Постанова
іменем України
06 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 495/1872/22
провадження № 51-3776 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
прокурора в режимі відеоконференції ОСОБА_6,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_7,
захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 травня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року у кримінальному провадженні № 42022164020000011 від 22 березня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 409 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 26 травня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 409 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1, займаючи посаду стрільця відділення охорони та оборони взводу охорони та оборони роти охорони та оборони, у військовому званні "солдат", в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 закону України "Про оборону України", ст. 1 закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статей 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, за відсутності поважних причин, 26 лютого 2022 року не з`явився вчасно з лікувального закладу - КП "Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги Дніпропетровської обласної ради" до розташування військової частини НОМЕР_1 (за адресою: АДРЕСА_2 ), тим самим незаконно перебував поза місцем служби, проводив вільний час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, до 14:00 22 березня 2022 року, тобто до моменту добровільного з`явлення до розташування військової частини.
Крім того, ОСОБА_7, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1, займаючи посаду стрільця відділення охорони та оборони взводу охорони та оборони роти охорони та оборони, у військовому званні "солдат", в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 закону України "Про оборону України", ст. 1 закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статей 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, 22 березня 2022 року приблизно о 14:30, перебуваючи на території військової частини НОМЕР_1, відкрито відмовився від несення обов`язків військової служби шляхом подання рапорту на ім`я командира військової частини щодо відмови від виконання обов`язків військової служби, тобто фактично припинив виконання обов`язків військової служби.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_8, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої доводи, захисник зауважує, що суди попередніх інстанцій, призначаючи ОСОБА_7 покарання, повною мірою не врахували його особу та обставини вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, а також те, що обвинувачений щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочинів, жалкує, що так вчинив і має бажання в подальшому нести військову службу, якщо стан здоров`я це дозволить, раніше не судимий, не несе небезпеки суспільству та оточуючим, має постійне місце проживання, потребує лікування та психологічної корекції, має на утриманні матір, яка є інвалідом ІІ групи, та батька, який є непрацездатною особою. Вищевказані обставини, на переконання захисника, свідчать про те, що ОСОБА_7 може виправитись, понісши покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі. Разом з тим місцевий суд, з чим необґрунтовано погодився і апеляційний суд, безпідставно не застосував до обвинуваченого положення статей 69, 75 КК України. При цьому на підтвердження своєї позиції захисник посилається на вироки місцевих судів, згідно яких особам, які були визнані винуватими у вчиненні військових кримінальних правопорушень, було призначено покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та звільнено від відбування такого покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Крім того, захисник вказує, що ОСОБА_7, погоджуючись на проведення судового розгляду в суді першої інстанції у скороченому порядку, внаслідок своєї правової неграмотності, відсутності захисника, нестабільного психічного стану та довіри до органів прокуратури, до кінця не розумів для себе правильності кваліфікації інкримінованих йому злочинів та всіх наслідків розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Також у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 наголошує, що судами попередніх інстанцій було допущено неповноту судового розгляду, а висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають фактичним обставинам справи, аргументуючи свою позицію тим, що суди належним чином не дослідили наявні в матеріалах докази та не перевірили обставини, які свідчать про те, що у ОСОБА_7 були поважні причини вчасно не з`явитися до військової частини для відбування військової служби, які пов`язані з його психічним станом та обстановкою, що склалася внаслідок запровадження на території України воєнного стану і проведення військових дій.
На зазначену касаційну скаргу прокурор ОСОБА_9 подав заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів сторони захисту, просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити. При цьому, надаючи пояснення стосовно доводів своєї касаційної скарги, з-поміж іншого наголошувала, що місцевий суд, без перевірки осудності ОСОБА_7 не мав права проводити судовий розгляд у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Засуджений ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу свого захисника та просив її задовольнити у повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_6 підтримав подані прокурором ОСОБА_9 письмові заперечення на касаційну скаргу захисника та просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив відмовити у задоволенні касаційних вимог сторони захисту, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.