчинення злочинів і вони були фактично затримані, а тому перебували у статусі підозрюваних, хоча з моменту фактичного затримання їх процесуальні права органом досудового розслідування ігнорувалися.
Крім того, за твердженням захисника, під час проведення слідчих експериментів слідчі не уточнювали та не перевіряли показання засуджених, а навпаки, сам слідчий доповнював показання засуджених, зазначаючи конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, які вони не могли розповісти.
Вважає здобуті під час слідчих експериментів докази недопустимими через вчинення на засуджених психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів.
Звертає увагу і на те, що повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри засудженим було здійснено в неробочий час та без присутності захисника, що свідчить про грубе порушення процесуального закону.
Не погоджується ОСОБА_7 і з рішенням апеляційного суду. Вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтував винуватість його підзахисного за епізодом від 21 березня 2018 рокунедопустимими доказами. Крім того, стверджує, що апеляційний суд порушив ст. 419 КПК, оскільки належним чином не розглянув доводів сторони захисту та не дав вмотивованих відповідей на них.
Захисник ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить частково змінити вирок місцевого суду щодо ОСОБА_9 . За епізодом від 06 березня 2018 року дії засудженого перекваліфікувати на ч. 3 ст. 186 КК і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за епізодом від 16 березня 2018 року вирок першої та другої інстанцій залишити без зміни. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно просить призначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, а вирок апеляційного суду скасувати.
Як і захист ОСОБА_10, захисник ОСОБА_6 ставить під сумнів повноваження слідчого ОСОБА_18 внаслідок відсутності процесуального документу щодо призначення групи слідчих у об`єднаному кримінальному провадженні.
Також захисник вважає, що за епізодом від 06 березня 2018 року дії його підзахисного не правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 187 КК, оскільки, на його думку, не доведено попередньої домовленості про спосіб здійснення погроз потерпілій ОСОБА_12 насильством конкретного характеру, а також не надано оцінки тому, що в діях іншого учасника злочину ОСОБА_10 наявний ексцес виконавця, в частині погроз потерпілій. За таких обставин вважає, що дії його підзахисного необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 186 КК.
Крім того, на переконання ОСОБА_6, апеляційний суд не провів повного безпосереднього дослідження доказів, а тому, безпідставно змінив виправдувальний вирок місцевого суду щодо його підзахисного за епізодомвід 21 березня 2018 року.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7, надавши відповідні пояснення, та захисник ОСОБА_8, засуджений ОСОБА_10 підтримали подані касаційні скарги.
Захисник ОСОБА_6 підтримав доводи та вимоги своєї касаційної скарги повністю, а позицію, викладену у скарзі захисника ОСОБА_7, - частково.
Засуджений ОСОБА_9 підтримав подану його захисником касаційну скаргу та не заперечував проти задоволення скарги захисника ОСОБА_7 .
Прокурор ОСОБА_5, надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційних скарг захисників та просив постановлені у цьому провадженні судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновків, що подані захисниками касаційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, зазначених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.
Указаних положень процесуального закону апеляційний суд дотримався.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_9 і ОСОБА_10 за епізодами від 06 та 16 березня 2018 року у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, особою яка раніше вчинила розбій та поєднаний із проникненням в інше приміщення, а за епізодом від 21 березня 2018 року - у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане із проникненням в інше приміщення.
Відповідно до вказаного обвинувачення орган досудового розслідування кваліфікував дії ОСОБА_9 і ОСОБА_10 за епізодами від 06 та 16 березня 2018 року за ч. 3 ст. 187 КК, а за епізодом від 21 березня 2018 року - ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК.
Місцевий суд, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, дійшов висновків:
за епізодом від 06 березня 2018 року про доведеність винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК. Такого висновку суд дійшов на підставі безпосередньо досліджених показань: ОСОБА_12 (потерпілої), яка вказала, що коли в кіоск зайшли двоє чоловіків в масках, один з них наставив на неї пістолет, вона злякалася, нападники швидко забрали гроші і вибігли з кіоску; свідків: ОСОБА_19 (понятої, яка брала участь під час проведення обшуку в домогосподарстві ОСОБА_9 ) підтвердила, що під час обшуку у гаражі біля будинку був знайдений пістолет, ОСОБА_20 та ОСОБА_21 (понятих, які брали участь під час проведення пред`явлення речей для впізнання потерпілій), які підтвердили, що потерпіла ОСОБА_12 впізнала пістолет, який раніше бачила, а також письмових доказів: проколу обшуку від 21 березня 2018 року з відеозаписом до нього, згідно з яким оглянуто домогосподарство АДРЕСА_1 де у підвальному приміщенні гаража № НОМЕР_2 виявлено предмет, схожий на пневматичний пістолет типу "пістолета Макарова"; протоколу пред`явлення для впізнання від 23 квітня 2018 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_12 за зовнішнім виглядом (формою та кольором) впізнала пістолет, яким їй погрожували 06 березня 2018 року;
за епізодом від 16 березня 2018 року, про неправильну кваліфікацію дій обвинувачених за ч. 3 ст. 187 КК. Зокрема, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, серед яких показання ОСОБА_15 (потерпілої), яка зазначила, що коли до кіоску зайшов хлопець, одягнений у маску (балаклаву) і сказав "сидіти тихо, пограбування", він розмовляв по телефону, а тому вона його погрозу сприйняла як жарт. Також вона вказала, що нападник від неї нічого не вимагав і не брав, а коли виходив із кіоску, вона в нього в кишені помітила пістолет, а також письмові докази: протоколи проведення слідчих експериментів із відеозаписами до них від 21 березня 2018 року за участі ОСОБА_22 та ОСОБА_10 та протокол проведення слідчого експерименту з відеозаписом до нього від 23 березня 2018 року, за участі ОСОБА_9, відповідно до якого він показав на місці, де викинув знаряддя вчинення злочинів, а саме дві маски та два ломи, місцевий суд встановив, що сторона обвинувачення під час кваліфікації дій ОСОБА_22 і ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 187 КК не взяла до уваги показання потерпілої та не врахувала того, що з боку засуджених до потерпілої був відсутній умисел на напад і погрози її життю, а тому перекваліфікував їх дії на ч. 3 ст. 185 КК;
за епізодом від 21 березня 2018 року суд, визнавши протокол огляду місця події від 21 березня 2018 року недопустимим доказом, з підстав того, що цей доказ зібраний не у порядку визначеному КПК, дійшов висновку, що інші докази, надані стороною обвинувачення, зокрема показання ОСОБА_23 (потерпілого), свідків ОСОБА_24, ОСОБА_17 та ОСОБА_25, а також письмові докази: протокол огляду місця події з фототаблицями від 21 березня 2018 року, відповідно до якого оглянуто магазин "ІНФОРМАЦІЯ_4" розташований у смт. Антоніни Красилівського району, диск з відеозаписом з камер відеоспостереження зазначеного магазину та протокол слідчого експерименту від 24 квітня 2018 року з фототаблицями за участі ОСОБА_17, не доводять, що вказане кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_9 і ОСОБА_10, а тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК виправдав їх за цим епізодом.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, зокрема захисник ОСОБА_6, засуджений ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_7, а також прокурор подали апеляційні скарги.
Сторона обвинувачення скаржилася на безпідставність висновків суду про перекваліфікацію дій засуджених за епізодом від 16 березня 2018 року та необґрунтоване їх виправдання за епізодом від 21 березня 2018 року.
В свою чергу, сторона захисту заперечувала правильність висновків суду про доведеність винуватості засуджених у вчиненні злочинів за якими їх було засуджено, вважала, що вирок ґрунтується, вирішальною мірою, на недопустимих доказах. При цьому захист обґрунтовував свою позицію доводами, які були повторені захисниками в касаційних скаргах.
Апеляційний суд перевірив висновки місцевого суду в частині доведеності винуватості засуджених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК та визнав їх правильними і належним чином умотивованими.
Водночас, дослідивши повторно, в порядку ч. 3 ст. 404 КПК докази, а саме показання свідків ОСОБА_17, ОСОБА_25 та ОСОБА_24, а також протоколи слідчих експериментів за участі засуджених та свідка, апеляційний суд дійшов висновку, про помилковість рішення суду першої інстанції в частині виправдання засуджених за епізодом від 21 березня 2018 року, вважав, що досліджені докази підтверджують винуватість ОСОБА_10 і ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК.
За наслідком апеляційного розгляду Хмельницький апеляційний суд скасував вирок районного суду в частині виправдання ОСОБА_9 і ОСОБА_10 за епізодом від 21 березня 2018 року і постановив свій, яким визнав їх винуватими у вчиненні цього злочину.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині доведеності винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, а доводи авторів касаційних скарг вважає неспроможними.
При цьому з рішення апеляційного суду слідує, що цей суд дав належну оцінку доводам апеляційних скарг сторони захисту, навів ґрунтовні мотиви їх відхилення, опираючись, зокрема на релевантну практику суду касаційної інстанції.
В касаційних скаргах не міститься доводів, які б ставили під сумнів висновки суду апеляційної інстанції наведені на спростування тверджень апеляційних скарг сторони захисту.
Щодо доводів касаційних скарг про здійснення досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні неуповноваженим слідчим
Захисники стверджують, що після об`єднання кримінальних проваджень (№ 12018240220000141, № 12018240220000164 і № 12018240170000135) в одне провадження за № 12018240220000141, в матеріалах справи відсутні жодні документи, які б уповноважували будь-якого слідчого, зокрема ОСОБА_18 на здійснення досудового розслідування. У зв`язку з цим, за міркуваннями захисників, всі процесуальні рішення і слідчі дії проведені неуповноваженою особою, що свідчить про недопустимість доказів.
Верховний Суд не погоджується із такими твердженнями захисту з огляду на таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 06 березня 2018 року були внесені відомості до ЄРДР за № 12018240220000141 (епізод від 06 березня 2018 року щодо потерпілої ОСОБА_12 ) за правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 3 ст.186 КК.
Цього ж дня начальник СВ Старокостянтинівського ВП ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_26 прийняв постанову, якою доручив здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018240220000141 слідчій групі у складі слідчих ОСОБА_18, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_26 та ОСОБА_29, і призначив старшим цієї групи - слідчого ОСОБА_18 .
Тобто вказані слідчі були визначені відповідно до положень КПК і їх повноваження на здійснення досудового розслідування не викликають сумніву, чого не заперечує і сторона захисту.
16 березня 2018 року внесено відомості до ЄРДР за № 12018240220000164 за правовою кваліфікацією дій за ч. 3 ст. 185 КК (епізод від 16 березня 2018 року щодо потерпілої ОСОБА_15 ).
21 березня 2018 року постановою прокурора ОСОБА_30 матеріали кримінальних проваджень за № 12018240220000141 та № 12018240220000164 були об`єднані в одне провадження, якому присвоєно № 12018240220000141.
Цього ж дня, слідчий ОСОБА_18 перекваліфікував дії ОСОБА_9 і ОСОБА_10 з ч. 3 ст. 185 КК, ч. 3 ст. 186 КК на ч. 3 ст. 187 КК.
Також 21 березня 2018 року слідчим Красилівського ВП ГУНП в Хмельницькій області внесено відомості до ЄРДР за № 12018240170000135 за правовою кваліфікацією дій за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК (епізод від 21 березня 2018 року щодо ОСОБА_23 ).
08 травня 2018 року прокурор Старокостянтинівської місцевої прокуратури прийняв постанову, якою об`єднав матеріали кримінальних проваджень за № 12018240220000141 та № 12018240170000135 в одне провадження, якому присвоєно № 12018240220000141.
Ураховуючи вищенаведене, а також, зважаючи, що всі кримінальні провадження були об`єднані в одне провадження за № 12018240220000141, це не зумовлювало необхідності винесення постанови про призначення слідчого (групи слідчих) після кожного об`єднання кримінальних проваджень в одне, адже група слідчих у провадженні № 12018240220000141 вже була визначена.
Більше того, Верховний Суд вже неодноразово вказував у своїх рішеннях про те, що чинний КПК не передбачає необхідності повторного призначення слідчого (групи слідчих) чи доручення на проведення досудового розслідування конкретному слідчому в об`єднаному кримінальному провадженні (постанови Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 740/2968/16-к, провадження № 51-400км22; від 10 листопада 2022 року у справі № 206/4419/17, провадження № 51-2038км22).
На цих підставах колегія суддів відхиляє такі доводи захисту.
Щодо посилань захисника ОСОБА_7 про порушення вимог КПК при вручені засудженим повідомлення про підозру
Захисник вказує, що вручення повідомлення про підозру засудженим було здійснено поза межами робочого часу і за відсутності захисника, а тому, на його думку, засуджених не можна вважати такими, що в установленому порядку належним чином повідомлені про підозру, що свідчить і про незаконність обвинувального акту.
Верховний Суд вважає такі твердження непереконливими.
Положення ст. 278 КПК визначають, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню.
Водночас відповідно до ст. 279 КПК у випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов`язаний виконати дії, передбачені ст. 278 цього Кодексу. Якщо повідомлення про підозру здійснив прокурор, повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру має право виключно прокурор.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який, відхиляючи такі твердження захисту, вказав, що вручення повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у неробочий час, не спричиняє недійсність вказаної процесуальної дії, оскільки положення КПК покладають на орган досудового розслідування обов`язок виконати цю процесуальну дію в межах відведеного КПК строку.
Більше того, сторона захисту не обґрунтувала, яким чином вручення повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у неробочий час, позначилося на реалізації цією стороною своїх процесуальних прав.
Не погоджується Верховний Суд і з твердженнями захисту про неможливість вручення повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у відсутності захисника, оскільки, як правильно зауважив апеляційний суд, чинний КПК не передбачає таких застережень. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 01 серпня 2022 року у справі № 161/7088/20 (провадження № 51-3815км20).
На цих підставах Верховний Суд відхиляє такі твердження захисту.
Щодо доводів про недопустимість протоколу обшуку
Захисник ОСОБА_7 заперечує допустимість протоколу обшуку в домоволодінні по АДРЕСА_1 під час якого у ОСОБА_9 було вилучено пневматичний пістолет, вказуючи на те, що обшук проведений за відсутності ухвали слідчого судді та підстав, передбачених ст. 233 КПК, а заява власника домоволодіння про надання дозволу на проведення обшуку була написана після проведення цієї слідчої дії.